Послідовність виконання розрахунку очікуваної точності зборки
При виконанні складальних робіт, коли необхідно з'єднати, наприклад, деталі А и Б, першорядного значення набуває не стільки точність їхніх розмірів, скільки величина неузгодженості цих розмірів або, як говорять, ступінь їхнього вв'язування. Так, якщо точність виготовлення двох елементів А и Б, що з'єднують між собою у вузол, характеризується їхніми погрішностями виготовлення δА та δБ, рівними різниці між їх дійсними (АД, БД) і номінальними розмірами (АН, БН).
то погрішність їхнього вв'язування СА-Б характеризується різницею погрішностей їхнього виготовлення:
Для зменшення погрішності вв'язування в літакобудуванні широко застосовується принцип зв'язаного виготовлення літакових деталей між собою, а також цих деталей з технологічним оснащенням, Це означає, що, починаючи з першоджерела, на певні (звичайно початкових) етапах виготовлення відбувається однакове нагромадження погрішностей для цих елементів, що не викликає погрішності їхнього вв'язування. Загальне ж число етапів виготовлення елементів й їхній характер залежать від прийнятої технологічної послідовності, що записується у формі так називаної структурної схеми вв'язування технологічного оснащення. Наприклад, для еталонно-шаблонового методу вв'язування оснащення структурна схема виглядає:
Для координатно-шаблонового методу вв'язування структурна схема запишеться так:
складального оснащення відповідно на плазі-кондукторі (ПК) і інструментальному стенді (ИС), погрішності яких складаються (по Гауссу) у погрішність виготовленого складального пристосування. Для бесплазового методу вв'язування структурна схема буде виглядати:
Зі структурної схеми треба, що для визначення погрішності виготовлення деталі або пристосування необхідно враховувати (підсумувати по методу Гаусса) погрішності на зв'язаних етапах з погрішностями незв'язаних етапів відповідної галузі структурної схеми. Наприклад, при еталонно-шаблоновому методі погрішність стапеля визначається погрішностями на етапах ТП → КП → ШКС → КШКС → ЭП → КЭ →МЭ → стапель. При визначенні погрішностей ув'язування деталей між собою або деталі із пристосуванням підсумуються (по Гауссу) погрішності незв'язаних етапів по обох галузях. Наприклад, погрішність ув'язування між стапелем й обшиванням при еталонно-шаблоновому методі визначиться на етапах:
КЭ →; пуансон →; деталь + КЭ →; МЭ →; складальне пристосування
При виконанні практичних розрахунків очікуваної точності складальних одиниць (вузлів, агрегатів) студентам варто керуватися наступною послідовністю: а) відповідно до обраного техпроцессом зборки складається структурна схема вв'язування оснащення, де в одній галузі відбиваються всі етапи одержання (переносу) розмірів для ділянки літакової деталі (поверхня або отвір), точність установки якої варто перевірити при розрахунку (наприклад, зовнішня поверхня обводу шпангоута), а по іншій галузі - етапи одержання складального пристосування, а саме того фіксуючого елемента, наприклад, рубильника, по якому базується згадана деталь. Структурна схема може також складатися для двох складальних пристосувань (звичайне пристосування для вузла й пристосування для агрегату, куди встановлюється цей вузол) з метою визначення погрішності їхнього вв'язування між собою або двох стикуемих деталей. Варто врахувати, що описані вище структурні схеми вв'язування оснащення є основними у виробництві літальних апаратів. Однак при виконанні проекту можуть бути використані й інші методи монтажу оснащення (по координатних плитах, за допомогою координатно-оптичних і лазерних систем). Тому при розробці схеми вв'язування студент повинен мати на увазі, що її необхідно скласти конкретно для заданої складальної одиниці й прийнятого методу монтажу оснащення. б) по таблиці 9.6 визначаються погрішності на всіх етапах одержання розмірів і записуються над стрілками етапів. Наприклад, запис ТП-0,1 →КП говорить, що на етапі одержання конструкторського плаза з теоретичного плаза з'являється погрішність –0,1 мм. в) складається таблиця 9.8 по нижчезазначеній формі, куди для кожного етапу переносу розмірів вносяться величини Δі, δі, аі та Кі які визначаються по таблиці 9.6.
Таблиця 9.8
Далі обчислюються й вносяться в таблицю величини Δі* ξі , ξі *δі* аі, ξ2і * δ2і*К2, що є складовими частинами формул (9.5) і (9.6). г) Залежно від обраного методу базування обчислюються погрішність вихідного елемента (базової деталі або складального пристосування), погрішність ув'язування й по відповідній формулі (див.п.9.4) очікувана погрішність зборки. Так, при базуванні від обшивання для формули (9.9): погрішність складального пристосування буде становити
δпр = ΔΣпр ± δΣпр
де: ΔΣпр - координата центра групування погрішності пристосування δΣпр - половина поля погрішності (допуску) пристосування.
Їх варто обчислити по формулах (9.5) і (9.6), у які в якості сумуємих компонентів Δі* ξі , ξі *δі* аі, ξ2і * δ2і*К2 необхідно з таблиці 9.8 взяти величини для етапів, що беруть участь у формуванні погрішності пристосування. Наприклад, для еталонно-шаблонового методу - по етапах ТП → КП → ШКС → КШКС → ЭП → КЭ →МЭ → пристосування; погрішність взаємного вв'язування контурів пристосування й деталі буде Скон(пр – дет) = Δ±δΣконΣкон де величини Δ Σкон та δΣкон розраховуються по формулах (9.5) і (9.6) для незв'язаних етапів по обох галузях структурної схеми. Так, при еталонно-шаблоновому методі для етапів КЭ → пуансон → деталь + КЭ → МЭ → складальне пристосування - погрішність обшивання δs варто брати із сортаменту на застосовуваний матеріал.
|
