звичка заощаджувати кошти;

Заощадження з метою отримання прибутку.

За характером мобілізації заощадження домогосподарств поділяють на організовані та неорганізовані.

Організовані заощадження — такі заощадження населення, мобілізацію та розміщення яких здійснює банківська система, або небанківські фінансово-кредитні установи.

Неорганізовані грошові заощадження населення зберігаються безпосередньо у населення готівкою у національній та іноземній валютах. До неорганізованих заощаджень належать також зберігання коштів у вигляді коштовностей, дорогоцінних металів, дорогих товарів тривалого користування тощо. Перед населенням постійно постає запитання, в якому вигляді доцільніше зберігати кошти з огляду на різноманітні мотиви.

Тема. ФІНАНСОВА БЕЗПЕКА ДЕРЖАВИ

План

1. Фінансова безпека держави у системі економічної безпеки

2. Сутність бюджетної та податкової безпеки на сучасному етапі економічних реформ

3. Вплив державних боргів на фінансову безпеку

4. Грошово-кредитна політика як складова фінансової безпеки держави

5. Інвестиційна складова фінансової безпеки держави

1. Фінансова безпека держави у системі економічної безпеки

Фінансова безпека — багаторівнева система, яку утворює низка підсистем, кожна з котрих має власну структуру і логіку розвитку.

Фінансова безпека держави — це ступінь захищеності фінансових інтересів держави, стан фінансової, грошово-кредитної, бюджетної, податкової, валютної, банківської, інвестиційної, митно-тарифної, розрахункової та фондової систем, що характеризується збалансованістю, стійкістю до внутрішніх і зовнішніх негативних впливів, спроможністю держави ефективно формувати та раціонально використовувати фінансові ресурси, достатні для задоволення її потреб, шляхом виконання зобов'язань і забезпечення соціально-економічного розвитку.

Отже, система фінансової безпеки відіграє роль надсистеми, одночасно вона є і підсистемою економічної безпеки держави (яка, у свою чергу є складовою національної безпеки держави та міжнародної економічної безпеки). Схематично цей взаємозв'язок зображено на рис. 17.1.

Суб'єктами фінансової безпеки виступають: окремі громадяни, домашні господарства, населення в цілому, підприємства, організації, установи, галузі господарського комплексу, регіони, окремі сектори економіки, держава, міждержавні утворення, а також світові співтовариства.

Рис. 17.1. Місце фінансової безпеки держави у системі міжнародної безпеки

Фінансова безпека держави має внутрішній і зовнішній аспекти.

Фінансова безпека держави значною мірою визначається характером формування державного та місцевих бюджетів, станом її платіжного балансу, співвідношенням грошей в офіційній і тіньовій економіці, ступенем повернення грошей, що перебувають в обігу, до банків, рухом валютних коштів.

У зовнішньому плані це, насамперед, фінансова незалежність, фінансовий суверенітет. Велике значення має розмір зовнішньої фінансової допомоги з боку міжнародних фінансових інституцій, економічних угрупувань, урядів окремих країн, обсяг іноземних інвестицій у національну економіку.

Забезпечення дієвої системи фінансової безпеки передбачає з'ясування і систематизацію явищ, подій, дій, настання або здійснення яких безпосередньо або опосередковано може бути загрозою тому чи іншому суб'єктові фінансової безпеки.

Основні загрози фінансовій безпеці держави становлять:

— недосконалість бюджетної політики і нецільове використання коштів бюджету;

— ефективність податкової системи, масове ухилення від сплати податків;

— значні обсяги державного та гарантованого державою боргу, проблеми з його обслуговування;

— різкі зміни рівня цін та курсу національної валюти;

— значна різниця співвідношення доходів найбільш і найменш забезпеченого населення та недостатня соціальна захищеність певних груп населення;

— невисокий рівень капіталізації банківської системи, невеликі обсяги довгострокового банківського кредитування та значний рівень відсоткових ставок із кредитів;

— залежність реформування економіки країни від отримання іноземних кредитів;

— низький рівень інвестиційної діяльності;

— зростання "тіньової" економіки, посилення її криміналізації, нелегальний відплив валютних коштів за кордон тощо.

