Тема 2. Філософія Стародавнього світу.

Вільна філософська наука, так само, як і смак, і наше вільне мистецтво, і любов до останнього мають свої корені у грецькому житті.

Георг Гегель

План.

1. Передумови появи та періодизація історії філософії.

2. Поняття античної філософії, етапи її розвитку та загальні особливості.

3. Ідеї та представники високої класики в розвитку античної філософії.

1.Філософію можна краще зрозуміти, якщо вивчити її історію. Поява філософії була зумовлена рядом факторів: розвитком суспільного виробництва внаслідок переходу до використання заліза, формуванням товарно – грошових відносин, послабленням родоплемінних структур і виникненням перших держав, ростом опозиції до традиційних релігій, критикою старих моральних установок, зростанням наукового знання та відокремленням розумової праці від фізичної.

В історії філософії можна виділити кілька періодів: 1) давня філософія (VII ст. до н.е. – V ст. н.е.); 2)середньовічна філософія (V ст. – XVI ст.); 3) філософія Нового часу (XVI – п.п. XIX ст.);4) сучасна філософія (д.п.XIX ст. – XXI ст.). Перші філософські школи і течії виникли у найдавніших регіонах людської цивілізації на початку VІ ст.. до н.е. в Стародавній Індії, Стародавньому Китаї та Греції.

2. Слово «античний» в перекладі з латинської означає «давній». Але у звуженому й усталеному вживанні воно позначає початок європейської культури та цивілізації, греко - римський давній світ. Поняття «антична філософія» охоплює крім давньогрецької, ще й елліністичну, римську й олександрійську філософії. Історія античної філософії охоплює понад тисячу років. У її розвитку виділяють три основні періоди. І – період ранньогрецької філософії – охоплює епоху від виникнення філософського мислення на початку VІ ст. до н.е. до часів Сократа (кінець V ст. до н.е.). Філософів цього періоду називають досократиками. До них належать такі філософи, як Фалес, Анаксимен, Анаксимандр, Геракліт, Піфагор, Парменід, Зенон Елейський та ін. ІІ період має назву класичного. З філософів цього періоду першим слід назвати Сократа. До них належать також софісти Протагор,Горгій. Суть другого періоду полягає в переорієнтації філософської свідомості з космогонічної проблематики на тему людини. Крім названих мислителів, представниками цього періоду є Платон, Аристотель, Демокріт, а також послідовники Сократа – кіренаїки, мегарики, кіники. ІІІ період пов’язаний з епохою еллінізму і Римської імперії. Він починається приблизно з кінця ІV ст. до н.е. і закінчується V – VІ ст. н.е. Філософія елліністично – римської епохи існує у вигляді кількох основних філософських напрямів – епікурейці (Епікур), скептики (Піррон), стоїки (Цицерон, Сенека, Марк Аврелій, Епіктет).

3. Класична антична філософія формується в V ст. до н.е. і пов’язана з іменами Левкіппа, Демокріта, Сократа, Платона, Аристотеля. Її характерними особливостями були: космоцентризм, людина як спеціальний предмет філософствування, чітке розмежування філософії на два напрямки – матеріалізм та ідеалізм, стихійний матеріалізм та наївна діалектика.

Найбільш завершений вигляд античний матеріалізм отримує у філософському світорозумінні учня Левкіппа Демокріта. Особливе місце Демокріта в історії античної філософії визначається тим, що він зумів синтезувати весь накопичений на той час досвід науки з послідовною матеріалістичною теорією буття і пізнання. Головне завдання Демокріта, яке він поставив у вченні про буття, - пояснити явища руху. У пошуках його причини він вибудовує гіпотезу неподільних частинок (атомів) і порожнечі, у якій ці частинки рухаються, дякуючи властивій їм вазі. Демокріт дає матеріалістичне пояснення походження Космосу із спонтанного вихрового руху атомів, з атомістичних позицій трактує сутність та функції психічних явищ. В теорії пізнання Демокріт допускає два види якостей об’єктів пізнання – якості дійсності (фізико – математичні параметри) і якості уявні (колір, смак, запах та ін.). В політиці Демокріт був прибічником демократії, одним із перших, хто виступив з ідеєю суспільного прогресу. В етиці він обмежував принцип насолоди (гедонізму) і обґрунтовував ідеал здорового влаштування духу. Демокріт був типовим представником епістемного філософствування і заклав основи матеріалістичної лінії у античній філософії.

Протилежну демокрітівській позиції космоцентризму у цю добу розвивають софісти. Вони зосереджують увагу на проблемах теорії пізнання. У зв’язку з цим розробляються проблеми риторики, граматики і логіки. На ідеях софізму була сформована філософська позиція Сократа. Сократ кардинально змінює вектор філософських досліджень від вивчення Космосу, природи до людини як духовної істоти. «Пізнай самого себе», - головна теза сократівського філософствування. Усі до сократівські мислителі розглядали світ як цілісність, що підпорядковує собі людину. Сократ, навпаки, вирізняє людину і зосереджує на ній увагу, визначивши тим самим предметом філософії відношення «людина – світ».

