Епікуреїзм

Засновником школи був послідовник Демокріта Епікур (341-270 рр. до н. е.). Основний його твір - "Про природу". Епікур філософію розділяв на фізику (вчення про природу), каноніку (вчення про пізнання) і етику. Особливо цікавим є етичне вчення Епікура. Його етичний девіз - живи на самоті. Мета життя людини, за переконанням Епікура, відсутність страждань, здоров'я тіла і стан душевного спокою (атараксія). Пізнання світу, на його думку, звільняє людину від страху перед смертю.

Усі явища природи і Всесвіту Епікур пояснював різними поєднаннями невмирущих атомів, що є відмінними не лише за формою і величиною, як у Демокріта, а й за вагою. їхній прямолінійний рух поєднується зі спонтанними, внутрішньо замовленими відхиленнями в бік від прямої лінії, що закладає основи не тільки природної свободи, а й індивідуальної (людської) - стає можливим вільний вибір від визначеності наперед, тобто з'являється можливість вибору з кількох життєвих варіантів, можливість "втекти" від приреченості.

Епікуреїзм мав досить великий вплив на свідомість мислителів своєї епохи. Найбільш відомим з послідовників Епікура був давньоримський поет і філософ Тит Лукрецій Кар (прибл. 99-55 рр. до н. е.). До нас дійшла повністю його поема "Про природу речей", у якій він детально виклав свою філософську позицію. Лукрецій вважав, що основна мета філософії - звільнення людини від страху загробної кари. Звільнитися від цього людина може через пізнання природи, законів її функціонування. Набуті знання потрібні людині для розуміння складних етичних проблем. Особливо важливим для людини є розуміння двох питань: смертності душі й неможливості богів вплинути на життєдіяльність людини. Визнаючи існування богів, Лукрецій заперечує їх вплив на природу, бо природа складається з найменших частинок і виникає сама по собі. Найменші частинки природи вічні, ніким не створені і є першоосновою світу.