Зміст навчального матеріалу

Ранні гестози вагітних проявляються у вигляді форм, що часто зустрічаються (блювота вагітних і супутній птіалізм), і рідкісних форм (дерматоз вагітних, хорея, тетанія, гостра жовта дистрофія печінки, остеомаляція вагітних).

Блювота вагітних являє собою складний клінічний синдром. Акт блювоти — один із проявів захворювання, при якому розвиваються диспептичні, моторні, секреторні, чутливі, судинні та інші розлади. За ступенем важкості розрізняють легку (до 5 разів на добу), середню (від 5 до 10 разів) і важку (більше 10 разів на добу) блювоту вагітних. Слід відмітити, що у 50% вагітних в ранніх строках відмічається "ранкова блювота", яка не має токсичного характеру і не потребує медикаментозної корекції. При визначенні важкості захворювання визначають частоту блювоти, загальний стан хворої, масу тіла, температуру, ступень зневоднення, пульс, артеріальний тиск, питому вагу сечі, діурез, наявність ацетонурії, картину крові та ін.

При легкому ступені блювоти нормалізація режиму вагітної жінки дозволяє уникнути госпіталізації в стаціонар. Рекомендується корекція харчового раціону (дробне — 5—6 разів на добу — харчування, рясне пиття, "суха дієта" — круті яйця, піджарений білий хліб, печена картопля), вітамінотерапія.

Госпіталізація показана при блювоті вагітних середнього і тяжкого ступенів. За наявності показань до медикаментозного лікування на тлі нейролептичних і протиблювотних засобів проводиться відповідна корекція обезвожування, порушеного електролітного балансу, реологічних властивостей крові, дефіциту вітамінів, мікроелементів та ін. Оцінка ступеню тяжкості блювоти вагітних включає в себе клінічні прояви і результати лабораторних досліджень: наявність або відсутність апетиту, салівація, нудота, блювота та її інтенсивність, частота пульсу, систолічний артеріальний тиск, утримання від їжі, зниження ваги: тіла, сухість шкіри, величина діурезу, наявність ацето­ну в сечі, жовтяничність склер та шкіри, субфебрильна температура.

Лікарські засоби вводяться тільки парентерально, до появи стійкої здат­ності затримувати їжу. Найбільш поширеними нейролептичними і протиблювотними препаратами є аміназін (1 мл 2,5% розчину 1—2 рази на добу внутрішньом'язево або внутрішньовенно крапельно), дроперидол (0,5—1 мл 0,25% розчину 1—З рази на добу внутрішньом'язево). Інфузійна терапія включає в себе полікомпонентні лікарскі суміші (5% розчин глюкози — 400,0 мл, фізіологічний розчин кухонної солі, 100 мг нікотинової кислоти, 100 мг тіаміну, 50 мг рибофлавіну, 50 мг піридоксину, 300 мг аскорбінової кислоти). Ці лікарські суміші вводять через 2—3 дні. В перервах між ними щоденно призначають внутрішньовенно ін'єкції глюкози (20 мл 40% розчи­ну) разом з вітаміном С (2—4 мл 5% розчину).

Одним з ефективних засобів, що застосовується при блювоті вагітних, є церукал, крім того, цей препарат є регулятором функції шлунково-кишкового тракту, вводиться внутрішньом'язево або внутрішньовенно по 10—20 мг (1—2 ампули) на добу. Рекомендується включати в комплекс лікування альфа-токоферол (віт. Є) у вигляді 30% олійного розчину по 1,0 мл внутрішньом'язево впродовж 3—6 днів.

Як засіб зменшення або усунення зневоднення і інтоксикації вагітних за­стосовують солеві і розчини амінокислот. Кількість розчину повинна співпадати з об'ємом рідини, втраченої з блювот­ними масами і сечею. Терапію продовжують до стійкого покращання самопо­чуття, припинення блювоти, підвищення маси тіла. Як правило, частота блю­воти зменшується вже на 2—3 день лікування. Після припинення блювоти медикаментозну терапію продовжують ще 3—4 дні, потім вагітну залишають ще на 2—3 доби в стаціонарі, повністю припинивши лікування.

З успіхом використовують фітопрепарати. Останніми роками у лікуванні гестозів використовують хофітол — рослинний препарат, який є гепато-протектором, антиоксидантом, діуретиком.

Поряд з фармакологічними методами лікування застосовують і інші не­традиційні методи впливу: голкорефлексотерапія, гіпноз, центральна електроаналгезія, гомеопатична терапія та інші.

У ряді випадків доводиться достроково переривати вагітність в інтересах матері. Показанням до цього є відсутність ефекту від лікування протягом 7— 10 днів, загрозливі стани життю матері: наявність жовтяниці та ацетону в сечі невпинне блюван­ня, тривалий субфебрилітет, значна тахікардія, прогресуюче схуднення, протеїнурія, циліндрурія.

Слинотеча досить часто супроводжує блювання вагітних, але може бути самос­тійним проявом раннього гестозу вагітних. Салівація буває помірною і знач­ною. Помірна слинотеча мало позначається на загальному стані вагітної. При виділенні за добу 1 л слини і більше виникає мацерація шкіри та слизової оболонки губ, знижується апетит, погіршується самопочуття, хвора худне, порушується сон, розвивається зневоднення.

Лікування. Полоскання рота настоями шавлії, ромашки або розчином ментолу. При сильній слинотечі можна застосовувати атропіну сульфат по 0,0005 г усередину або по 0,3-0,5 мл 0,1% розчину підшкірно двічі на день. Шкіру навколо рота змащують вазеліном. Слинотеча піддається лікуванню, вагітність розвивається нормально.

Профілактикою ранніх гестозів вагітних є своєчасне виявлення жінок з ризиком щодо розвитку раннього гестозу, їх оздоровлення, лікування супут­ньої патології, рання постановка на облік по вагітності.

Пізні гестози вагітних (ПГВ) — це симптомокомплекс поліорганної та полісистемної недостатності, який виникає під час вагітності, здебільшого в II її половині. Характеризуються тріадою симптомів (ЕРН-гестоз):

• артеріальна гіпертензія (Н — hypertensia);

• протеїнурія (Р — proteinuria);

• набряки (Е — edema).

Пізні гестози вагітних зустрічаються від 7 до 16% серед усіх вагітних. Головними ланками патогенезу пізніх гестозів є:

1) генералізований спазм судин;

2) гіповолемія;

3) порушення реологічних властивостей крові (зміна в'язкості крові, агрегаційних властивостей клітин крові — гемоконцентрація);

4) розвиток синдрому внутрішньосудинного згортання крові;

5) постгіпоксичні метаболічні порушення;

6) синдром поліорганної функціональної недостатності. Результатом цих змін є гіпоксія, що призводить до порушення функцій життєво важливих органів (мозок, печінка, нирки). Ці ж зміни сприяють зменшенню матково-плацентарного кровообігу, що є головною причиною розвитку плацентарної недостатності.

Класифікація

ГПЕРТЕНЗИВНІ РОЗЛАДИ У ВАГІТНИХ: