Лекція 13. Україна в умовах Другої світової війни.

1. Німецька агресія щодо Польщі та захоплення РС зх. України.

2. Окупація Германією України і встановлення окупаційного режиму.

3. Рух опору.

4. Політика радянської влади при звільненні України.

У 1939 році була укладена угода між двома тоталітарними державами про ненапад. Між СРСР та Німеччиною. Вона укладалася на 10 років. Але, 1 січня цього року Германія почала Другу свтови війну, порушивши цей договір.

ОСНОВНІ РИСИ ФАШИЗМУ:

· Антикомунізм;

· Традиціоналізм;

· Радикальний націоналізм та екстремізм;

· Корпоративізм;

· Мілітаризм;

· Вождізм.

17 вересня 1939 року сталінське керівництво видало указ військам вступити на територію західної України та Західної Білорусі. Саме на цих територія почала вводитися українська мова, збільшилася кількість українських шкіл. Преса та видавництво також почали користуватися українською мовою.

Вже у червні 1940 року Гітлер наказав почати підготовку до напади на СРСР. Навесні 1941 року починається мобілізація до війська.

На початковому етапі Другої світової війни 1941-1942 рр. СРСР потерпіла невдачу через невдосконаленість озброєння, через неочікуваність напади. Взагалі, для оборонної промисловості була характерна заторможенність, некомпетентність у засвоєнні нових зразків озброєння.

На першому тижні війни 28 радянських дивізій було повністю розгромлено. А ще 72 дивізії втратили понад 50% власного складу – це 1/5 військ західних округів. Під час окупації німці досить лояльно відносились до більшості населення, вони вбивали лише євреїв та душевнохворих у лікарні, брали у полон лише військових.

Але з часом, починаються утиску усіх верств населення. Молодих людей починають вивозити на роботу до Німеччини, починається масово експлуатація.

У відповідь починається «Рух опору» на Україні. Найбільш відомі партизанські обєднання: С Ковпока, А.Федорова, Сабурова.

Ставлення ОУНовського партизанського руху почалося в середині 1942 року.

Найвідоміший кадр радянського супротиву – Медвєдєв (НКВС – засилало кваліфіковані кадри.

Також була створена УПА (Українська повстанська армія). Лідером якої був Роман Шушкевич.

У грудні 1942 році почалося визволення, що закінчилося у 1944 році.

 

Лекція 14. Україна у перше повоєнне десятиліття.

1. Проблеми відбудови.

2. Суспільно-політична ситуація.

3. Ситуація у західних областях та на півдні.

 

По Україні пройшло дві хвилі воєнних дій: наші відступали і за собою все знищували, бомбили німці, і тому було зруйновано заводи, залізниці. І тому люди гинули і від наших бомб та снарядів, і від німецьких. В результаті радянське керівництво створювало програму відбудову, яка була основана на важкій промисловості, бо влада вважала, що це є просвіт. І тому гроші направлялися на вугільну, залізорудну промисловість. А с/г знаходилось на останньому місці. На цю галузь виділили усього 6 %. А за роки війни було зруйновано 28 тис. сіл, скоротилася матеріально-технічна база. Так, в 1946 році, парк тракторів становив усього 50 %. Худоба становила 65 % від 1940 року. Відбувся дефіцит продукції. У деяких областях навіть не було колгоспів, свиноферм. В середньому на один колгосп припадало 9 корів. В радянські часи корова давала до 5 літрів молока. В результаті такої ситуації, що не вистачало робочої сили корів використовували у роботі, тому і надої були маленькі.

Урожайність скоротилася на 4 центнери. 8,4 центнера збирали з гектара, а зараз – в середньому, 30 центнерів. До війни була врожайність близько 10 центнерів. Овочів збирали менше на 52 центнери.

Основною робочою силою на селі були жінки. Їх було 80 %. Задіяли і інвалідів, пенсіонерів.

Погіршила відбудовчу ситуацію і кліматична ситуація. Бо почалися посушливі періоди. В 1946 році було важка зима, і суха весна. Тож, 346 тис. гектарів просто було знищено.

Але влада почала жорстока вимагати виконання плану. В Результаті чого почали все вигрібати з колгоспів, і люди почали голодувати. Поширювалася дистрофія. Почалися створюватися додаткові дитячі будинки. Виникає канібалізм в 1946 році, розповсюджується суїцид.

І все ж таки, не вдалося виконати план. Здали 227 млн пудів.

В 1947 році. посуха повторилася. І по суті, така ситуація була до кінця 40-х років.

В комунальній сфері були також проблеми. Дуже багато приміщень було зруйновано. Деякі жили в підвалах зруйнованих будинків.

З визволення почали відновлюватися навчальні заклади. Приймали на навчання практично без екзаменів. Умови життя були дуже важкі, бо 2,5 роки треба десь жити. Ось і жили, в напівзруйнованих закладах. Звичайно, створювалися фонди на допомогу університетам, але в більшості випадках вони були не діючими.

Масово люди поїхали на Донбас, це зявилися вільні місця. Туди і направляли в’язнів, бо умови праці були надзвичайно складні. Створювалися промислові структури, де діяли за принципом трудової армії, де головною метою – було виконання плану, незважаючи на ті складні умови життя. Все це робилося для підняття важкої промисловості.

 

Десятки тисяч людей побували за кордоном, і бачили як живе населення Німеччини,Австрії, Франції та інш. міст. Деякі згадують, що навіть працюючи у німців, вони краще жили ніж удома. Керівництво зрозуміло, що це їм загрожує, бо там вже був соціалізм. І тому, було вирішено повернути все на довоєнний рівень. Розпочалися пропагандистські компанії, для того щоб змусити населення боятися та поважати радянську владу. Проводилися репресії: боротьба з космополітами (очолив Молотов) та націоналістами(звинуватили Яновського, Сосюру). Були знищені генетики, ботаніки, бо вважалося, що не має існувати таких наук, бо вони, нібито є буржуазними.

Влада намагалась дискридетувати УПА. Але аж після смерті Шухевича, боротьба пішла наспад.

 

Під кінець цього періоду відбулося приєднання Криму. Крим був Таврійською губернією, більшість населення були все ж таки українці. Об’єднали усі слав’янські населення і назвали їх руськими. Але після повернення татар, виявилося, що Крим віддалений від РФ і вона не може забезпечувати усім необхідним півострів. І кримське керівництво звернулося до президії ВР РФ, з прохання приєднання до України. І тоді, у 1953 році, згідно законам, було прийнято рішення «передати Кримську область до Української РСР»