Студопедия — НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДО КОЖНОЇ ТЕМИ ДИСЦИПЛІНИ
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДО КОЖНОЇ ТЕМИ ДИСЦИПЛІНИ






Тема 1. Макроекономіка як наука

1. Методичні поради до вивчення теми

З даної теми передбачається вивчення таких питань:

¾ вступ до макроекономіки;

¾ об’єкт та предмет макроекономіки;

¾ метод макроекономіки.

 

Для самостійного вивчення цієї теми рекомендується література: 9, с. 46—47; 10, с. 219 — 220; 15, с. 10—22.

Вивчення теми надасть студентам можливість зрозуміти роль макроекономічної науки у суспільстві, об’єкт, предмет та методологію макроекономіки.

Зрозуміти роль макроекономіки у суспільстві означає з’ясувати її практичну функцію. В її основі лежить головна суперечність суспільства: суперечність між безмежними матеріальними потребами людей та обмеженими економічними ресурсами. Не будучи в змозі — з огляду на таку суперечність — повною мірою задовольняти свої потреби, суспільство, проте, може впливати на рівень їх задоволення з метою його зростання. Вирішення цієї проблеми можливе за умов підвищення ефективності використання наявних ресурсів, тобто на основі підвищення ефективності національної економіки.

Є кілька шляхів підвищення ефективності національної економіки. До основних можна віднести такі: забезпечення повної зайнятості ресурсів; досягнення найбільш раціонального розподілу ресурсів між окремими видами виробництва, а також поточними та перспективними потребами; зростання продуктивності ресурсів і мінімізація витрат на виробництво одиниці продукції.

Отже, головною метою суспільства є максимізація рівня задоволення своїх потреб, а головним джерелом її досягнення є зростання ефективності національної економіки. З цього випливає практична функція або головне завдання макроекономіки: воно полягає в необхідності забезпечення суспільства знаннями, спираючись на які можна створювати умови для підвищення ефективності національної економіки і завдяки цьому підвищувати рівень задоволення матеріальних потреб.

Із головного завдання макроекономіки випливає відповідь на питання, щó повинно бути її об’єктом. Зрозуміло, що це не окремі підприємства, а економіка як цілісна система, що функціонує на основі певних історично визначених виробничих відносин. У такому розумінні об’єктом макроекономіки є економічна система.

Є три типи економічних систем: ринкова економіка, командно-адміністративна (планова) економіка, змішана економіка. Вони різняться формою власності на матеріальні ресурси і механізмами регулювання економіки. Сучасна економіка є змішаною, в якій співіснують приватна та державна власність та адекватні їм механізми впливу на економічні процеси.

Економічна система функціонує на основі відносин між окремими її суб’єктами. В умовах змішаної економіки її суб’єктами є домашні господарства, підприємства і держава. В економічному кругообігу вони виконують певні функції і в своїй діяльності спираються, з одного боку, на ринкові інститути, а з іншого — на правове поле, що його створює держава. В основі економічної діяльності домогосподарств і підприємств лежать приватні інтереси, які зводяться до загальнонаціональних через ринковий механізм. Економічна діяльність держави спрямована на досягнення загальнонаціональних цілей і пріоритетів, які реалізуються через її економічну політику.

З головного завдання макроекономіки випливає також її предмет. Щоб уміти впливати на економіку для підвищення її ефективності, потрібно знати механізм її функціонування. Тому предметом макроекономіки є механізм функціонування економіки. З метою його вивчення макроекономіка виконує дві функції: позитивну і нормативну. Перша спрямована на обґрунтування висновків, які пояснюють сучасний стан економічного розвитку країни; друга — на обґрунтування рекомендацій щодо подальшого розвитку національної економіки.

Щоб макроекономіка могла виконувати свої функції, вона має спиратися на певні методи, які надають їй можливість узагальнювати факти та відображати певні закономірності у функціонуванні економіки. Головним методом такого узагальнення та відображення є моделювання макроекономічних процесів.

Модель — це спрощена картина реальності, абстрактне узагальнення фактичної поведінки досліджуваних явищ. Застосовуються різні типи моделей: графічні, табличні, схематичні, математичні. В моделях використовуються два типи змінних: ендогенні та екзогенні. Ендогенні змінні — це внутрішні чинники моделі, які визначаються в процесі її побудови. Екзогенні змінні — це зовнішні для моделі чинники, які визначаються до початку її побудови. Модель показує, як екзогенні змінні впливають на ендогенні.

Розгляньмо, наприклад, як будується графічна модель ринку хліба. Крива попиту показує співвідношення між двома ендогенними змінними: попитом на хліб і його ціною, а крива пропозиції — між пропозицією хліба і його ціною. Точка перетину цих кривих засвідчує рівновагу між попитом та пропозицією і показує ту ціну, яка забезпечує рівновагу. Відносно такої моделі дохід домогосподарств є екзогенною змінною. Його збільшення впливає на ендогенні змінні: попит на хліб зростає, а його крива зміщується вгору вздовж нерухомої кривої пропозиції, що врівноважує ринок на умовах більш високої ціни.

При побудові моделі використовується метод припущення. Так, у нашому прикладі ми припускаємо, що інші змінні, наприклад ціна борошна, є стабільною. Це спрощує аналіз і дає можливість зосередити увагу лише на досліджуваній залежності. Багато економічних змінних характеризують певні явища кількісно. Слід розрізняти два типи кількісних змінних: запас і потік. Запас — це кількість будь-чого в даний момент часу. Потік — це кількісна визначеність зміни будь-чого. Так, наявний в економіці капітал — це запас, а інвестиції — це потік, який впливає на величину запасу капіталу.

2. Термінологічний словник

Головна суперечність суспільства — суперечність між безмеж­ними матеріальними потребами і обмеженими економічними ресурсами.

Головне завдання макроекономіки — забезпечення суспільства знаннями, завдяки яким можна створювати умови для підвищення ефективності національної економіки.

Домашні господарства — економічні одиниці, що складаються з однієї або більше осіб, які забезпечують економіку ресурсами і використовують доходи для купівлі споживчих товарів та послуг.

Екзогенні змінні — зовнішні для моделі чинники, які визначаються до початку її побудови.

Ендогенні змінні — внутрішні чинники моделі, які визначаються в процесі її побудови.

Змішана економіка — економічна система, в якій співіснує приватна та державна власність, і яка спирається на ринковий механізм і державне регулювання.

Командно-адміністративна (планова) економіка — економічна система, в якій матеріальні ресурси знаходяться у державній власності, а основним регулятором економіки є директивний план.

Модель — спосіб абстрактного відображення фактичної поведінки досліджуваних явищ в економіці.

Нормативна функція макроекономіки — спрямованість макроекономіки на обґрунтування рекомендацій щодо подальшого розвитку національної економіки.

Позитивна функція макроекономіки — спрямованість макроекономіки на обґрунтування висновків, які пояснюють сучасний стан національної економіки.

Ринкова економіка — економічна система, в якій матеріальні ресурси знаходяться у приватній власності, а основним регулятором економіки є ринковий механізм.

3. Питання для дискусії

1. У чому полягає головна суперечність суспільства?

2. Як впливає на ефективність економіки зростання рівня зайнятості, раціоналізація розподілу ресурсів і підвищення ефективності ресурсів?

3. Який зв’язок існує між макроекономікою і економічною політикою?

4. Тести для самоперевірки знань

1. Головним завданням макроекономіки є забезпечення суспільства знаннями, необхідними для:

А. Зростання обсягів виробництва.

Б. Збільшення обсягів виробництва.

В. Збільшення економічних ресурсів.

Г. Підвищення ефективності економіки.

 

2. Об’єктом макроекономіки є:

А. Виробничі відносини.

Б. Продуктивні сили.

В. Економічна система.

Г. Приватна економіка.

 

3. Предметом макроекономіки є:

А. Економічні закони і категорії.

Б. Механізм функціонування економіки.

В. Економічна політика держави.

Г. Механізм функціонування підприємства.

 

4. Суб’єктами змішаної економіки є:

А. Домогосподарства, ринок, держава.

Б. Уряд, міністерства, підприємства.

В. Домогосподарства, підприємства, держава.

Г. Нефінансові підприємства, фінансові установи, бюджетні установи.

 

5. Економічні системи різняться:

А. Структурою виробництва.

Б. Рівнем життя населення.

В. Формою власності на матеріальні ресурси.

Г. Продуктивністю ресурсів.

 

6. Позитивна функція макроекономіки спрямована на вивчення:

А. Фактичного стану економіки.

Б. Шляхів подолання спаду виробництва.

В. Шляхів забезпечення економічного зростання.

Г. Методів державного регулювання економіки.

 

7. Нормативна функція макроекономіки спрямована на обґрунтування:

А. Рекомендацій щодо подальшого економічного розвитку.

Б. Причин спаду виробництва.

В. Наслідків економічної кризи.

Г. Шляхів забезпечення економічного зростання.

