АНТИКОЛГОСПНІ ВИСТУПИ

Селянство краю чинило опір колективізації та розкуркуленню. У селах поширювалися листівки із закликами боротьби проти колективізаторів. Зокрема, у селі Карачиївці Затонського району з'явилася листівка такого змісту: "Хай живе українське національне об'єднання. Знову біднота принижена. Як остання блудниця ти терпиш і в муках не можеш припинити ридання і кров не можеш обмити. Тихо до тебе підійдуть радянські кати, швидше вставай". У селі Грим'ячка Зіньківського району поширені листівки: "Партія не зацікавлена в селянстві. Вони гонять нас в колективи, а їх працівники індивідуально панують на службі. Селянин вірить у сонце, а комуніст у місяць, тому що кожен місяць він отримує винагороду, а селянин мучиться".

Головну роль в антиколгоспних виступах відігравали жінки. ДПУ відзначали, що кожний третій селянський виступ був "жіночим бунтом". Секретар Кам'янець-Поділь-ського окружкому партії Панасенко в березні 1930 року повідомляв ЦК КП(б)У, що "найбільшу активність у висту­пах проти колгоспів виявляли жінки - вимагають повернен­ня корів, коней, насіння".

Однією з найбільш поширених форм активного опору селян були терористичні акти: підпали майна, побиття, поранення, вбивство представників влади, сільських акти­вістів. Лише з жовтня 1929 по квітень 1930 року в Кам'я-нець-Подільському окрузі сталося 37 терористичних актів.

З кінця січня 1930 року характер масових виступів селян став змінюватись. Вони ставали більш тривалими в часі, організованішими, набували рис відкритого опору владі, переростали у справжнє повстання. У лютому 1930 року масові селянські заворушення охопили Шепетівський округ. У повідомленні ДПУ з цього приводу говорилося: "Антонінський район: село Санківці - куркулі напали на сільську Раду, розбили двері, уповноважений райвиконкому втік з села. Село Терешки - повсталі розібрали зерно, провели мітинг, прийняли резолюцію: "Геть Радянську владу". Село Гриценки - підпалено 8 клунь бідняків і середняків, які вступили до колгоспу. Базалійський район: село Волиця -підпалено конюшню, згоріло 10 коней, корова, свиня. Вимоги: "Геть експертне обкладення, а інакше спалимо гос­подарство активістів." Розігнали колгосп. Старокостян-тинівський район: село Іршики - затримано вчителя, ак­тивістів села. Куркулі погрожували їм вбивством. Загін червоноармійців визволив полонених. Теофіпольський район: село Турівка - направляється банда (60-70 осіб), до них приєдналося 200 селян. Мають зброю - гвинтівки, вила, сокири. Село Заруддя - підпалено хату активіста. Селяни не дали воду з колодязя, а сусіди не допомагали у гасінні пожежі. Село Кунче - заколотники викрали з сільради печатку і штамп";.У деяких селах повсталі спромоглися сформулювати полі­тичні вимоги. Так, у селах Цмівка, Михайлючка, Судимонт, Хмелівка натовп жінок передав уповноваженому райкому КП(б)У такі вимоги: "1. Звільнити з-під арешту полонського ксьондза. 2. Відновити всім право голосу і випустити з тюрми всіх заарештованих. 3. Завести промтовари на села за потребами населення і не поділяти пайщиків на бідняків і куркулів. 4. Повернути списки тих, хто записався до колгоспу, і надалі відмовитися від колективізації. 5. Йти по правильному шляху, який вказав товариш Ленін у 1921 році". Для придушення селянських виступів на Шепетівщині було кинуто регулярні війська, якими особисто керував го­лова ДПУ УСРР В. Балицький. У ході зіткнень з повста­лими було вбито 15, поранено 312 осіб. Антиколгоспний рух у Шепетівському окрузі, на думку відомого російського історика В.П. Данилова, став приводом для написання Йосипом Сталіним статті "Запаморочення від успіхів", яка була опублікована в "Правде" 2 березня 1930 року.

Все ж, селянам краю не вдалося створити єдиного фронту боротьби проти колективізації та розкуркулення. Навіть у межах округу, району антиколгоспні виступи різнилися своєю силою, спрямуванням, соціальним складом.

