Грошово-кредитне регулювання економіки та його основні інструменти.

Макроекономічна роль держави проявляється через проведення не тільки фіскальної, але і грошово-кредитної політики.

Грошово-кредитна (монетарна) політика – це сукупність рішень ЦБ стосовно пропозиції грошей, спрямовані для досягнення певних цілей. Цілі та інструменти можна проілюструвати наступним чином.

Кінцеві цілі спрямовані на стабілізацію економіки:

1) економічне зростання

2) стабільний рівень цін

3) високий рівень зайнятості

4) платіжний баланс держави

Часто досягнення цих цілей може суперечити одна одній, особливо в короткостроковому періоді. Наприклад, коли національна економіка перебуває у фазі піднесення і зменшується безробіття, то ціни (інфляція) і процентні ставки можуть зростати. Якщо Центральний банк уповільнить зростання грошей, щоб стримати темпи зростання цін, то у короткостроковому періоді і процентні ставки і безробіття можуть зрости. Отже банк має вибирати між протилежними речами.

Для досягнення кінцевих цілей Центральний банк має проміжні цільові орієнтири, які знаходяться посередині між інструментами ЦБ і його завданнями:

– грошова маса (грошові агрегати М₁ і М₂)

– ставка відсотка (короткострокова і довгострокова)

– курс валюти

Інструменти грошово-кредитної політики можуть бути прямі і непрямі. Основні знаряддя прямого регулювання пропозиції грошей є:

– грошова емісія

– ліміти кредитування, обмеження обсягів кредитів, що надаються певним галузям і обмеження величини кредитів окремим банкам

– пряме регулювання ставки відсотка.

Такі заходи зменшують рівень конкуренції між банками, підривають посередницьку функцію банків, спотворюють структуру наданих банками кредитів, що підриває ринкові устої економіки.

У розвинутих країнах використовують переважно непрямі методи впливу:

– операції на відкритому ринку (купівля або продаж урядових облігацій)

– політика облікової (дисконтної) ставки, за якою комерційні банки можуть позичити гроші в ЦБ

– політика резервних вимог (зміна норми резервів на депозити у банках та інших фінансових інститутах)

Використання таких непрямих інструментів може проводитися в умовах, коли існує розвинутий грошовий ринок (у розвинутих ринкових економіках). Тоді кредитні ресурси краще розподіляються відповідно до потреб ринку.

Розглянемо коротко механізм впливу грошово-кредитної політики при використанні її непрямих інструментів.

Облікова ставка – це ставка, під яку ЦБ кредитує комерційні банки. Такі позики надаються комерційним банкам на короткий період часу з метою підтримання їхніх обов’язкових резервів на необхідному рівні і для підтримання їх в випадку неліквідності. Для комерційних банків їх боргове зобов’язання є пасивом і збільшує їх резерви та здатність кредитування. Якщо ЦБ облікову ставку підвищує, то кредит стає дорожчим і обсяг кредитів, які комерційні банки беруть у ЦБ зменшується. Тим самим зменшуються кредитні ресурси комерційних банків та збільшується вартість кредитів у їхній мережі. Відбувається зменшення обсягів кредитів, наданих суб’єктам господарювання і, як наслідок – скорочення сукупних витрат, особливо інвестицій. Така політика називається стримуючою або політикою “дорогих грошей”. Якщо ЦБ вважає, що пропозиція грошей зростає повільно і це зростання треба прискорити, то знижує дисконтну (облікову) ставку. Зменшення облікової ставки ЦБ збільшує обсяги кредитних ресурсів та пом’якшує умови кредиту. Ставки відсотків в мережі комерційних банків знижуються, що стимулює зростання інвестицій і ВВП. Така політика називається стимулюючою або політикою “дешевих грошей”.

Слід відмітити, що у розвинутих країнах зв’язок між дисконтною ставкою і позиками банків не є дуже тісним. ЇЇ результати більше залежать від комерційних банків і не завжди ЦБ може точно передбачити обсяг кредитів, які візьмуть комерційні банки.

Іншим інструментом є норма обов’язкових резервів у відсотках, яка показує відношення обов’язкових резервів до суми депозитів. Через норму резервів ЦБ може впливати на здатність комерційних банків створювати гроші, змінюючи або надлишкові резерви комерційних банків, або розміри грошового мультиплікатора. Такі дії (підвищення норми обов’язкових резервів) призведуть до скорочення сукупних витрат та ВВП і використовуються як дезінфляційний вплив на економіку. Зниження норми обов’язкових резервів призведе до зворотних наслідків: збільшення кредитних ресурсів, зростання сукупних витрат і ВВП.

Зміна норми резервування є дуже сильним знаряддям впливу на пропозицію грошейі діє дуже швидко і в короткий час. Часта зміна резервних норм вимагала би від комерційних банків підтримувати значний рівень резервів, щоб мати змогу у будь-який момент виконати підвищені резервні вимоги, а це серйозно би зменшило прибутки банків.

Операціями відкритого ринку можна досягти тих самих результатів, але не таким руйнівним способом. Переваги в тому, що ЦБ сам контролює обсяг операцій на відкритому ринку і цим операціям притаманна гнучкість. Крім того, державні цінні папери можна продавати у великих або малих кількостях і вплив буде негайним.

Купуючи цінні папери, ЦБ тим самим збільшує пропозицію грошей, резерви комерційних банків, кредитні можливості банківської системи. При продажу цінних паперів Центральний банк скорочує резерви комерційних банків, їх кредитні можливості, а це відповідно відображається на обсязі інвестицій. На жаль у нас фондовий ринок ще добре не сформований.

В цілому грошово-кредитна політика може бути досить ефективною, особливо в короткостроковому періоді. Це пояснюється її гнучкістю, тому що ЦБ може щоденно купувати або продавати державні цінні папери, впливаючи на основні макроекономічні змінні. Успішність та ефективність монетарної політики визначається багатьма факторами, але більше всього незалежністю чи залежністю Центрального банку від виконавчої влади, довірою економічних суб’єктів до його політики. Монетарна політика добре працює, якщо немає порушень у її передавальному механізмі.