Тема. Наш край у 1920—1930-ті рр.

1. НАШ КРАЙ У НЕПІВСЬКИЙ ПЕРІОД

Запровадженням непу господарські органи Подільської губернії здали в оренду кооператив­ним організаціям, приватним особам 715 неве­ликих підприємств. Великі промислові підприємства, що займались головним чином переробкою сільськогос­подарської продукції, були об'єднані в центральні та місцеві трести - цукровий, спиртовий, борошномельний, текстиль­ний. З 1918 промислових підприємств Подільської губернії 54 складали державні трестові підприємства, 88 - державні нетрестові, 56 - кооперативні, 1721 - приватні (із них 346 застосовували найману працю). Хоча приватні підприємства переважали кількісно, державні підприємства за кількістю зайнятих робітників, випуском продукції посідали перше місце. Усе це справило позитивний вплив на розвиток народного господарства краю. Насамперед відбулося відродження цукроваріння - головної галузі промисловості. Уже у 1925 році середньодобова переробка цукрового буряка сягнула 92,8% довоєнного рівня. Проте довоєнного рівня виробництва цукру досягти не вдалося. В 1914 р. у губернії вироблялося 24 млн пудів цукру, а в 1925 р. - 10,2 млн пудів. Відбудова промисловості краю тривала до 1927 р. Саме в цей час промислові підприємства вийшли на рівень 1913 р.

До 1925 року вдалося відновити і посівну площу земель. Але за врожайністю і валовим збором сільськогосподарської продукції довоєнного рівня не було досягнуто. Головними причинами були відстала техніка, несвоєчасний обробіток ґрунту. До того ж, для подолян важким видався 1924 рік. Дощів, особливо в південних районах, випало менше норми, на полях розвелося багато мишей, селяни не зібрали тієї кількості збіжжя, на яку розраховували. У результаті у Кам'янець-Подільській окрузі виникли серйозні продо­вольчі труднощі. У деяких селах Жванецького, Дунаєвецького, Староушицького, Віньковецького, Калюського районів "населення відчувало гостру потребу в хлібі. Були зафіксовані випадки опухання і смерті від голоду, насам­перед серед бідняків".

Досить складними залишались соціальні відносини на селі. Подільське село було строкатим за соціальною струк­турою. Середняцьким господарствам, питома вага яких у 1924 році становила всього 40% від усієї кількості селян, належало 62% посівної площі, 63% робочої худоби. У той же час бідняцькі господарства, яких нараховувалось понад 50%, володіли всього 30% землі, 37% робочої худоби. Слід зауважити, що в жодній губернії України не спостерігалося такої великої кількості малоземельних господарств, до того ж позбавлених реманенту, тягла, як на Поділлі. Поясню­валось це тим, що наш край і після революції відзначався в Україні найбільшим аграрним перенаселенням. Багато­земельні заможні господарства на Поділлі складали мізерний відсоток. Так, на Кам'янеччині при загальній кількості 117 603 господарств із земельним наділом від 68 дес. нараховувалось 989, від 9-ти до 15 дес. всього 60 господарств. Ще менше застосовували найману працю. У Проскурівському окрузі в 1927 році систематично викорис­товувало працю батраків тільки 61 господарство.

Отже, неп породив досить складну і суперечливу ситуацію. З одного боку, пробудився інтерес до праці, порівняно з політикою "воєнного комунізму", а з іншого -нова економічна політика в силу своєї половинчатості не змогла відкрити простір для розвитку продуктивних сил краю. Механізм гальмування, зумовлений недооцінкою приватного підприємництва, призвів до кризи, а згодом -до її краху.