Ступінь впливу загроз визначається на підставі розрахунку і моніторингу системи індикаторів та порівняння їх із пороговими значеннями. Індикатор (від лат. indico — вказую, визначаю) — елемент, що відображає процес або стан об'єкта спостережень, його якісні та кількісні характеристики.

Обґрунтована система індикаторів дає змогу оперативно здійснювати аналіз фінансової безпеки різних об'єктів, попереджувати розвиток негативних тенденцій, вносити необхідні корективи як у повсякденну діяльність, так і на перспективу, прогнозувати розвиток подій.

Залежно від специфіки досліджуваного явища визначаються порогові значення індикаторів, що не можуть визначатися шляхом точних розрахунків, а визначаються експертно на основі досвіду. У процесі встановлення порогових значень фінансової безпеки України слід також враховувати граничні рівні критеріїв, встановлених для країн — кандидатів на вступ до ЄС.

Рівень фінансової безпеки визначають багато індикаторів, основними з яких є: дефіцит бюджету, обсяги боргів держави, рівень інфляції, вартість банківських кредитів, рівень монетизації економіки, обсяг міжнародних резервів НБУ.

2. Сутність бюджетної та податкової безпеки на сучасному етапі економічних реформ

Бюджетна безпека — це спроможність бюджетної системи забезпечити платоспроможність держави під час збалансування доходів і видатків та ефективне використання бюджетних коштів у процесі виконання функцій державного регулювання економічного розвитку, реалізації соціальної політики, а також утримання органів державного управління, забезпечення національної безпеки й оборони.

Бюджетну безпеку визначають за такими характеристиками, як:

— ступінь збалансованості;

— цілісність бюджетної системи;

— ретельність складання, процедури розгляду та затвердження бюджету;

— обсяги бюджетного фінансування;

— наявність або відсутність бюджетних резервів;

— характер касового виконання бюджету;

— чисельність податкових пільг;

— дотримання бюджетної дисципліни.

Проблеми бюджетної системи полягають не тільки у надзвичайно малих розмірах бюджету, але й у неякісному бюджетному плануванні. Прогнозні показники мають невизначеність, залежать від впливу непідконтрольних уряду чинників, що перетворює бюджет як фінансовий план на умовність і призводить до негативних наслідків.

Бюджетна безпека визначається також рівнем перерозподілу через бюджет валового внутрішнього продукту. Рівень перерозподілу ВВП через зведений бюджет України протягом 2001—2005 pp. становив 26—32 % ВВП, у той час як граничний рівень перерозподілу валового внутрішнього продукту, як свідчить світова практика, через зведений бюджет України не має перевищувати 40—45 %^*39.

*39: {Барановський О.І. Фінансова безпека. — K.: Фенікс, 1999. — 338 с.}

Найважливішим індикатором фінансової безпеки держави є рівень бюджетного дефіциту.

Бюджетний дефіцит — перевищення видатків бюджету над його доходами. Рівень дефіциту бюджету визначається як відношення обсягу дефіциту до обсягу валового внутрішнього продукту (табл. 17.1). Є різні оцінки його граничного розміру. Згідно з даними міжнародної статистики "нормальна" величина бюджетного дефіциту в індустріально розвинутих країнах коливається у межах 3—4 % від розміру ВВП за середньосвітової його величини 4,5 %. Існує тенденція до стабілізації бюджетного дефіциту у середньосвітовому вимірі 4—5 % ВВП^*40.

*40: {Там само. }

Таблиця 17.1. Дефіцит Зведеного та Державного бюджетів України у 2002—2005 pp. (% до ВВП)

Дефіцит	2002 р.	2003 р.	2004 р.	2005 р.
Зведеного бюджету	-0,7	0,2	3,2	1,8
Державного бюджету	-0,5	0,4	2,9	1,9

Одна із загроз — перевищення реального бюджетного дефіциту над запланованим, що піддає сумніву ефективність роботи уряду та може спричинити труднощі у співпраці з міжнародними фінансовими організаціями.

Формування і стан державного бюджету залежить від проведення ефективної податкової політики.

Гостра проблема полягає в надмірному оподаткуванні, що зумовлює масове ухилення від сплати податків. Високий рівень прибуткового податку з громадян (15 %) змушує їх приховувати свої доходи від оподаткування. Податок на прибуток підприємств (25 %) стримує розвиток виробництва, а ставка ПДВ (20 %) також зменшує попит населення. У свою чергу, недостатнє надходження податків до бюджету може сприяти збільшенню його дефіциту і, як наслідок, загрожувати фінансовій безпеці держави.