 

Відповіді

             
Г В Б В В А А, Г

Тема 2. Макроекономічні показники в системі
національних рахунків

1. Методичні поради до вивчення теми

З даної теми передбачається вивчення таких питань:

¾ система національних рахунків як нормативна база макроекономічного рахівництва;

¾ основні макроекономічні показники;

¾ номінальний та реальний ВВП.

 

Для самостійного вивчення цієї теми рекомендується література: 10; с. 233—237; 15; с. 29—55.

Вивчення теми надасть студентам можливість отримати початкові уявлення про сучасну концепцію макроекономічного рахівництва та освоїти основні показники вимірювання кінцевих результатів функціонування економіки.

Практика макроекономічних розрахунків у будь-якій країні застосовує велику кількість показників, які обчислюються за певними правилами. Але оскільки кожна країна певним чином інтегрована в світову економіку, то з метою забезпечення міжнародних порівнянь виникає необхідність застосування єдиних підходів до системи та методології обчислення макроекономічних показників. Ця вимога реалізується за допомогою спеціального міжнародного стандарту — «Системи національних рахунків» (СНР). Вона затверджується ООН і рекомендується всім країнам для практичного використання.

Для вивчення ролі СНР як нормативної бази макроекономічного рахівництва слід, передусім, зрозуміти ті методологічні принципи, на які вона спирається. До основних належать такі:

1) продуктивною є будь-яка діяльність, яка приносить дохід її суб’єктам. Цей принцип лежить в основі визначення величини доходу, створеного національною економікою, при обчисленні якого беруться до уваги не лише галузі матеріального виробництва, а й галузі, які надають послуги (освіта, охорона здоров’я тощо);

2) видатки на виробництво національного продукту дорівнюють доходу, одержаному від його реалізації, або вартість факторів ви­робництва, спожитих при виготовленні національного продукту, дорівнює доходам, що їх отримують власники виробничих факторів. Цей принцип лежить в основі економічної рівноваги, до якої економіка постійно тяжіє;

3) економіка перебуває в постійному кругообігу, котрий являє собою безперервний потік перетворень видатків у доходи, а доходів у видатки. Цей принцип лежить в основі економічної динаміки і свідчить про те, що доходи є функцією видатків, а видатки залежать від розподілу доходів.

СНР спирається на певну систему категорій, за допомогою яких здійснюється облік економічної діяльності в країні. Основні з них — інституціональна одиниця, сектор, економічна операція, рахунок.

Національна економіка — це сукупність інституціональних одиниць, які є базовою одиницею обліку в СНР. Якщо економічні інтереси таких інституціональних одиниць зосереджені на території даної країни, то їх називають резидентами цієї країни. І навпаки — інституціональні одиниці, економічні інтереси яких зосереджені поза межами даної країни, щодо неї є нерезидентами. Залежно від функцій, поведінки та цілей усі інституціональні одиниці-резиденти об’єднуються у відповідні сектори: підприємства (нефінансові); фінансові установи; громадські та приватні організації, які обслуговують домашні господарства; домашні господарства; зовнішньоекономічні зв’язки.

Інституціональні одиниці перебувають між собою у певних економічних відносинах. В СНР ці відносини називають економічними операціями. Їх поділяють на три групи: операції з товарами та послугами; розподільчі операції; фінансові операції.

Облік усіх економічних операцій здійснюється за допомогою певної системи рахунків, у яких економічні відносини між інституціональними одиницями або секторами враховуються на основі принципу подвійного обліку. Це означає, що кожна операція облікову­ється двічі: на одному рахунку як ресурси (зміни в забов’язаннях), на другому — як їх використання (зміни в активах).

Виділяють рахунки внутрішньої економіки та рахунки зовнішньоекономічних зв’язків. До першої групи належать сім рахунків: виробництва, утворення доходів, розподілу доходів, використання доходів і капіталу, поточних операцій, операцій з капіталом, фінансовий рахунок. Друга група включає такі рахунки: поточних операцій, операцій з капіталом, фінансовий рахунок.

СНР спирається на низку макроекономічних показників, за допомогою яких вимірюються результати функціонування національної економіки. Первинним таким показником є валовий випуск (ВВ), який відображає повну ринкову вартість усіх товарів та послуг, вироблених у країні за певний період. Але найбільше значення серед макроекономічних показників має валовий внутрішній продукт (ВВП).

За своєю суттю ВВП — це ринкова вартість кінцевої продукції або додана вартість, створена резидентами всередині країни. Кінцевою продукцією є лише та частка валового випуску, яка спрямовується на невиробниче споживання, інвестування та експорт. Це означає, що при обчисленні ВВП із валового випуску має відніматися проміжна продукція, яку використовують для виробництва товарів та послуг і яка прибирає форми матеріальних витрат (МВ).

