За волю України

Пік активності Зеленого припав на весну-літо 1919 року.

Отаман розумів стратегічне значення залізниці, і тому його хлопці активно працювали на ній: так, наприклад, була розібрана залізнична колія на Білу Церкву, відбита у ворога станція Миронівка тощо.

Розумів отаман і значення агітації: тому намагався скрізь, де можливо, організовувати сходки. Ось згадка про одну з них: “Коли Зелений зайшов у Кагарлик, то провів там сходку. Оратор він був сильний, бачив наперед, що буде. Казав: ”Скрутять вас комуністи в баранячий ріг, а ви сидите!””.

Зелений співпрацював з отаманом Ільком Струком, інколи надсилав йому для проведення акцій своїх людей, так наприкінці квітня 1919 р. він вислав до столиці Струка — Горностайполя — 600 бійців.

30 квітня російські окупанти відрядили в район Трипілля “карательный теплоход ”Тарас Бульба”” (sic! — Р.К.) та буксир “Курьер”, який мав завдання обстріляти запальними бомбами село отамана. “В Триполье, — зазначав ворог, — два снаряда попали в школу, три — в церковь, несколько в отдельные дома, которые сожжены”.

Жителі Трипілля згадували: “Підійшов корабель під берег і почав бити з гармат по селу. Не знаю, чи хоч по одному зеленівцю тими снарядами попало, а по людях попало. Багато хат згоріло... У Зеленого гармата на кручі була, а стрілять з неї ніхто не вмів. От вони діда мого на кручу і потягнули, бо він у царській армії пушкарем був. Дід каже: ”То вона ж у вас без прицілу!”. А вони: ”Стріляй!”. То дід у дуло прицілився на корабель і вистрілив. І попав. Його тоді сам Зелений по плечу поплескав і похвалив”.

Але більшовики виявили наполегливість. Для придушення повстанців Зеленого посилалися все нові і нові загони: Київський резервний комуністичний полк, 15-й прикордонний полк, 16-й полк, 25-й стрілецький полк, частину 12-го прикордонного полку, Шулявський робітничий батальйон, саперна рота, бронепотяг, Білоцерківський батальйон, 1-й кавалерійський інтернаціональний дивізіон, Дніпровська військова флотилія під командуванням “русского брата” Полупанова, загони Толоконнікова і Кісєля, що прибули з Росії, китайський інтернаціональний загін на чолі з Ко Гуа, латиші, єврейські загони київських комсомольців, російські “лапотнікі-освободітєлі”, інтернаціональний полк під командуванням мад'ярського єврея Рудольфа Фекете. Останній видав наказ, яким погрожував знищувати села “за сокрытие бандитов”.

Загальне керівництво здійснював Павлов. Всього, як зазначав Антонов-Овсєєнко, проти повстанців було кинуто 21 тис. червоноармійців.

“Казав тоді Отаман Зелений — кришталево чесна людина, боготворений довколишнім селянством і його провідник — до своїх дніпровців: ”Бачите, діти, самі, що з більшовиками нам не по дорозі. Там усе латиші та китайці, жиди та москвини”.14)

“Участие интернациональных частей в подавлении кулацких восстаний на Украине, — зазначав у своїх ”Записках о гражданской войне” В.Антонов-Овсєєнко — крайне будоражило население, разжигая шовинизм. К этому прибавлялся избыток революционной энергии таких командиров, как тов. Фекете”.15)

Жорстокі бої розгорілися в районі Кончої-Заспи, Гуди­мівки, Обухова. 11-15 травня Зелений зазнав низки невдач. Ржищів, Трипілля та навколишні села опинилися в руках ворога. Здавалося, що “с Зеленым покончено”. Його дивізія десь зникла. Казали, що переправилася на лівий берег Дніпра.

В окрузі встановилася совєтська влада. Але вже у червні повстали Германівська, Обухівська та Черняхівська волості. Посилений загонами Григор’єва, Зелений почав контрнаступ і у червні здобуває Обухів.

В ніч на 27 червня передовий загін Зеленого під керівництвом полк. Підкови увійшов до Трипілля. Взнавши про повернення зеленівців, росіяни надвечір того ж дня спрямували в район Трипілля пароплав “Гоголь” з десантом в 400 піших та кінних. Пароплав пристав до берега, висадив десант, який пішов “вастанавлівать савєтскую власть”. Тим часом, зеленівці напали на охорону і захопили корабель.

Після невдалого бою коло Трипілля карателі в паніці відступили до пароплава, не знаючи, що він їм вже не належить. Підпустивши на близьку віддаль червоноармійців, зеленівці вщент викосили їх з кулеметів. Тих, хто кинувся назад, викосили кулемети, встановлені на високій кручі.

Недаремно у зведенні штабу Дніпровської флотилії від 29 червня 1919 р. зазначалось, що “судьба десанта неизвестна”.