Філософські школи Стародавнього Китаю
Екзамен.Філософія. Грунтована на релегійно-міфологічному світогляді, слабкий зв'язок з наукою, гуманність, антропоцентризм, тісно пов'язана з проблемами моралі, пізнання, природи, соціального управління Основу світогляду китайця складали книга пісень, книга історії, книга обрядів, книга змін, літопис. Світ з'являється як боротьба протилежних та співпрацюючих сил - ЯНЬ (активного, світлого, позитивного, чоловічого початку) та ІНЬ (темного, пасивного, негативного, жіночого початку). "Золоте століття": вільно співіснувало 6 шкіл: 1) конфуціанство,2)легізм,3) моізм,4) даосизм, 5) школа "інь-ян" (натурфілософи), 6) школа імен ("мин-цзя"). Даосизм (кит. - школа дао) - філософське вчення Давнього Китаю про всезагальний і невидимий закон всього Існуючого -дао, якому підпорядковуються природа, суспільство, поведінка і мислення індивідів. Даосисти закликали слідувати природі, жити природним життям. Вони тлумачили дао як "головне в усіх речах", "корінь", "мати землі й неба", "першооснова світу", "творець усього сущого", яке існує у складних взаємозв'язках і взаємозалежностях: людина залежить від землі, земля - від неба (космосу), небо - від дао, а дао - від себе. Людину і світ це вчення трактує як закономірне породження дао, частину природи, призначенням якої є дотримання чеснот (де), тобто жити згідно з природою. Навпаки, будь-яке штучне втручання, спроби змінити природний порядок буття згубні для людей, є джерелом зла. Основний моральний принцип даосизму - у вей (не-діяння): людина, яка пізнала дао, - бездіяльна; хто служить дао, той пригнічує свої бажання, стаючи бездіяльним. Даосизм возвеличував аскетизм і недіяння, яке є водночас найбільшим діянням, оскільки завдяки йому можна досягнути вершин пізнання. Отже, основні положення етики даосизму проголошують необхідність дотримання визначеного природою шляху, сповідування принципу недіяння. Щастя народу полягає у поверненні до рівності й родоплемінних відносин, а щастя мудреця - у помірності, простоті, близькості до природи. Тому у справжній людині головним є не "благородство" (соціальний статус), а природність доброчесності. Етико-політичне вчення моїзму та легізму: порівн характер Моїзм - філософське вчення, яке проповідувало загальну любов як неодмінну умову подолання суперечностей між людьми. Мо-цзи стверджував, що зло конкретне, як і його носії - багатії, ті, хто має владу. Головне, за його переконаннями, дотримання принципу всезагальної любові, який допомагає перебороти суперечність "ми - вони" ("наш рід" і "чужий рід", "вільний" і "раб", "пролетарів і "експлуататор"). Принцип загальної любові поєднується зі справедливістю (дотримання однакової поваги до всіх людей), чесністю і гуманністю. У мудрого правителя він неодмінно підкріплюється принципом взаємної вигоди. Найбільшим порушенням принципу взаємної любові є війна, оскільки вона суперечить інтересам народу, породжує епідемії, голод, збиває ритм нормального життя. Моїзм першим порушив питання про критерії розрізнення добра і зла, істини і хиби, обґрунтував концепцію історичного розвитку суспільства на моральних засадах. Легізм (лаг. legis - закон) - давньокитайське етико-політичне вчення, згідно з яким управління людиною, суспільством і державою необхідно здійснювати на основі суворих законів, а не норм моралі.На думку представника цієї школи, дао є загальним законом, знання якого сприяє пізнанню й освоєнню речей. Природні закони він називав лі. Однак суспільство має жити за специфічними законами (фа), які допомагають розрізняти добро і зло. Їх встановлюють люди, змінюючи зі зміною їхніх умов життя. Згідно з цією точкою зору мораль залежить не від неба, не від вродженої природи людини, а від закону фа.
|