ВВП можна обчислити трьома методами:

1) виробничим методом: ВВП = (ВВ – МВ) + чпп, де (ВВ – МВ) — додана вартість усіх галузей економіки, ЧПП — чисті продуктові податки, тобто продуктові податки мінус субсидії;

2) методом доходів (розподільчим):

ВВП = ЗП + ВКП + ЗД + ЧНП, де ЗП — зарплата найманих працівників, ВКП — валовий корпоративний прибуток, ЗД — змішаний дохід, ЧНП — чисті неприбуткові податки, тобто неприбуткові податки мінус субсидії;

3) методом видатків (кінцевого використання). ВВП, обчисле-
ний цим методом, відображає основну тотожність національних
рахунків і є основним предметом макроекономічного аналізу. Тому формулу ВВП за цим методом побудуємо на базі англійської абре-
віатури:

Y = C + І + G + NX,

де Y — валовий внутрішній продукт, С — споживчі видатки, І — валові приватні інвестиції, G — державні закупівлі, NX — чистий експорт, який обчислюється як різниця між експортом (Х) та імпортом (М), тобто NX = XM.

Спираючись на ВВП, можна отримати чистий внутрішній продукт (ЧВП), який обчислюється на основі віднімання від ВВП вартості спожитого капіталу, тобто амортизації (А): ЧВП = ВВП – А.

Але ВВП не повною мірою відбиває доходи, що їх отримують резиденти кожної країни. По-перше, ВВП не враховує первинні доходи, зароблені резидентами країни за кордоном або виплачені нерезидентам. Тому застосовується більш широкий показник — валовий національний дохід (ВНД), який крім ВВП враховує ще й чисті первинні зовнішні доходи: ВНД = ВВП + ЧПДз. По-друге, за рахунок первинних доходів резидентів можуть надаватися трансферти нерезидентам, і навпаки — за рахунок первинних доходів нерезидентів можуть надаватися трансфери резидентам. Цю обставину враховує ВНД наявний (ВНДн), який обчислюється як сума ВНД та чистих поточних трансфертів зовнішніх: ВНДн = ВНД + ЧПТз.

Важливим показником у системі макроекономічних вимірювань є дохід домогосподарств, тобто особистий дохід (ОД). Він є сумою первинних доходів домогосподарств та їх вторинних доходів, які не зароблені, але отримані внаслідок перерозподілу первинних доходів. ОД визначається за формулою:

ОД = (ЗП – ВСФ) +Р + ЧВ + Д + ЗД + СТв + ЧСТз.

У цій формулі ВСФ — відрахування від зарплати в соціальні фонди, Р — рента, ЧВ — чисті відсотки, Д — дивіденди, ЗД — змішаний дохід, СТв — соціальні трансферти внутрішні, ЧСТз — чисті соціальні трансферти зовнішні.

Проте домогосподарства використовують не весь особистий дохід, а лише ту його частину, яка залишається після сплати особистих податків. Внаслідок цього формується післяподатковий дохід (), який обчислюється за формулою: = OD – OП. У кінцевому
підсумку він розподіляється на споживчі видатки та заощадження:
= C + S.

Усі макроекономічні показники безпосередньо обчислюються в поточних цінах. Тому рівень та динаміка їх залежать не лише від реальних змін в економіці, а й від зміни цін. Щоб розмежувати вплив на ВВП фізичних обсягів виробництва і цін, розрізняють номінальний і реальний ВВП. Перший показник обчислюється в поточних цінах, тобто в фактичних цінах аналізованого року, другий — у постійних (незмінних) цінах, тобто в цінах базового року. Спираючись на реальний ВВП, можна обчислити темпи зростання та темпи приросту виробництва порівняно з базовим роком.

Динаміка ВВП, яка викликається лише цінами, вимірюється за допомогою індексів цін. Основними з них є індекс цін ВВП (дефлятор ВВП); індекс споживчих цін; індекс оптових цін. Спираючись на номінальний ВВП та індекс цін (Р), можна методами дефлювання або інфлювання обчислити реальний ВВП: ВВПр = ВВПн / Р.

2. Термінологічний словник

Активи — все те, що має ринкову вартість і є власністю певних інституціональних одиниць.

Базовий рік — рік, який береться за вихідну базу для обчислення реальних змін вартісних показників (ВВП, особистий дохід тощо).

Валовий випуск — сукупна ринкова вартість товарів та послуг, вироблених резидентами всередині країни протягом певного періоду.