Розмах селянського руху налякав організаторів колекти­візації. Надійшли вказівки зверху: не спішити з організа­цією колгоспів. Весною 1930 року розпочинається масовий вихід селян з колгоспів. Так, відсоток колективізованих господарств з 1 березня по 1 травня скоротився у Шепетів­ському окрузі з 86,4% до 24,6%, у Кам'янець-Подільському-з 44,2 до 22,3%.

Після масового виходу селян з колгоспів весною 1930 року в подільських селах наступає затишшя, коли "низи" добровільно не хотіли повертатись, а тим більше вступати в колгосп знову, а розгублені "верхи" не наважувалися розпочати новий штурм "бастіонів капіталізму" на селі. За цих умов партійно-радянська верхівка вдалася до маневрів, зрозумівши, що одного насилля для здійснення колективі­зації недостатньо. Необхідні були інші методи, які б стимулювали вступ одноосібників у колгоспи. Таким важелем примусу стало оподаткування. Було вирішено головний тягар податків перенести на плечі одноосібників, які не хотіли вступати в колгосп, з одночасним наданням пільг в оподаткуванні колгоспникам. Різниця була вража­ючою. Так, у 1931 році з розрахунку на один двір одно­осібник платив податок у 10 разів більший, ніж колгоспник (відповідно 31 та 3 крб), а заможний селянин в 140 разів більше-418 крб. Альтернативою вступу одноосібника у колгосп було повне розорення або "розкуркулення", як правило, з наступним висланням.

"Піднесення" колективізації у краї наприкінці 1930 року співпало з новою хвилею "розкуркулення". У кожному селі було створено бригади з розкуркулення, які проводили ліквідацію селянських господарств, що не хотіли вступати в колгосп. Газети тих часів рясніли такими замітками: "Село Ходаки. Трьох глитаїв розкуркулено. Весь їх реманент передано до колгоспу. До їх будинк-ів переселено бідноту". "Село Татариски. Беремо на облік куркульське майно, щоб передати колгоспу. Забираємо у куркулів гроші, обкладаємо штрафами, влаштовуємо подвірні обходи". Завдяки таким діям на 1 січня 1932 року процент колективізованих селян вдалося довести до 55,9%. Проте це не означало, що вони прийняли колгоспну систему. Однією з найбільш поши­рених форм опору селян стала відмова від роботи або її імітація у колгоспі. У тогочасних газетах наводилося чимало фактів байдужого ставлення колгоспників до роботи: "... на робочих місцях, - писала газета "Червоний кордон", - панує безлад, безкінечні перекури, сніданки і обіди, нерідко із самогоном. Під вечір чимало колгоспників вештаються на території і знічев'я пиячать або хуліганять.";

Значного поширення набули крадіжки колгоспного майна, його псування тощо. У тогочасних частівках уїдливо співалося: До колгоспу не піду, бо я знаю ту біду: колгосп - рідна мати, не вкрадеш - не будеш мати.

Найгрізнішою зброєю стають колгоспні страйки, в ході яких селяни відмовлялися годувати та доглядати колгоспну худобу, збирати урожай. Опис такого виду боротьби знаходимо у спогадах працівника Волочиського райкому партії Г.Я. Павлика: "Справа кепська. Розпочалися жнива, а в тарнорудському колгоспі волинка, припинилась всяка робота. Кинули напризволяще все. Нікому не тільки нагодувати худобу, але її напоїти." Сам Г.Павлик, при­бувши на місце, побачив сумну картину: "Зустріла нас Тарноруда непривітно. Стоїть якась напружена та зловісна тиша. Коли ми проїхали далі, вона порушилась несамовитим ревінням голодної худоби, ржанням коней, криком птиці... У полі стоять хліба, нахиливши важке колосся. Ось-ось почнуть осипатися...";

Без сумніву, колгоспні страйки у випадку широкого поширення могли завдати смертельного удару колекти­візації. Для того, щоб зламати опір селян колгоспно-рад­госпній системі, влада вирішила використати найгрізнішу зброю - голодомор.