Дмитро Бантиш-Каменський (1788-1850) народився в Москві. Заслугою його є те, що він визначив періодизацію самої історії України. Д.Бантиш-Каменський підготував і в 1822 р. опублікував у Москві чотиритомну "Історію Малої Росії". У 1829 р. доопрацьований рукопис автор передав у видавництво і в 1830 р. в трьох частинах вийшло друге видання книги в Москві і в 1843 р. - третє видання. У 1903 р. побачило 9. світ четверте видання цієї пращ, і лише через 90 років, уже в незалежній Українській державі, з'явилося її репринтне видання.
Що ж конкретно змінилося у другому і третьому виданні? Насамперед відбулися структурні зміни. Замість чотирьох частин першого варіанту стало три самостійні частини. Перша частина "Історії Малої Росії" другого і наступних видань охоплює період з найдавніших часів до входження України до складу російської держави в середині XVII ст. Друга частина містить історичний матеріал від Переяславської ради 1654 р. до обрання на гетьманство І.Мазепи і третя - від гетьманства Мазепи до скасування царизмом цього інституту в 1764 р. Пишучи свою працю, історик ввів у науковий вжиток велику кількість нових джерел, зробив до них примітки, які в багатьох випадках не втратили свого значення до нашого часу. Бантиш-Каменський виробив власний підхід до висвітлення давньої історії слов'ян і Київської Русі. Він дотримується так званої норманської теорії походження держави у східних слов'ян, хоча й вірно твердить про їх автохтонність, а назву "Русь" вважає місцевою. Київських князів Аскольда і Діра історик називає варяго-русами, підкреслює їхню роль у припиненні міжусобиць серед слов'ян середнього Придніпров'я і творців самодержавства в Південній Русі. Причиною роздробленості Київської Русі Бантиш-Каменський вважав хибну політику київських князів, що призвела до поділу держави та до князівських міжусобиць.