Валовий внутрішній продукт — сукупна ринкова вартість кінцевих товарів та послуг, вироблених резидентами всередині країни протягом певного періоду.

Валовий національний дохід — внутрішні первинні доходи резидентів плюс їхні чисті первинні доходи зовнішні.

Валовий національний дохід наявний — внутрішні та зовнішні первинні доходи резидентів плюс чисті поточні трансферти зовнішні.

Валові інвестиції — видатки на капітальні блага та запаси.

Валовий корпоративний прибуток — прибуток, отриманий від реалізації продукції плюс амортизація.

Державні закупівлі — урядові видатки на купівлю товарів та послуг колективного споживання і державне інвестування економіки.

Дефлювання — перетворення номінальних показників у реальні для років, які мали більш високі ціни порівняно з базовим роком.

Додана вартість — різниця між повною ринковою вартістю товарів та послуг і матеріальними витратами.

Економічні операції СНР — операції, які відображають відносини між інституціональними одиницями, що пов’язані з їх економічною діяльністю.

Експорт — товари та послуги, що їх виробляють в одній країні і продають іншій.

Імпорт — товари та послуги, що закуповуються певною країною в інших країн.

Індекс цін — індекс, що показує, як змінюється ціна певного «ринкового кошика» за певний період.

Інституціональна одиниця СНР — економічна одиниця, що може володіти активами, брати на себе зобов’язання і самостійно здійснювати всю сукупність операцій у сфері своєї основної діяльності.

Інфлювання — перетворення номінальних показників у реальні для років, які мали нижчі ціни порівняно з базовим роком.

Кінцева продукція — частка валового випуску, яка спрямовується на невиробниче споживання, інвестування та експорт.

Неприбуткові податки — усі податки, за мінусом прибуткових. Вони включають продуктові та інші податки, об’єктом обкладання якими не є дохід.

Номінальний ВВП — ВВП, обчислений у поточних цінах.

Особистий дохід — дохід домашніх господарств, який охоплює їх первинні та вторинні доходи.

Післяподатковий дохід — особистий дохід домогосподарств за мінусом особистих податків.

Постійні ціни — фактичні ціни того року, що його беруть за базовий в разі обчислення макроекономічної динаміки.

Поточні ціни — фактичні ціни того року, який є предметом обліку або аналізу.

Продуктові (непрямі) податки — податки на товари та послуги, які встановлюються у вигляді надбавки до ціни виробника (податок на додану вартість, акцизний збір, мито тощо).

Проміжна продукція — частина валового випуску, яка використовується для виробництва товарів та послуг і прибирає форму матеріальних витрат на виробництво.

Рахунки СНР — двосторонні балансові таблиці, які відображають, з одного боку, ресурси, а з іншого — їх використання.

Реальний ВВП — ВВП, обчислений у постійних цінах.

Рента — дохід від надання прав за використання власності на матеріальні активи.

Система національних рахунків — система взаємопов’язаних статистичних показників, які відображають найважливіші аспекти економічної діяльності країни щодо виробництва і споживання продукції, розподілу і перерозподілу доходів та формування національного багатства.

Споживчі видатки — частина сукупних видатків, що їх здійснюють домогосподарства на купівлю споживчих товарів та послуг.

Субсидії — урядові платежі, що надаються окремим підприємствам і домогосподарствам, які виробляють або споживають певні товари та послуги.

Трансфертні платежі (трансферти) — урядові виплати домогосподарствам і підприємствам, замість яких не отримуються товари та послуги.

Чистий ВВП — ВВП за мінусом амортизації.

Чистий експорт — експорт мінус імпорт.

Чисті інвестиції — валові інвестиції за мінусом амортизації.

Чисті продуктові податки — продуктові податки за мінусом субсидій.

Чисті неприбуткові податки — неприбуткові податки за мінусом субсидій.

3. Практичні завдання

Завдання 1. Розрахувати ВВП за таких умов (грн.):

валовий випуск = 1000, матеріальні витрати = 500, податок на додану вартість = 100, інші продуктові податки = 80, субсидії = 10.

Завдання 2. Розрахувати ЧВП за таких умов (грн.):

споживчі видатки = 600, валові інвестиції = 120, видатки на відновлення зношеного капіталу = 80, державні видатки = 60, трансферти = 20, експорт = 10, імпорт = 12.

Завдання 3. Розрахувати ВВП за таких умов (грн.):

корпоративний прибуток = 100, амортизація = 40, зарплата = 400, дохід від індивідуального бізнесу = 40, субсидії = 20, неприбуткові податки = 100.

