Quot;КОЛЕКТИВІЗАТОРСЬКА ЛИХОМАНКА" У КРАЇ

Наприкінці 1929 року на Поділлі та Південно-Східній Волині було проведено пленуми окружкомів, райкомівпартії, зльоти бідняків та батраків, з'їзди КНС та інші пропагандистські заходи, на яких інколи висловлювались думки селян щодо колективізації. Делегат від Мар'янівської сільради Марія Щур на районній конференції селянок Теофіпольщини у листопаді 1929 року заявила: "Все наше село і сільрада проти колективу. Ми всі не хочемо йти туди. Нам надокучило панам коритися. Землю радвлада нам дала, і ми кругом тоді кричали: "Хай живе свобода". Тепер від нас відбирають свободу і землю. У нас куркуля нема, і ми його не слухаємо. Нащо нам збиратися в гурти, щоб знову були пани, і покорятися одному? Ви ж подумайте, коли підемо в колектив, голі і босі ходити будемо. Зараз ми стоїмо за крамом у черзі 4 дні, а тоді будемо стояти за хлібом. То не для нас дорога." Цей виступ комуністичні зверхники розцінили як "куркульський", жінку вигнали із залу. Проте у більшості прийнятих резолюцій переважаючими стали "ура-революційні" заклики до "відсічі міжнародної буржуа­зії," розгрому класових ворогів, заяви типу "кожен новий колектив є стусаном у бік куркуля і великою цеглиною у фундамент соціалізму". Повсюдно за ініціативою комуністів висловлювались за форсовані темпи колективізації.

Особливу запопадливість виявив Шепетівський окруж­ком партії. На початку січня 1930 року пленум окружкому без обговорення прийняв рішення "до 7 листопада 1930 року - чергової річниці Жовтневої революції - колективі­зувати всі бідняцькі і середняцькі господарства округу". Секретар окружного комітету партії Присяжнюк тут же відправив телеграми-блискавки ЦК КП(б)У і Наркомзему СРСР такого змісту: "Пленум ОПК 13 січня оголосив округу "округою суцільної колективізації" з тим, аби до осені 1930 року мати 100% бідняцько-середняцьких дворів у колективах." За прикладом шепетівчан в краї розпочалася вакханалія насильства спрямована на те, щоб якомога швидше провести колективізацію. З метою залякати селянство владні струк­тури вдавалися до повальних обшуків, подвірних обходів. Методику їх здійснення подано в інструкції Старокостян-тинівського райкому партії: "В ніч з 16 на 17 лютого 1930 року провести в селах труси з метою виявлення у людей срібних монет. Трус проводити у куркулів, перекупників, приватних торгівців, державних старост, всіх тих, хто має відношення до грошей (члени партії і комсомолу трусам не підлягають). Вилучення срібла проводиться, починаючи з 5 крб. При виявленні більше ЗО крб срібла - власника заарештувати. Вилучене срібло і заарештованого направляти вранці в райміліцію. Приступити до операції о 12 годині ночі. Про результати доповісти до 7-ої години ранку 17 лютого уповноваженому ДПУ. Уповноважені проводять операцію не в тих селах, де проходить їх основна робота, а на час операції "обмінюються селами". Видане вважати бойовим наказом і виконувати в точності".

Прискорена колективізація у краї супроводжувалася шаленою антирелігійною та антицерковною діяльністю. Часописи того періоду друкували великі списки людей, які зрікалися своїх батьків - священиків. Як же смертельно були налякані люди, коли розривали найсвятіші між людьми зв'язки - батьківські.

Складовою частиною колективізації стало розкуркулення. Очевидець цих подій на Поділлі писав: "З нашого села"куркулів" виганяли пішки. Вони взяли з собою те, що могли нести на собі, - постільну білизну, одяг. Грязюка була така глибока, що стягала черевики з ніг. Було страшно дивитися на них. Вони марширували в колоні, оглядаючись на свої хати, і їхні тіла все ще тримали в собі тепло від їхніх печей. Як тяжко вони мусили страждати! Та ж вони народилися в цих хатинах! Там вони віддавали заміж своїх дочок. Вони розпалили печі, але покинули зварений борщ... А дим все ще піднімався з димарів. Жінки схлипували, але плакати боялися. Партійним активістам було байдуже до них. Ми гнали їх, як гусей". До 10 березня 1930 року в Кам'янецькому окрузі було розкуркулено 230 господарств, у Проскурівському - 1261, Шепетівському - 932. У резуль­таті першої хвилі розкуркулення було знищено сотні міцних селянських господарств, з брутальною жорстокістю вирвано їх родинне коріння з благодатної подільської та волинсь­кої землі.

Таким чином, у період з кінця 29 до березня 1930 року владні структури застосували надзвичайні карально-репресивні заходи для створення колгоспів. Бригади колек-тивізаторів з необмеженими правами їздили по селах, затри­мувались на деякий час і зі зброєю в руках, з погрозами розкуркулення примушували селян об'єднуватися в колек­тивні господарства. Отже, "колективізаторська лихоманка" була спробою якнайшвидшого утвердження колгоспно-радгоспної системи господарювання на землі у краї.