Учнем Сократа був Платон, засновник афінської філософської школи, відомої під назвою Академія. У філософії Платона знайшов своє системне обґрунтування античний ідеалізм. У своєму вченні про світ Платон, на противагу матеріалістичній космогонічній теорії, обґрунтовує ідеалістичну концепцію. Він допускає ізольоване існування позачасового й поза просторового світу ідей. Чуттєвий світ конкретно – індивідуальних речей, на його думку, є відбитком більш досконалого світу ідей. Людська душа може контактувати з ідеями після смерті тіла. З’єднуючись із тілом, душа втрачає свою ідеальність, забуває все, що бачила в світі ідей. Пізнання, на думку Платона, є процесом пригадування реально існуючих речей, що колись споглядались. У соціології Платон виступив проти теорії і практики давньогрецької рабовласницької демократії та протиставив їй ідеал замкненого авторитарного суспільства із жорсткою соціальною стратифікацією (філософи-правителі, воїни, ремісники).

Науково – теоретичний синтез усього попереднього розвитку античної філософії був здійснений Аристотелем, учнем Платона. В особі Аристотеля грецька філософія досягла найвищого розвитку і продуктивності. Аристотель вибудував ідеал науки, максимально вільної від релігійно – культових потреб; створив науку про закони мислення, формальну логіку. За світоглядною орієнтацією вчення Аристотеля роздвоєне. З одного боку – він будує свою філософську систему на довірі чуттєвому досвіду, індивідуальному і одиничному буттю, з іншого – конструює картину світу, що отримала назву телеології. Світовий процес, на думку Аристотеля, здійснюється не внаслідок властивих йому внутрішніх причин, а під впливом надсвітової мети (Першодвигуна, Розуму, Бога). Проблеми людини вивчає практична філософія, яка складається з двох частин – етики та політики. Аристотель – фундатор етики евдемонізму, згідно з якою найвище благо людини – щастя. Щасливою людину робить добродійність (арете). Чим вище арете, тим повніше щастя.

Посткласична антична філософія пов’язана з кризою демократичного суспільства, розповсюдженням диктаторських режимів у всьому еллінському світі (ІІІ- І ст. до н.е.). У цей час послаблюється загальний інтерес до теоретичного знання, падає довіра до пізнавальної сили розуму, має місце прагнення звести наукові проблеми до практичних правил особистої поведінки людини, які повинні забезпечити щастя (щастя зводилось до розуміння «незворушного» життя, простої відсутності страждань). Провідниками цих ідей були скептики, епікурейці, стоїки.

Контрольні питання та завдання

1. Дайте періодизацію історії філософії.

2. Дайте періодизацію історії античної філософії.

3. Назвіть характерні риси класичної античної філософії.

4. У чому полягає суть атомістичного матеріалізму Демокріта?

5. Назвіть фундаментальні засади вчення Платона про ідеї та його теорію пізнання.

6. Суть енциклопедичної системи Аристотеля. Вчення про начала і чотири причини сущого.

7. Яке філософське відкриття здійснив Сократ?

8. Чому софістів називали представниками грецького просвітництва? «Людина є міра всіх речей», - що розуміли під цим виразом софісти?

9. Назвіть основні школи еллінізму, визначте їх характерні риси.

Теми для рефератів, доповідей, контрольних робіт

1. Феномен античної філософії в європейській історії.

2. Здобутки філософських шкіл пізньої античної філософії.

3. Вплив античної філософії на розвиток української філософської думки та культури.

Завдання для самостійного опрацювання

…Ми відчуваємо, що Схід – це щось дуже своєрідне й відмінне від нашого західного світу.

Сергій Ольденбург

Завдання:

1. Опрацюйте тему «Давньоіндійська, давньокитайська філософії».

2. Охарактеризуйте основні ідеї та ідейні здобутки провідних філософських шкіл Стародавньої Індії.

3. Охарактеризуйте основні ідеї та здобутки провідних філософських шкіл Стародавнього Китаю.

4. Поясніть сучасне значення ідейних надбань давньосхідної філософії.

Література:

1. Петрушенко В.Л. Філософія: Курс лекцій. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти ІІІ – ІV рівнів акредитації. – К.: «Каравела»,2002. – Тема 2.

2. П.Ю.Саух. Філософія: навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2003. – С.30 – 40.

3. Філософія: Навчальний посібник / За ред. І.Ф.Надольного. – К.: Вікар, 2001. – С.24 - 31.

4. Філософія. Курс лекцій /Струк Р.Й. – К.: Інтас, 1995. – Тема 2.