Завдання 4. Розрахувати ВНД наявний за таких умов (грн.):

ВВП = 1000, поточні трансферти від інших країн = 20, поточні трансферти іншим країнам = 10, чисті первинні доходи зовнішні = – 8.

Завдання 5. Розрахувати особистий дохід за таких умов (грн.):

зарплата = 400, рента = 20, відрахування від зарплати в соціальні фонди = 100, чисті відсотки = +40, змішаний дохід = 30, внутрішні соціальні трансферти = 80, чисті соціальні трансферти зовнішні =
–10, дивіденди = 20.

Завдання 6. Обчислити приріст реального ВВП в аналізованому році за таких умов: у базовому році реальний ВВП становить 800 грн., в аналізованому році ВВП номінально збільшився до 1440 грн., а ціни зросли на 20%.

Завдання 7. Обчислити номінальний ВВП в аналізованому році за таких умов: у базовому році реальний ВВП = 1000 грн., в аналізованому році реальний ВВП збільшився на 2 %, а ціни — на 5 %.

Відповіді

             
             

4. Тести для самоперевірки знань

1. Із перелічених величин до складу ВВП за методом доходів входить:

А. Змішаний дохід.

Б. Чисті неприбуткові податки.

В. Рента.

Г. Всі відповіді правильні.

 

2. ВВП можна визначити за такою формулою:

А. ВВП = ВНДн – ЧПДз.

Б. ВВП = ВНД – ЧПДз – ЧПТз.

В. ВВП = ВНДн – ЧПТз.

Г. ВВП = ВНД – ЧПДз.

 

3. Чисті неприбуткові податки використовуються для обчислення:

А. ВВП за виробничим методом.

Б. ВВП за методом доходів.

В. Післяподаткового доходу.

Г. Всі відповіді помилкові.

 

4. Із перелічених величин елементом особистого доходу є:

А. Чисті відсотки.

Б. Заощадження.

В. Соціальні трансферти зовнішні.

Г. Рента.

Д. Всі відповіді правильні.

 

5. Валовий національний дохід — це:

А. ВВП + ЧПДз.

Б. ВВП + ЧПТз.

В. ВНДн – ЧПДз.

Г. ВВП + ЧПДз + ЧПТз.

Д. Всі відповіді помилкові.

 

6. До методологічних принципів СНР відноситься таке положення:

А. Ринкова економіка є стабільною системою.

Б. Видатки на виробництво ВВП = доходу від його реалізації.

В. Продуктивною є діяльність, яка виробляє матеріальні блага.

Г. Продуктивною є праця, яку застосовують в умовах ринку.

 

7. Валовий національний дохід наявний — це:

А. ВНД + ЧПТз.

Б. ВНД – ЧПДз.

В. ВВП + ЧПДз.

Г. ВНД + ЧПДз + ЧПТз.

Д. Всі відповіді помилкові.

 

8. Із наведених визначень правильним є таке:

А. ВВП — це валовий випуск мінус амортизація.

Б. Післяподатковий дохід — це особистий дохід мінус податки.

В. Амортизація є елементом валового корпоративного прибутку.

Г. ВНД обчислюється як сума внутрішніх первинних доходів.

 

9. В СНР зовнішньоекономічні зв’язки відображає такий рахунок:

А. Фінансовий рахунок.

Б. Розподілу доходів.

В. Поточних операцій.

Г. Всі відповіді помилкові.

 

10. Сектором СНР є:

А. Приватні підприємства.

Б. Державні підприємства.

В. Фінансові установи.

Г. Змішані підприємства.

Відповіді

                   
А, Б Г Б А, Г А Б А В А, В В

Тема 3. Макроекономічна нестабільність

1. Методичні поради до вивчення теми

З даної теми передбачається вивчення трьох питань:

¾ циклічність як форма економічного розвитку;

¾ зайнятість і безробіття;

¾ інфляція та її наслідки.

Для самостійного вивчення теми рекомендується література: 10, с. 244 — 255; 15, с. 56 — 76.

Мета теми — дати студентам знання про сутність коливань в економіці та основні індикатори економічної нестабільності.

Важливою особливістю економіки, яка спирається на ринкові відносини, є її нестабільність. Розвиток ринкової економіки протягом останніх двох століть засвідчує, що зростання виробництва періодично чергується з його падінням. У роки падіння ВВП безробіття зростає, ціни падають, а прибутковість зменшується. У роки зростання ВВП підвищується рівень зайнятості населення, зростають
ціни і збільшуються прибутки. Такі коливання в економіці відбуваються не хаотично, а в формі економічних (ділових) циклів, які складаються із чотирьох фаз:

1) криза (або падіння);

2) депресія (або застій);

3) пожвавлення;

4) піднесення (або зростання).

