Загальні засади організації судівництва на українських землях Великого князівства Литовського.

Копні суди сіл. До їх складу входили старійшина чи отаман в оточенні старших громадян (добрих людей). Вони вели дрібні карні та всі майнові справи. Щодо карних справ попереднє слідство вели за старим звичаєм – гонили слід громадою, або копою, звідки їх назва – копні суди.

Домініальні суди, або приватні суди пана. Публічні суди над селянами, дорученні панові. Домініальні суди були вищою інстанцією для копних судів.

Земський суд – це був самоуправний шляхетський суд. Керував ним земський суддя. Судив він у присутності асесорів (помічників). Засідав суд у головному місті кожної землі.

Шляхетські вічові суди – вища інстанція для копних і земських судів. Вони збиралися 4 рази на рік під проводом воєводи. Деякі важливі судові справи, а також апеляції розглядали і сеймики воєводства, які збиралися щороку.

Гродський суд – це суд старости гроду. Йому допомагав гродський суддя. На випадок відсутності старости його заступав земський урядник. Компетенція гродського суду поширювалася на всіх мешканців округи.

В історії розвитку судоустрою укр земель Великого князівства Литовського виділяються 3 етапи:

- перший охоплює період від 2-ої пол. ХІV до поч. 70-х р.р. ХV ст., тобто від входження Київщини, Волині та Поділля до складу Великого Князівства Литовського до скасування удільної системи у князівстві.

Тут існував суд великого князя, суди його намісників, вотчинні суди, суди верви, церковні суди.

- другий етап припадає на останню третину ХV - 60-ті роки ХVІ ст., тобто від ліквідації удільної системи і утворення централізованої держави до судової реформи 1564-1566 р.р. Виникають нові суди: третейські, суди для інородців, суди в містах з магдебурзьким правом, зростає кількість доменіальних судів, великі князі практикують передачу суду комісарам, воєводи і старости доручають право суду своїм намісникам.

Причини виникнення нових судів. Основна причина передачі державною владою права суду магнатам і шляхті (у третейських і доменіальних судах), міщанам (у судах міст-магдебургій), етнорелігійним меншинам (суди для іновірців), окремим особам (доручення великим князем суду комісарам, маршалку, Пани-Раді) полягала в тому, що об’єктивні умови державного існування Великого Князівства Литовського в ХІV -перш пол ХVІ ст. зумовили підпорядкованість внутрішньої політики держави її зовнішній політиці. Також причиною було те, що спеціальних судових установ до судової реформи 1564-1566 р.р. в державі не було. Відправлення суду об’єктивно було скоріше джерелом прибутку, ніж засобом забезпечення порядку в державі або впливовим владним чинником.

- третій етап розпочався із проведенням судової реформи 1564-1566 р.р. Він пов’язаний із скасуванням судів воєвод, старост, їх намісників і впровадженням принципово нових видів судів – земських, гродських і підкоморських. Саме судова реформа започаткувала формування окремої судової влади в Литовсько-Руській державі.

Внаслідок проведення судової реформи 1564-1566 р.р. суди намісників було замінено на земські, гродські і підкоморські суди.