Філософія піфагорійської школи

Античну філософію важко уявити також без Піфагора і піфагорійців. Інформацію про них можна почерпнути з багатьох джерел Піфагор (бл 580 - бл 500 рр. до н. е.) після довгочасного навчання в Єгипті, Вавилоні, можливо й в Індії, засновує у м Критоні свою школу - Піфагорійський союз, що увійшов в історію у вигляді величної картини «спільного товариства» як науково-філософської і етико-політичної єдності однодумців.

Цікавим є спосіб життя, який сповідували піфагорійці. Він спирався на ієрархію цінностей. На перше місце ставилося прекрасне і благопристойне, на друге - вигідне і корисне, на третє - приємне. Наука належала до прекрасного і благопристойного. До союзу приймались жінки й чоловіки, які витримали багатолітню перевірку своїх розумових і моральних якостей. Власність була спільною. У школі було два ступені. Акусматики (послушники) засвоювали знання догматично, звідси походить легенда, що в школі Піфагора учень повинен перші п'ять років мовчати. Другий ступінь - математичний — посідали вчені, які займалися обґрунтуванням складних проблем. Піфагорійський союз був закритою організацією, а його вчення - таємним. Розповідають, що сам Піфагор викладав основи свого вчення за ширмою, щоб учні лише чули його голос, а самого не могли бачити.

В основі піфагорійської етики лежало вчення про «належне», яке означало перемогу над почуттями, підкорення молодших старшим, культ дружби і товариськості, шанування Піфагора. Велика увага приділялась медитації, психотерапії, проблемі дітородіння. Розроблялися прийоми поліпшення розумових здібностей, вміння слухати і спостерігати. Найбільш цінувався споглядальний спосіб життя мудреця. Перед сном обов'язковим був звіт перед собою за прожитий день: «Як я його прожив. Що я зробив? Який мій обов'язок залишився невиконаним?» Спосіб життя піфагорійців мав світоглядні основи: він брав початок в уявленні про космос як упорядковане і симетричне ціле, краса якого доступна лише тим, хто веде правильний спосіб життя.

Життя Піфагора, згідно з існуючою інформацією, сповнене легенд і містики. То Піфагора бачили одночасно у двох містах, то казали, що він мав золоту ногу, то його вітала голосом ріка Кас. Начебто він знав про свої минулі втілення, зокрема, що він, син бога Гермеса, через кілька поколінь народився Піфагором. Тому ставив себе вище за інших людей, вважав, що існує три види розумної живої істоти: бог, людина і «подібні Піфагору» (останні походять із сім'я кращого, ніж людське).

У цьому магіко-міфологічному контексті вимальовується теза Піфагора про те, що «наймудріше — число», воно володіє всіма речами, серед них і моральними, і духовними якостями. Душа — гармонія, що є числовим відношенням. Розповідають, що Піфагор прийшов до цього висновку так: проходячи повз кузню, він помітив, що удари різних за вагою молотів, збігаючись, дають різні гармонічні співзвуччя. Вагу молота можна виміряти. Тобто якісне явище (співзвуччя) точно визначається через кількість. Звідси висновок, що взагалі «число володіє речами».

«Будь повелителем самого себе: володіючи і управляючи собою, ти матимеш чудове царство і найбільш важливу посаду».

Піфагор

Піфагор відомий як творець «теореми Піфагора», він став на шлях перетворення математики емпіричної на математику теоретичну. Він надав геометрії форми вільної науки, досліджував теореми з інтелектуальної точки зору. В космогонії Піфагор - один з перших геоцентристів, який вчив про «гармонію сфер». Йому приписують конструювання слова «філософ».

У вченні Піфагора знайшов відображення складний, суперечливий процес народження філософської думки, що пробивалася через пережитки міфології, магії, інші культурні напластування зовсім іншого, ніж філософія, рівня. На відміну від іонійських філософів-одинаків, Піфагор у спілці однодумців виступив першим пропагандистом філософії, і для успіху в слухачів, які звикли до старих цінностей, легенди про золоту ногу і тому подібне були не зайвими.