Вихідною фазою економічного циклу слід вважати кризу, яка порушує нормальний поступальний хід економічного розвитку. Всі наступні фази відновлюють його. При цьому кожна попередня фаза створює передумови для її власного відмирання та виникнення наступної фази. Незважаючи на те, що економічні цикли складаються з одних і тих самих фаз, вони суттєво різняться за тривалістю та амплітудою коливань.

Принциповим є питання про причини циклічних коливань. До найбільш значних причин можна віднести:

1) великі технічні нововведення, які з’являються нерегулярно і зумовлюють коливання в діловій активності;

2) політичні перевороти, різка трансформація соціально-еконо­мічної системи, війна та інші випадкові події системного характеру;

3) помилкові рішення в грошово-кредитній політиці, які супроводжуються появою надмірної кількості грошей або надмірним вилученням грошей з обігу;

4) різкі зміни в зовнішніх умовах функціонування національної економіки (зростання цін на імпортні енергоносії, фінансова криза у торгових партнерів тощо).

У макроекономіці не існує єдиної теорії економічного циклу. Але безперечним є те, що в кінцевому підсумку циклічні коливання викликаються суттєвими змінами в сукупному попиті або сукупній пропозиції. Якщо попит в економіці падає, то це спричиняється до падіння виробництва, збільшення безробіття і зниження цін. Якщо падає пропозиція, то це зумовлює падіння виробництва і збільшення безробіття за одночасного зростання цін. Одним із основних індикаторів економічної нестабільності є зайнятість. Рівень зайнятості виявляється через рівень безробіття (РБ), який характеризує співвідношення у відсотках між чисельністю безробітних (ЧБ) і чисель­ністю робочої сили (ЧРС):

Залежно від причин, які викликають безробіття, розрізняють три його види: фрикційне, структурне, циклічне. При цьому фрикційне та структурне безробіття інтегруються в категорію «природне безробіття», тобто безробіття, яке є внутрішньою або природною потребою для функціонування економіки.

Залежно від рівня безробіття розрізняють повну та неповну зайнятість. Повну зайнятість не слід ототожнювати з нульовим рівнем безробіття. Повна зайнятість — це зайнятість на рівні природного безробіття, а ВВП, яке виробляється в умовах повної зайнятості, є потенційним ВВП (ВВПп).

Якщо фактичний рівень безробіття (РБф) перевищує його природ­ний рівень (РБп), то це свідчить про виникнення циклічного безробіття, яке є ознакою неповної зайнятості. Воно викликається загальним падінням попиту в економіці, в тому числі й на ринку праці. За цих умов певна частка робочої сили не використовується для виробництва ВВП. Це викликає відставання фактичного ВВП (ВВПф) від ВВПп. Чим вище циклічне безробіття, тим більшим є відсоток відставання (в) і тим більшу величину ВВП втрачає економіка (ВВПв). Американський вчений Оукен емпірично виявив залежність, за якою кожний відсоток циклічного безробіття викликає 2,5 % відставання ВВПф від ВВПп. Це отримало назву закона Оукена. Якщо спиратися на цей закон, то можна обчислити втрати ВВП на кожному рівні циклічного безробіття. Це обчислення можна здійснити на базі таких рівнянь:

в =

Іншим індикатором економічної нестабільності є інфляція. По­казником інфляції є темп інфляції (і), який вимірюється за допомогою індексів цін. Якщо потрібно визначити темп інфляції щодо базового періоду, то він обчислюється як різниця між індексом цін в аналізованому періоді (Рt) та індексом цін в базовому періоді, який приймається за 100 %: і = Рt – 100. Якщо треба визначити темп
інфляції щодо попереднього періоду, який не є базовим, то він обчислюється з урахуванням індексу цін попереднього періоду (Рt –1) за формулою:

Інфляцію можна класифікувати за різними ознаками: залежно від темпів інфляції — помірна (повзуча), висока (галопуюча), дуже висока (гіперінфляція); залежно від кінцевих причин її виникнення — інфляція попиту та інфляція витрат; залежно від рівня її передбачення — очікувана та неочікувана інфляція.

Інфляція створює для суспільства певну небезпеку і викликає негативні соціально-економічні наслідки. Негативний вплив інфляції на економіку полягає в тому, що вона, з одного боку, по-різному знецінює номінальні доходи економічних суб’єктів і завдяки цьому деформує їх розподіл; з іншого — дезорієнтує управлінські рішення і тим самим знижує рівень керованості економічними процесами.

