Поняття церковних судів.
Існували з часів Київської Русі. Їх було впроваджено Статутом Володимира Святославовича (поч. ХІ ст.) під впливом візантійського канонічного права. До осіб, що підлягали юрисдикції церковних судів, відносились особи духовного сану та ті, які знаходились під патронатом церкви. У випадках виникнення справ між вказаними особами з «іншими людьми» створювався суд князя та єпископа. До справ, що судила церква, було віднесено злочини проти моралі, окремі шлюбно-сімейні відносини, злочини проти віри. За цими справами церковній юрисдикції підлягало все населення КР. За свою судову діяльність церква одержувала платню із сторін, що змагалися. За статутом князя Ярослава православна церква одержує право суду еад людьми, які мешкають на її землях. Майно, яке залишилось після вказаних людей, відходило церкві. Це був своєрідний доменіальний суд, оскільки таке право було пов’язане із землеволодінням. До компетенції церковних доменіальних судів входив розгляд цивільних і дрібних кримінальних справ, а також справ про невиконання феодальних повинностей. Судові функції в церковних духовних судах виконували єпископи, владики монастирів. На практиці траплялося, що з апеляціями на вироки церковних судів зверталися до судів гродських. Світська влада в державі вважається вищою за духовну.
|
