Філософія кінніків та киренаїків

Кіренаїки — представники киренської філософської школи у Стародавній Греції, яка була заснована Арістіппом з Кирени, його послідовники — Арет і Арістіпп-молодший, потім Феодор, Гегесій, Аннікерід.

Ця школа розвинула принципи Сократа у напрямку послідовного гедонізму. Засновник школи Арістіпп, дотримуючись Протагора, учив, що відчуття нічого не говорять про предмети зовнішнього світу, а відповідають тільки нашим душевним рухам і тому завжди правдиві. Оскільки немає будь-якого зовнішнього критерію для оцінки душевних рухів або думки, які є сутністю троякого роду: задоволення, незадоволення і байдужий стан, то місце поняття «благо», центрального поняття сократівської етики, займає задоволення.

Насолода виступає, таким чином, як мета людського життя, що ріднить киренську школу з епікуреїзмом. Послідовне проведення принципу індивідуального задоволення або зближує киреніїків з кініками, або веде до висновку, що гедоністичний ідеал нездійснений у людському житті, а тому можна прагнути лише до відсутності страждань, тобто до смерті (Гегесій). У Аннікеріда, в його високій оцінці почуття дружби, патріотичного та родинного почуття, вже намічається вихід за рамки гедонізму киренської школи і перехід до епікурейського вчення.

Кі́ніки або киніки (грец. κῠνικοί від грец. κῠνός «собака» і/або грец. Κῠνόσαργες Кіносарг, пагорб у Афінах; лат. Cynici циніки), також кинізм — одна з найвідоміших і найзначніших давньогрецьких сократівських філософських шкіл 4 століття до н. е.

В основному вивчали етичні проблеми та їхній вплив на суспільство, ігноруючи вивчення теорії пізнання й розвитку суспільства. Кініки були послідовниками Антисфена. Виражали настрої демократичних прошарків сучасного їм рабовласницького суспільства. Основою щастя і благодаті вони вважали нехтування суспільних норм, відмову від багатства, слави, всіх чуттєвих задоволень, досягнення незалежності та внутрішньої свободи особистості.