2. Термінологічний словниК

Безробіття — стан ринку праці, коли пропозиція робочої сили перевищує попит.

Відставання ВВП (ВВП-розрив) — відставання фактичного ВВП від потенційного ВВП, яке виникає внаслідок циклічного безробіття.

Галопуюча інфляція — приріст цін, який вимірюється десятками або сотнями відсотків за рік.

Гіперінфляція — приріст цін, який вимірюється тисячами від-
сотків за рік.

Депресія — фаза економічного циклу, яка виникає після закінчення фази падіння і створює передумови для пожвавлення виробництва.

Дефляція — зниження загального рівня цін.

Економічний (діловий цикл) — цикл розвитку економіки, в межах якого періоди піднесення виробництва чергуються з періодами його падіння.

Закон Оукена — відкрита А. Оукеном емпірична залежність, згідно з якою кожний відсоток циклічного безробіття викликає відставання фактичного ВВП від потенційного ВВП на 2,5 відсотка.

Інфляція — загальний приріст цін в економіці.

Інфляція витрат — інфляція, яка викликається збільшенням середніх витрат на виробництво продукції.

Інфляція попиту — інфляція, яка викликається зростанням сукупного попиту.

Криза (падіння) — фаза економічного циклу, яка виникає внаслідок падіння сукупного попиту і супроводжується скороченням виробництва.

Неочікувана інфляція — інфляція, яка є результатом неперед­бачених змін в економіці.

Неповна зайнятість — зайнятість в умовах перевищення фак-
тичного безробіття порівняно з природним безробіттям.

Очікувана інфляція — інфляція, яка є наслідком прогнозованих тенденцій в економіці та заходів, запланованих державою.

Піднесення (зростання) — фаза економічного циклу, яка виникає після закінчення фази пожвавлення і відображає збільшення виробництва порівняно з попереднім циклом.

Повна зайнятість — зайнятість в умовах природного безробіття і виробництва ВВП на потенційному рівні.

Пожвавлення — фаза економічного циклу, яка виникає після закінчення фази депресії і створює передумови для піднесення виробництва.

Помірна (повзуча) інфляція — приріст цін, який становить не більш як 10 % за рік.

Потенційний ВВП — реальний ВВП в умовах повної зайнятості.

Природне безробіття — безробіття, яке є необхідною умовою для нормального розвитку ринку праці і складається із фрикційного та структурного безробіття.

Робоча сила — економічно активна частина населення, яка має здібності до праці і бажання працювати.

<






Дата добавления: 2015-09-07; просмотров: 7733. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Важнейшие способы обработки и анализа рядов динамики Не во всех случаях эмпирические данные рядов динамики позволяют определить тенденцию изменения явления во времени...

ТЕОРЕТИЧЕСКАЯ МЕХАНИКА Статика является частью теоретической механики, изучающей условия, при ко­торых тело находится под действием заданной системы сил...

Теория усилителей. Схема Основная масса современных аналоговых и аналого-цифровых электронных устройств выполняется на специализированных микросхемах...

Логические цифровые микросхемы Более сложные элементы цифровой схемотехники (триггеры, мультиплексоры, декодеры и т.д.) не имеют...

Гальванического элемента При контакте двух любых фаз на границе их раздела возникает двойной электрический слой (ДЭС), состоящий из равных по величине, но противоположных по знаку электрических зарядов...

Сущность, виды и функции маркетинга персонала Перснал-маркетинг является новым понятием. В мировой практике маркетинга и управления персоналом он выделился в отдельное направление лишь в начале 90-х гг.XX века...

Разработка товарной и ценовой стратегии фирмы на российском рынке хлебопродуктов В начале 1994 г. английская фирма МОНО совместно с бельгийской ПЮРАТОС приняла решение о начале совместного проекта на российском рынке. Эти фирмы ведут деятельность в сопредельных сферах производства хлебопродуктов. МОНО – крупнейший в Великобритании...

Философские школы эпохи эллинизма (неоплатонизм, эпикуреизм, стоицизм, скептицизм). Эпоха эллинизма со времени походов Александра Македонского, в результате которых была образована гигантская империя от Индии на востоке до Греции и Македонии на западе...

Демографияда "Демографиялық жарылыс" дегеніміз не? Демография (грекше демос — халық) — халықтың құрылымын...

Субъективные признаки контрабанды огнестрельного оружия или его основных частей   Переходя к рассмотрению субъективной стороны контрабанды, остановимся на теоретическом понятии субъективной стороны состава преступления...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.009 сек.) русская версия | украинская версия