У структурі дохідної частини Зведеного бюджету за 2005 р. найбільшу частку становили податкові надходження — 75,6 %, неподаткові надходження дорівнювали 24,4 %. Щодо ВВП у 2005 р. податкові надходження становили 23 %. Порівнюючи з країнами ЄС частка податків у ВВП у Швеції та Данії дорівнювала майже 55 %, Фінляндії — 50, Німеччині — 40 %^*41.

*41: {Сухоруков А.І., Ладюк О.Д. Фінансова безпека держави: Навч. посіб. – К.: Центр навч. літ., 2007. – 192. }

Недостатній рівень збирання податків в Україні зумовлений ще й проблемою "тінізації" економіки. На сьогодні ще триває процес прийняття Податкового кодексу України, в якому доопрацьовуються підстави щодо здійснення ефективної податкової політики.

Податковий кодекс України має передбачати удосконалення методики стягнення податків, досягнення оптимального співвідношення прямих і непрямих податків, обґрунтування системи диференційованих ставок податків та упорядкування податкових пільг.

3. Вплив державних боргів на фінансову безпеку

Боргова безпека — рівень внутрішньої та зовнішньої заборгованостей з урахуванням вартості її обслуговування й ефективності використання внутрішніх і зовнішніх запозичень й оптимального співвідношення між ними, достатній для задоволення нагальних соціально-економічних потреб, що не загрожує втратою суверенітету та руйнуванням вітчизняної фінансової системи^*42.

*42: {Барановський О.І. Фінансова безпека. – К.: Фенікс, 1999. – 338 с. }

Основними індикаторами, що визначають боргову безпеку, є обсяги внутрішніх і зовнішніх боргів держави. Це величина непогашених у термін запозичень, що здійснює держава на внутрішніх і зовнішніх ринках.

Рівень боргової безпеки держави для внутрішнього і зовнішнього боргів визначається відношенням внутрішнього або зовнішнього боргу до обсягу валового внутрішнього продукту. Згідно із Законом України "Про структуру державного внутрішнього боргу України" Верховна Рада України затверджує структуру і граничний розмір державного боргу країни.

Внутрішнє позичання здійснюється в Україні переважно через облігації внутрішньої державної позики (ОВДП). Ринок ОВДП не визначається своєю інтенсивністю" що потребує втілення довгострокової програми розвитку ринку ОВДП та відновлення довіри до них. Внутрішній борг стосовно ВВП на 31 грудня 2005 р. становив 4,5 %.^*43

*43: {Статистичний щорічник України за 2005 рік.}

Зовнішні борги мають як негативний, так і позитивний вплив на фінансову безпеку держави. З погляду негативного впливу неотримання, або несвоєчасного одержання, або отримання в менших розмірах фінансової допомоги призводить до невиконання низки бюджетних програм, погіршення стану платіжного балансу, і як наслідок, загрожує як бюджетній, так загалом і фінансовій безпеці держави. У свою чергу, надмірні щодо узагальнювальних об'ємних економічних показників розміри зовнішнього боргу та кошти на його обслуговування потенційно загрожують фінансовій безпеці держави. З позитивної позиції у зв'язку з браком коштів міжнародна фінансова допомога сприятиме вирішенню нагальних потреб держави, що поліпшить стан її фінансової безпеки.

Аналіз безпеки держави у сфері зовнішньої заборгованості здійснюється шляхом експертного оцінювання, а саме порівнюються боргові індикатори конкретної держави з їхніми граничними значеннями, що використовуються у світовій практиці. Безпечним вважається зовнішній державний борг, що не перевищує 60 % ВВП. В Україні він становив на 31 грудня 2005 р. — 14,9 % ВВП. Хоча у відсотковому співвідношенні до ВВП величина боргу є "помірною", все-таки навантаження його на бюджет України залишається дуже високим. Є передумови, що у процесі обчислення державного боргу український уряд, на відміну від урядів економічно розвинутих країн, відносить до державного боргу не всі державні боргові зобов'язання.

У справі залучення та використання коштів, що збільшують державний борг, виникає багато проблем, зокрема:

— брак спеціального правового акта, що визначав би порядок утворення і погашення державного боргу. Розгляд проекту Закону України "Про державний борг" у парламенті триває з 1999 p., а його розробка й донині не завершена;

— інституціональна неспроможність низки державних структур ефективно працювати з міжнародними фінансовими організаціями;

— питання щодо повноти обліку державного боргу та розкриття інформації про нього. Уряд України не здійснює належного обліку умовного боргу та не оцінює його вплив на державні фінанси;

— відсутність досвіду, низький рівень відповідальності та виконавської дисципліни з боку української сторони;

— недоліки у підготовці конкретних проектів, у тому числі в частині формування складу учасників переговорного процесу, узгодження офіційної позиції, її обґрунтування детальними розрахунками й оцінками наслідків.

Важливим показником платоспроможності держави є здатність виконання боргових зобов'язань. Тому дотримання фінансової безпеки залежить від стану обслуговування та погашення зовнішнього боргу.

Погашення зовнішнього боргу на сьогодні здійснюється за допомогою спеціально створеного структурного підрозділу Міністерства фінансів України — Головного управління обслуговування зовнішнього боргу України.

Значне використання запозичень протягом двох — трьох років створює фінансову піраміду, що зумовлює фінансовий крах усієї системи. Взагалі, про наростаючу кризу зовнішнього боргу будь-якої держави свідчить збільшення його співвідношення з ВВП, обсягом експорту, співвідношення імпорту до чистих золотовалютних резервів. У світовій практиці вважається прийнятним, якщо зростання державного боргу за рік не перевищує річного обсягу державних капіталовкладень. Для країн, які увійшли до "зони евро" річний дефіцит бюджету не має перевищувати 3 % ВВП, що загалом відповідає частці державних капіталовкладень у ВВП^*44.

*44: {Сухоруков А.І., Ладюк О.Д. Фінансова безпека держави: Навч. посіб. – К.: Центр навч. літ., 2007. – 192.}

Загрозою, пов'язаною зі збільшенням державних боргів, є те, що від реальної економіки відволікаються значні кошти, що спрямовуються на обслуговування і погашення цих боргів. Якщо загальний обсяг зовнішнього державного боргу вищий ніж загальноприйняті межі, це призводить до зменшення темпів економічного зростання, зростання бюджетного дефіциту, підвищення рівня інфляції, офіційного валютного курсу і, як наслідок, до падіння фінансової безпеки, втрати фінансової незалежності. Надмірне збільшення боргів держави спонукає до реструктуризації, що викликає недовіру до неї з боку інших держав і міжнародних фінансових інститутів.

До заходів підвищення боргової безпеки належать такі дії:

— удосконалення законодавчого забезпечення формування внутрішньої та зовнішньої заборгованості;

— узгодженість зі стратегією економічного розвитку, прогнозом ВВП, платіжного балансу, резервів НБУ;

— поліпшення процесів формування, обліку, обслуговування та контролю державних запозичень;

— розробка системи індикаторів щодо стану сукупного державного боргу;

— визначення оптимального обсягу заборгованості, яка б задовольняла потреби держави та спонукала до підвищення соціально-економічного розвитку;

— переведення частини заборгованості у державні цінні папери;

— встановлення єдиних стандартів розкриття інформації про державний борг для звітування про обсяги всіх складових державного прямого та умовного боргів;

— проведення скоординованої політики співвідношення між зовнішніми і внутрішніми запозиченнями;

— розробка механізму контролю за дотриманням річного ліміту зовнішніх запозичень і граничного розміру зовнішнього державного боргу, включаючи міжнародні запозичення державними органами місцевого самоврядування;

— запровадження зваженої системи управління державним боргом, за допомогою якої приймалися б рішення залежно від ситуації, що склалася у фінансовій сфері.

4. Грошово-кредитна політика як складова фінансової безпеки держави

На рівень фінансової безпеки держави впливає характер формування грошової маси як одного з найважливіших елементів фінансової системи.

Рівень фінансової безпеки держави залежить від взаємозв'язку та взаємозумовленості монетарної й фіскальної політик. При цьому можуть виникати ситуації, коли монетарна і фіскальна політики взаємопов'язані, або якщо між ними є чітке розмежування. У першому випадку фіскальна політика змушує центральний банк країни здійснювати пряме фінансування дефіциту державного бюджету, у другому — відбувається відокремлення центрального банку від фінансування бюджету.

Нестача безготівкової грошової маси зумовлює збільшення взаємних неплатежів, впливає на обсяги виробництва, рівень цін, зменшує фінансову безпеку. Низьке відношення грошової маси в обігу до обсягу виробленого ВВП спричинює інфляційні очікування.

Інфляція залишається актуальною проблемою для всіх країн світу, а стимулювання інфляційних процесів — однією з цілей економічної політики урядів та монетарних органів влади.

Інфляція — це підвищення загального рівня цін в економіці, зумовлене зниженням купівельної спроможності грошей, унаслідок переповнення каналів обігу надлишковою кількістю паперових грошей, незабезпечених відповідним зростанням товарної маси.

Інфляція може бути прихованою, наприклад, виявлятися у формі бюджетної заборгованості громадянам із заробітної плати й інших соціальних виплат, неплатежів тощо.

Індикатором фінансової безпеки є рівень інфляції, який, визначається зростанням цін, що призводить до знецінення коштів населення і суб'єктів господарювання. В Україні рівень інфляції (індекс споживчих цін) розраховує Державний комітет статистики України.

Інфляція в діапазоні від 2 до 4 % за рік вважається помірною (повзучою), вона сприятиме збільшенню обсягів виробництва і може стати стимулом до економічного зростання. Інфляція від 5 до 20 % свідчить про відкриту інфляцію, коли темпи економічного зростання починають зменшуватися. Інфляція від 20 до 25 % називається галопуючою. У цей період спостерігається стрімке збільшення цін на товари, що втрачає контрольованість і призводить до поглиблення загальної соціально-економічної кризи. Галопуюча інфляція переходить у гіперінфляцію — припиняється економічне зростання, відбувається спад виробництва і, як наслідок, держава втрачає фінансову незалежність.

Рівень інфляції в Україні у 2004 р. становив 12,3 %, у 2005 р. — 10,3%.^*45

*45: {Статистичний щорічник України за 2005 рік.}

Висока й особливо нестабільна інфляція призводить до:

— скорочення темпів зростання інвестицій у реальний сектор економіки;

— зниження кредитної активності, орієнтованої на тривалі терміни погашення кредитів;

— умов, коли не має змоги зменшувати рівень відсоткових ставок комерційних банків, у зв'язку з чим не лише підвищується вартість грошових (фінансових) ресурсів, а й виникають додаткові витрати бюджету на обслуговування боргу;

— зниження купівельної спроможності національної валюти;

— збільшення валютних ризиків;

— зменшення норм заощаджень серед населення і потенційних масштабів коштів, що могли б залучатися банками з метою здійснення їх кредитної діяльності;

— активізації процесів доларизації.

Рівень інфляційної безпеки визначається правильністю встановлення виду інфляції й обрання типу антиінфляційної політики.

Основними напрямами антиінфляційної політики мають бути:

— оздоровлення бюджетної та банківської систем;

— підтримка пріоритетних галузей народногосподарського комплексу;

— стимулювання науково-технічного прогресу й інвестицій;

— розвиток ринку цінних паперів і мобілізація вільних коштів юридичних та фізичних осіб.

Оцінюючи стан фінансової безпеки держави, слід враховувати групу показників соціального блоку. Зіставлення рівня та якості життя з граничними значеннями дасть змогу визначити загрози у певній сфері, розробити і вжити заходи щодо поліпшення ефективності соціальної політики держави.

Важливим показником, за допомогою якого оцінюють рівень доходів переважної більшості населення в державі, є частка оплати праці найманих працівників у структурі ВВП за категоріями доходу. Про низький рівень доходів населення в Україні свідчить показник частки населення із середньодушовими витратами у місяць нижчими ніж прожитковий мінімум (табл. 17.2). Пороговим значенням цього показника, визначеним світовою практикою, є величина 7 %. У 2005 р. цей показник для України становив 64 %, що свідчить про перевищення межі припустимого значення. Поряд з низьким рівнем сукупних доходів переважної більшості населення держави спостерігається збільшення ступеня майнової диференціації за рівнем грошових доходів та витрат. Так, співвідношення грошових витрат 20 % найбільш і 20 % найменш забезпеченого населення України у 2005 р. становило 5,5 разу1.

Розглядаючи соціальний аспект фінансової безпеки, варто враховувати і додаткові фактори, що періодично можуть виникати у країні (заборгованість із заробітної плати, пенсій, стипендій, інших соціальних виплат) викликають соціальну напруженість у суспільстві.

Не менш важливим показником фінансової безпеки держави є стабільність і конвертованість валюти.

Валютна безпека держави — забезпеченість держави достатніми валютними коштами, підтримування стабільності внутрішньої та зовнішньої купівельної спроможності грошової одиниці, накопичення необхідного обсягу валютних резервів, виконання міжнародних зобов'язань; стан курсоутворення, направлений на розвиток вітчизняного експорту та приплив іноземних інвестицій.

Таблиця 17.2. Диференціація життєвого рівня населення

Рік	Співвідношення витрат 20 % найбільш і 20 % найменш забезпеченого населення, рази	Частка населення із середньодушовими витратами у місяць, нижчими ніж прожитковий мінімум*, %
	Грошові	Сукупні	Грошові	Сукупні
	6,0	4,4	87,9	80,2
	5,7	4,4	83,4	76,2
	5,5	4,6 64,0	55,3

* У IV кварталі 2000 р. — 270,1 грн, у 2003 р. — 342 грн, у 2005 р. — 423 грн.

Валютна безпека держави багато в чому визначається валютною стратегією. Розрізняють п'ять основних варіантів валютної стратегії:

1) фінансування тимчасового платіжного дисбалансу шляхом змін у рівні резервування і грошових зобов'язань перед іншими країнами;

2) валютний контроль у поєднанні з фіксованим валютним курсом;

3) вільно плаваючий валютний курс;

4) постійно фіксований валютний курс, на підтримку якого має орієнтуватися вся внутрішня економіка;

5) регульоване плавання валют.

У процесі формування довгострокової валютної стратегії потрібно враховувати паритет купівельної спроможності, який є співвідношенням між двома валютами, що врівноважує їх купівельну спроможність щодо визначеної сукупності товарів і послуг.

На рівень валютної безпеки держави впливає режим курсоутворення, який має передбачати можливість його регулювання з урахуванням темпів внутрішньої інфляції та інтересів експортерів. Експортери — головне джерело іноземної валюти.

В Україні використовувався валютний коридор — можливе мінімальне та максимальне відхилення офіційного курсу національної грошової одиниці до іноземних валют. У 1999 р. встановили режим регульованого "плаваючого курсу".

 

Негативним у політиці курсоутворення в Україні було те, що темп зростання долара відставав від темпу інфляції, що сприяло погіршенню конкурентоспроможності експорту, стимулюванню імпорту, руйнації торговельного балансу.

Місцем курсоутворення з 19 березня 1999 р. вважається міжбанківський валютний ринок.

Для того, щоб протягом тривалого періоду стабілізувати курс, підвищити платоспроможність держави стосовно погашення й обслуговування зовнішніх боргів НБУ слід забезпечити нагромадження достатнього валютного резерву. Інформація щодо обсягів міжнародних резервів міститься у бюлетенях НБУ. Протягом 2000—2005 pp. спостерігало збільшення резервів НБУ (на кінець 2005 р. вони становили 19,4 млрд. дол. США).^*46

*46: {Сухоруков А.І., Ладюк О.Д. Фінансова безпека держави: Навч. посіб. – К.: Центр навч. літ., 2007. – 192.}

Фінансова безпека держави залежить також від обсягу валютних надходжень. Індикатором стану валютного ринку є платіжний баланс.

Платіжний баланс — співвідношення між сумою платежів, здійснених певною країною за кордоном, і сумою надходжень до цієї країни з-за кордону за певний період (рік, квартал, місяць). Платіжний баланс об'єднує торговельний баланс, баланс послуг і руху капіталів.

Забезпечення держави інвалютою, стабілізація національної валюти та підтримка платіжного балансу потребує певного регулювання і валютного контролю.

Валютне регулювання — регламентація державою міжнародних розрахунків і порядку проведення валютних операцій; це економічна потреба, зумовлена міжнародною економічною інтеграцією та співпрацею між країнами на світовому ринку. Валютне регулювання здійснює безпосередньо НБУ.

Валютний контроль — контроль за дотриманням валютного законодавства, за порушення якого передбачаються штрафи, санкції та позбавлення ліцензій.

Найпотужнішим елементом фінансового сектору України є банківська система, розвиток і функціонування якої має великий вплив на фінансову безпеку держави. Низка тенденцій у розвитку банківської системи свідчить про окремі проблеми у формуванні та динаміці власного капіталу окремих банків і системи загалом. Зміцнення банківської системи шляхом збільшення банківського капіталу є однією з основних передумов успішної інтеграції України до Європейського Союзу (ЄС).

У банківській системі невирішені питання стосовно високої вартості кредитних ресурсів.

Вартість банківських кредитів — річні відсотки, що сплачує позичальник комерційному банкові за користування кредитами. Рівень ставок залежить від облікової ставки центрального банку та міститься у бюлетенях НБУ.

Залишається проблематичним повернути довіру населення України як до окремих банків, так і банківської системи в цілому. Питання капіталізації банків потрібно вирішувати системно і комплексно. Від обсягів структури та дотримання нормативів банківського капіталу залежить стабільність роботи банківського сектору та фінансова безпека держави.

До основних заходів щодо поліпшення діяльності банківського сектору належать:

— удосконалення законодавчої бази;

— упровадження довгострокового рефінансування, що дає змогу збільшити обсяги надання довгострокових кредитів;

— збільшення обсягу власних коштів;

— удосконалення методів та інструментів економічного аналізу й прогнозування діяльності як окремого банку, так і банківського сектору загалом;

— ведення банками кредитних історій своїх позичальників;

— моніторинг виконання програм розвитку банківської системи;

— підвищення кваліфікації фахівців;

— забезпечення захищеності інформації.

5. Інвестиційна складова фінансової безпеки держави

Інвестиції — це всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої утворюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект.

Інвестиційна безпека держави — рівень співвідношення між величиною інвестицій країни за кордон та отриманими інвестиціями, що задовольняє потреби внутрішньої економіки та підтримує позитивний платіжний баланс держави.

Головними індикаторами, що визначають інвестиційну безпеку, е:

— частка у загальному обсязі капіталовкладень. З метою ефективного функціонування економіки та відновлення основних фондів загальний обсяг інвестицій (внутрішні капітальні вкладення й іноземні інвестиції) має бути в межах 20—25 % від ВВП;

— частка іноземних інвестицій у загальному обсязі інвестицій країни;

— співвідношення прямих і портфельних інвестицій;

— величина іноземних інвестицій на душу населення;

— ступінь покриття потреби держави в інвестиційних ресурсах грошовою масою;

— частка бюджетних коштів у вартості інвестиційного проекту. У країнах із розвинутою ринковою економікою ця частка становить 35—40 %;

— оцінювання ризиків інвестиційних проектів.^*47

*47: {Барановський OJ. Фінансова безпека. — K.: Фенікс, 1999. — 338 с.}

Фінансова безпека держави залежить від інвестиційного клімату, тобто сукупності політичних, правових, економічних та соціальних умов, що забезпечують інвестиційну діяльність вітчизняних і закордонних інвесторів.

Держава має сприяти формуванню привабливого інвестиційного клімату й гарантувати інвесторам недоторканність їхнього капіталу і можливість його повернення з відповідним прибутком. На сьогодні інвестиційний клімат перебуває в негативному становищі. Це пов'язано з політичною нестабільністю, недосконалістю законодавчої влади.

Головна мета Стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002—2011 pp. полягає у створенні реальних передумов набуття членства в Європейському союзі, а для її досягнення слід виконати послідовні кроки у напрямі європейської інтеграції на 2002—2011 pp. На першому етапі передбачається розвиток національної економіки, зміцнення конкурентоспроможності та створення сприятливих умов з метою накопичення інвестиційних ресурсів. Це значно поліпшує відповідальність держави щодо її інвестиційної привабливості та відповідно інвестиційної безпеки.

Формувати систему інвестиційної безпеки в Україні варто з урахуванням дотримання антиінфляційної політики, досягнення скорочення бюджетного дефіциту.

