Філософські погляди софістів

Вершина розвитку давньогрецької філософії датується приблизно від другої половини V до кінця IV ст. до н. е. Розквіт міст-держав - полісів викликав потребу у всебічній освіті вільних громадян, яку задовольняли перші професійні вчителі. Вони навчали не тільки риторики, політики, судочинства, але й всіх інших галузей знань, які людина могла практично використати, їх називали софістами. Давньогрецьке слово «софітес» означає знавець, майстер, художник, мудрець. Софісти, які з'явились у Греції в V ст. до н. е., були особливими мудрецями. В цей період накопичений філософією обсяг знань, розробка інструментарію мислення, зміни в суспільному житті, під впливом якого формується людська особистість, зумовили наступний крок у розвитку філософської проблематики. Відбувається перехід від вивчення природи до розглядання людини у всіх її багатоманітних проявах. У зв'язку з цим з'являється суб'єктивно-антропологічна лінія у філософії. Родоначальниками цієї традиції були софісти.

Істина софістів не цікавила. Вони вчили мистецтва перемагати супротивника в суперечках і судових позовах: адвокатів тоді не було. «А в судах, — говорив пізніше Платон, — немає нікому діла до істини, важлива тільки переконаність». Тому під сутністю стали розуміти вміння зображувати чорне білим, а біле - чорним Софісти були філософами тою мірою, якою ця практика діставала у них світоглядне обґрунтування. Софісти ототожнювали мудрість із знанням, умінням, здатністю доводити все, що вони вважали необхідним, вигідним. Користуючись енциклопедичними знаннями і мистецтвом риторики, вони заперечували очевидні істини і обґрунтовували найнезвичніші твердження.

Ось приклади софізмів:

- «Рогатий». «Те, що ти не губив, ти маєш. Ти не губив роги. Отже, вони в тебе є. Таким чином, ти рогатий».

- Судять злодія. Після виступів суддів та свідків бере слово захисник-софіст і звертається до суддів: «Скажіть, придбання хорошого є справа хороша?» - «Так», - погоджуються судді. «Ця людина, - показує софіст на підсудного, - нічого не брала поганого, а тільки хороше. А ви згодилися з тим, що це справа хороша. Так за що ми його судимо?»

- Наступний софізм: «Цей собака має дітей, отже, він - батько. Але це твій собака. Отже, він твій батько. Ти його б'єш, отже, ти б'єш свого батька».

- «Той, хто сидить, устав. Хто встав, той стоїть. Отже, сидячий стоїть».

- «Чи знаєш ти цю закриту людину?» - «Ні». - «Це твій батько. Отже, ти не знаєш свого батька».

Разом з тим софісти сприяли розвиткові логічного мислення, з'ясовували поняття, що давало змогу поєднати і навіть ототожнити, здавалося б, несумісні речі. Логічна доказовість вважалася у них основною властивістю істини. В особі софістів філософська думка Стародавньої Греції поставила людину в центр світоглядних пошуків. Там, де з'являлися софісти, догматизм традиції втрачав фундамент, позаяк вимагались докази. Вони могли сьогодні обґрунтувати тезу, завтра - антитезу. Це пробуджувало думку від догматичної дрімоти, у всіх виникав сумнів: а де ж істина?

Найвідоміший з софістів - Протагор (490-420 рр. до н. е.). Розповідають, що в молоді роки він носив дрова Демокріт, випадково побачивши Протагора з величезною в'язанкою дров на спині, зацікавився, як тому вдалося обв'язати дрова однією короткою мотузкою і тримати їх у рівновазі. Демокріт побачив тут геометричний розрахунок і був у захваті від гостроти думки цього неосвіченого юнака Він наблизив Протагора до себе і навчив його філософії. Головна теза Протагора: «Людина — міра всіх речей». Він виходив з того, що, оскільки в кожній речі можливі протилежні, взаємовиключні думки, людина не може орієнтуватися у світі: слід вибирати між двома протилежними думками. І людина здійснює цей вибір, приймаючи одну думку і відкидаючи протилежну. Тобто людина тільки в собі самій може знайти істину.

Інший відомий софіст Горгій доводив, що буття без людини не існує, бо якби воно існувало, ми не могли б мати про нього ніякого знання, а якби мали знання, то не змогли б його висловити.

З появою софістів проблема людини, людської особистості стає однією із найважливіших проблем філософії. Особливо чітко це простежується у філософії Сократа, в якого на передній план виходить проблема відношення людини до світу, тобто акцент переноситься на розробку світоглядної проблематики. Інакше кажучи, починаючи з софістів і Сократа, філософія вперше, формулює основне світоглядне питання як питання про відношення суб'єкта до об'єкта, духу до природи, мислення до буття. Необхідно підкреслити, що для філософії специфічним є не окремий розгляд людини і світу, а постійне їх співвідношення. Філософське сприйняття світу завжди суб'єктивне, особистіше, в ньому неможливо абстрагуватися від присутності пізнання, людини, яка оцінює і емоційно переживає. Філософія — це самоусвідомлююче мислення.