Родовід і початок діяльності

Справжнє прізвище Данило Терпило. Народився в містечку Трипілля на Київщині. Батько отамана — Ілько — мав п’ятеро синів (Савку, Гордія, Грицька,1)Опанаса, Данила), стільки ж і дочок. Всі дочки заміжні, всі сини, крім Данила, одружені. Рід їх і досі живе в Трипіллі.

Портрет Данила Терпила змальовую на основі спогадів селян, які зібрав Михайло Карасьов.2)

Закінчив церковно-приходську школу та двокласне земське училище, багато читав, вчився самотужки. Був народним учителем.3)Брав книжки у місцевої революційної єврейської молоді. Увійшов до соціал-демократичного гуртка. Згодом Данила було обвинувачено в антидержавній діяльності і вислано в Холмогори Архангельської області.

Повернувся додому 1914 року, але в рідному селі пробув коротко: почалась війна. Служив на Західному фронті писарем в 35 корпусі. Володимир Горак твердить, що Данило Терпило дослужився до капітана, а Олександр Вишнівський стверджує, що Терпило був молодшим старшиною і зазначає, що Терпило виявив талант “доброго організатора і промовця”. А генерал М.Капустянський до портрета Зеленого додавав: “Палкий і неврівноважений”.4) “В нього, — говорив Матвій Стахів, — було почуття старої козацької лицарськості, помішане з відгуками старого гайдамацтва”.

Під час революції 1917 року солдати обрали Данила делегатом на Демократичну нараду і відрядили до Петрограду.5)Додому Данило повернувся 1918 року — з червоною биндою на кашкеті.

“Фотографія десь була: він саме з армії вернувся, в шинелі, але без знаків разлічія. Кажуть, що був писарем. Ну, ясно, грамотний був... З фронту прийшов не з пустими руками. Пару коней привів та ще й з возом. Воєнний віз. Тоді всі ліс рубали, ліси нічиї стали. То й він їздив з батьком у Гощів, під Таценками, рубав ліс і столярував...

Зелений був середнього зросту, кремезний, чорнявий. Як здоровкався, та руку кому здавить — не витримували, сильний був. Ходив швидко... Горілки не пив... Був нежонатий. А дівчата його любили, бо був він дуже гарний лицем, очі такі веселі. Відчайдушний, нікого не боявся. Сам чорнявий, а вуса — рижі... У Зеленого любов була з учительшою. Шура її, кажись, звали. Тут жила, у Трипіллі... Шура з Зеленим так до кінця й була”.