Основними загрозами інвестиційній безпеці держави є:

— брак інвестиційної стратегії;

— високі інвестиційні ризики;

— політична нестабільність;

— недосконала законодавчо-нормативна база;

— зменшення частки прибутку в джерелах фінансування інвестицій;

— обмеженість доступних фінансових коштів;

— загострення платіжної та бюджетної криз;

— відсутність ефективних механізмів трансформації заощаджень населення в інвестиції;

— брак кваліфікованої підготовки фахівців;

— відсутність дієвої системи страхування іноземних інвестицій.

Важливим джерелом капітальних вкладень має бути цілеспрямоване інвестиційне використання коштів від приватизації державного майна. Розрізняють такі головні напрями активізації інвестиційного процесу шляхом приватизації:

— удосконалення законодавства про власність і земельного законодавства з метою регулювання прав власності та повноважень землекористування, а також прав власності на інші об'єкти іпотеки;

— прискорення приватизації малих, середніх та великих підприємств і об'єктів незавершеного будівництва;

— активізація інвестиційної діяльності населення та фінансових посередників;

— удосконалення ринку нерухомості;

— постприватизаційна підтримка роздержавлених підприємств.

 

Тема. ФІНАНСИ КРАЇН ІЗ РОЗВИНЕНОЮ РИНКОВОЮ ЕКОНОМІКОЮ

План

1. Основні аспекти фінансової системи Сполучених Штатів Америки

2. Особливості функціонування фінансової системи Японії

3. Основні положення структури фінансової системи Великої Британії, Німеччини та Франції

4. Основи функціонування фінансової системи Скандинавських країн

1. Основні аспекти фінансової системи Сполучених Штатів Америки

США — лідер світової економіки, одна з найбільших за територією і населенням країна у світі. Розвиток економічних процесів в Америці є головним генератором змін в економіці всього світу. Ділова активність США — головний індикатор для світової економіки, безпосередньо має вплив на зміни циклу і руху господарського стану інших країн, впливає на структуру міжнародного фінансового обміну.

Бюджетний процес у США регламентується двома основними законами — "Про бюджет і звітність" (1921) і "Про контроль над бюджетом і заморожування фондів" (1974).

До складу системи державних фінансів США входять: фінансова система федерацій, фінансова система 50 штатів, фінансова система 3044 графств, які становлять 95 тис. місцевих адміністративних одиниць, що мають понад 43 тис. округів. Така структура системи державних фінансів свідчить про те, що підрозділ державного управління самостійно формує свій бюджет, керує бюджетним боргом, розробляє і здійснює податкову політику.

За останні роки в США було сформовано параметри розподілу і перерозподілу коштів між бюджетами трьох рівнів: майже 65 % сукупних витрат консолідованого бюджету проходять через федеральний бюджет і 35 % — частка інших двох бюджетів, що розподіляється між штатами та місцевими органами.

Бюджети в США керуються шляхом дотацій і відрахувань. Ресурси спрямовані одночасно за чотирма каналами: з федерального бюджету — в бюджети штатів і місцеві бюджети; з бюджетів штатів — у місцеві бюджети; з місцевих бюджетів — у бюджети штатів; та між місцевими бюджетами.

Для бюджетної системи США характерна сталість бюджетно-податкових відносин держави і регіонів. Фактично штати мають рівні права у цій галузі з федерацією в цілому, тому на рівні федерації й у штатах є ідентичні за найменуванням податки (прибутковий податок із населення та корпорацій). Найпринциповіше обмеження податкових прав штатів полягає в забороні на введення окремих непрямих податків, які перешкоджають свободі торгівлі між штатами, що заборонено Конституцією США. Саме тому середня ставка податку з продажів, яка забезпечує до 30 % бюджетних надходжень, становить за штатами майже 4 % у роздрібній ціні. Прямого перерозподілу коштів між штатами практично немає. Але Конгрес США відповідно до Конституції має право фінансувати витрати тільки на "загальний добробут США", що також перешкоджає перерозподілу засобів між регіонами. Штати можуть встановлювати будь-які форми податків, але не можуть перешкоджати міжрегіональним господарським зв'язкам, що призводить до рівного податкового тиску.

Основною формою фінансових зв'язків між центральним урядом і місцевими органами влади США є блоки і програми розподілу доходів. Блоки — це ф