Система державних судів у пореформений період і формування судової влади на українських землях.

Проведення суд реформи було пов’язане з істотними змінами в суспільній стрктурі держави. Протистояння магнатів і шляхти знайшло відбиток і в галузі судочинства. На Більському сеймі 1564 р. великий князь вдовольнив клопотання шляхти: були впроваджені виборні земські суди. На Віленському сеймі 1565-1566 рр. ВКЛ було поділене на 30 судових повітів і у кожному повітовому центрі впроваджувалося 3 типи судів: земські – для розгляду цивільних справ, гродські – для розгляду справ кримінальних, підкоморські – для розгляду земельних справ шляхти.

Значна частина населення, в т.ч. магнати, стала підсудною місцевим судам. Вони стають найважливішою ланкою державного суду.

Судові справи частково були передані суспільству (земські суди), частково залишились в руках влади, але внаслідок проведення реформи з’являються професійні судді, що стають незалежними від місцевої влади.

3.1. Земські суди були першим в Україні прикладом відокремлення державного суду від адміністрації. Впровадження земських судів в укр землях ВКЛ в декілька етапів.

До компетенції земських судів були віднесені майнові справи. Право обирати всіх членів земського суду – суддю, підсудка і писаря – було надано місцевій шляхті. Як і в регіональних, в земських судах при розгляді справ були присутніми численні сторонні особи, передусім представники шляхти.

Статутом 1566 р. були встановлені строки сесії земського суду – «роки». Вони відбувались тричі на рік. За нез’явлення на сесію без поважних причин члни суду втрачали свою посаду.

Держава дбала про дотримання нових правил підсудності, які не допускали судових привілей магнатів порівняно із шляхтою: був визначений розмір штрафу – копа грошей на користь суду, півкопи на користь підсудка і трьох рублів на користь противної сторони – для всякого, хто не захоче судитись в земському суді у справах, які підлягають його юрисдикції, і звернеться до комісарського та інших судів, крім тих випадків, коли противна сторона добровільно піддасться під інший суд. На практиці юрисдикції земського суду підлягали всі мешканці повіту.

Хід розгляду справ протоколювався писарями у судових канцеляріях, а потім протоколи записувались до актових книг. Також писар вносив до земських книг кожне рішення. Земські книги повинні були зберіатися в місцях проведення судових сесій у спеціальних будинках, що мали бути побудовані на кошти шляхти. Книги земських судів були і сворідними нотаріальними книгами.

Земські суди розглядали цивільні справи, а кримінальні – гродські суди. Але з часом функції земського і гродського судів значно змішуються.

Апеляційною інстанцією для земського, як і для інших державних судів, був суд великого князя.

Значно знизилась судова платня і судово-канцелярські писарські мита.

Причиною впровадження земських судів була необхідність звільнити місцевий уряд від надмірного обсягу обов’язків.

3.2. Гродські суди

У 1566 р. Другий Статут впровадив гродські суди, які мали судити кримінальні справи мешканців повіту. Гродський суд, як і земський, веде своє походження від колишніх регіональних судів.

Назва гродських судів походить від назви місця, де звичайно відбувався названий суд – він чинився «на гроді», або в замку, що знаходився в центральному місті землі, звідси й інша назва – суд замковий.

Гродський суд мав складатись із воєводи або старости, замкового судді і замкового писаря. До замкового присуду належали майже всі верстви населення ВКЛ.

Судоваа справа порушувалась у випадках звернення потерпвілого до суду. За ініціативою потерпілого, скарга заносилась в змкові книги, і надсилався позов відповідачу. Суд без позову відбувався лише над особами, впіманими на «гарячому вчинку».

Вперше в історії судочинства ВКЛ за Статутом 1566 року передбачались заходи щодо забезпечення з’явлення звинуваченого до суду.

Гродський суд був виконавчою владою у повіті, отже, до його функцій входило виконання вироків інших судів повіту, які ті не мали змоги виконати самостійно. Для цього при гродському суді знаходилися кат і в’язниця.

Апеляційною інстанцією для гродських судів залишився суд великого князя.

Виникає інститут професійних суддів.

3.3.Підкоморські суди

Такі суди були впроваджені внаслідок суд реформи 1566 року. До їх компетенції входив розгляд земельних справ шляхти. Суд по земельних справах в Польщі за дорученням короля здійснював придворний, який раніше був охоронцем особи короля і його власних покоїв і скарбниці – «комори», звідси походить назва підкоморія. Згодом в руках підкоморія зосереджується все земельне судочинство, а його суд отримує назву підкоморського. Діяльність підкоморсьих судів на укр землях відрізнялась від польського варіанту. Такий суд відразу формується як державний.

Інститут підкоморія був впроваджений у ВКЛ Статутом 1566 року. Статут проголошував створення посади підкоморія в кожному повіті. На цю почаду великим князем призначалися шляхтичі, осілі в даному повіті, з доброю репутацією.

До компетенції підкоморія входив розгляд земельних справ, які надходили від земських судів. Якщо по закінченні розмежування сторони заявили претензії на відшкодування збитків, то підкоморій відсилав справу на розгляд земського суду, з а дорученням якого здійснював розмежування. Підкоморські суди займали підпорядковане становище стосовно земських судів і були своєрідним підрозділом останніх, їх кількість мала дорівнюввати кількості земських судів.

За Статутом 1566 року, підкоморій мав оглянути спірні межі, ознайомитись із письмовими документами і «допустити до доводу» (тобто надати право наведення вирішального аргументу) ту сторону, яка на його думку, мала ґрунтовніші докази своєї правоти, якими вважлись кращі документи, більш чіткі межові знаки і більш «віригідні» свідки. На підставі представлених доказів підкоморій мав вирішити справу і провести процедуру розмежування згідно із винесеним рішенням. Відбувався в присутності численних осіб, був одноособовим. Вислухавши довод, підкоморій присуджував ґрунт, видавав на нього свій лист із підписом і встановлював «копці» - межові знаки.

У випадках, коли виникали спори між землевласниками – жителями різних судових повітів, для вирішення справи на місце земельної суперечки виїжджали підкоморії обох повітів. Право суду також надавалось коморнику. Він призначався підкоморієм і мав право здійснювати судочинство за дорученням останнього у випадку його переобтяженості справами або відсутності. Рішення суду підкоморія заносились до спец судових книг.