Згортання НЕПу.

Нова економічна політика, як відомо, була половин­частою та суперечливою. Усе це обумовило два шляхи розвитку економіки. Перший спирався на досвід воєнного комунізму, передбачав головну лінію розвитку, яка полягала в переході від ринкової до командно-адміністративної еконо­міки. На цьому шляху передбачалося здійснити суцільну колективізацію. Але був й інший шлях, який передбачав багатоукладність економіки, поєднання громадських, дер­жавних і приватних інтересів, всебічний розвиток всіх форм кооперації. Микола Бухарін у березні 1925 року на Все­союзній нараді колгоспів так охарактеризував суть цього напрямку: "Ми не можемо розпочати соціалістичне будів­ництво на селі з масової організації колективних виробничих підприємств. Ми розпочнемо із другого. Стовпова дорога проляже по кооперативній лінії... Колективні господарства -не головна магістраль. Це один з додаткових, але дуже істотних і важливих шляхів. Коли справа кооперування отримає потужну підтримку з боку техніки, електрифікації, коли будемо мати більше тракторів, тоді поси­литься темп переходу до колективного землеробства". Але більшість у партії схилялася до першого шляху. Масова опора для противників непу було і в подільському та волинському селі. Наявність у доколгоспному селі на одному полюсі заможних господарств, які нерідко хизувалися своїми господарськими успіхами, а на іншому величезної кількості бідняцьких родин створювала досить сильну соціальну напругу у їхніх взаємовідносин. Біднота змушена була через нестачу тягла, реманенту здавати заможним селянам в оренду землю, брати позику на кабальних умовах. Звідси у цієї частини селянства була стійка неприязнь, заздрість, інколи ворожість до заможної верстви. Радянська влада свідомо розпалювала ворожнечу між бідняками і заможними селянами. До того ж, владні структури формували актив села, здатний повести рішучу і безкомпромісну боротьбу із заможним селянством. До його складу входили сільські комуністи, комсомольці, комнезамівська верхівка, тобто люмпен-пролетарські верстви, готові слухняно і ретельно виконувати будь-які накази, покликані покінчити з непів­ськими порядками. Це були справжні солдати партії, здатні запопадливо виконати будь-який наказ. Саме на них спи­ралась комуністична верхівка, здійснюючи курс на згор­тання непу.

У 1928 році вперше після запровадження нової еконо­мічної політики вводились обмеження на оренду землі, більш жорсткі правила найму батраків. Тоді ж було взято курс на знищення хуторів. Проте чи не найбільшим лихом для селян краю були примусові хлібозаготівлі, які здійсню­валися за методом продрозкладки. У звітах райкомів КП(б)У подається методика їх проведення. Наприклад: у Городоць-кому районі партійним осередкам, сільським Радам пропону­валося "розбивати села на кутки. Як куткових прикріплю­вати найбільш підготовлених партійців та позапартійних активістів. Виявляти осіб, які не хочуть здавати лишків хліба. Створювати негативну громадську думку стосовно тих, хто не здає хліба". Новоушицький райком КП(б)У мобілі­зував 22 озброєних активісти з наказом "несподівано наскочити на села і заготовити 6 тисяч пудів хліба". Деражнянський райком повідомляв ЗО листопада 1928 року, що для виконання хлібозаготівлі використовуються різно­манітні форми тиску на селян: "...чорні дошки, виключення з пайовиків споживчої кооперації, відмова у продажу краму. Всім партійцям, комсомольцям наказано виявляти куркулів-нездатників, спекулянтів, приватних торгівців і притягати їх до відповідальності".

На повну потужність запрацювала карально-репресивна система. Так, прокурор Шепетівського округу зажадав у 1928 році прискорити розгляд справ за зрив хлібозаготівель: "Слідство завершувати відносно селян за п'ять, а проти службовців за десять днів". Лише на Шепетівщині за про­тидію хлібозаготівлям було засуджено 465 осіб.

Становище селянина-трудівника під час хлібозаготівель добре показано в доповідній записці партійного функціонера Г.Д. Ольховського. Побувавши в районах, він звернув увагу на практику стягнення зерна у господарствах до 3-ох десятин землі з 5 їдцями, які були найбільш типовими для Поділля. Як правило, такі селяни засівали озиминою половину свого наділу, мали врожай 80 пудів. Під час хлібозаготівлі у них забирали половину збіжжя та ще 8 пудів насіннєвої позики минулого року - всього 48 пудів. Після цього у них залишалося 32 пуди. За подільськими тогочасними нормами на одного їдця у рік потрібно було 14 пудів. Отже, для харчування сім'ї з 5-ти душ не вистачало 38 пудів. Тому, як зауважив Ольховський, "крик на селі дуже великий".

Таким чином, придушення непу в краї розпочалось у другій половині 20-х років, відкритий наступ проти цієї політики - у 1928 році, а остаточний злам непівських засад відбувся наприкінці 1929 року. Загалом період 1928-1929 рр. можна розглядати як генеральну репетицію трагічного перелому в житті селян краю, який наступив у зв'язку із суцільною колективізацією.