Після Зимового походу
Отаман Гулий зайняв правий фланг україно-польської армії. Брав участь у її наступі, а потім у відступі, зокрема, в боях з червоними в районі Вапнярки... Влітку 1920 р. Запорізька дивізія Гулого-Гуленка нараховувала 248 старшин, 692 багнети, 536 шабель, 30 кулеметів і 8 гармат. Особливо відзначилась вона у наступі між Дністром і Збручем, де було майже вщент знищено 41-у піхотну стрілецьку дивізію Красної армії.21) У зв’язку з відступом україно-польської армії Гулий-Гуленко опинився коло Збруча. Наприкінці жовтня 1920 р. він отримав наказ здати командування Запорізькою дивізією і прибути до Штабу Армії за новим призначенням. 24 жовтня 1920 р. Гулий прибув на виклик. “Симон Петлюра, — розповідав Гулий-Гуленко, — поклав на мене обов’язки об’єднати повстанців, які на той час у досить значній кількості оперували в запіллі Красної армії”.22) Омелянович-Павленко наказав взяти Гулому кавалерійську частину і прорватися в тил червоних. Але наступ Красної армії перешкодив цим планам. Несподіваний відворот Армії УНР 10 листопада 1920 р. змішав всі карти. Гулий-Гуленко разом з Армією УНР відступав з тяжкими оборонними боями — з-під Могилева на Кам’янець-Подільський та Підволочиськ. Армія УНР відійшла за Збруч, а Гулий-Гуленко, не бажаючи потрапити в табори для інтернованих, разом з 365 вершниками, маючи на озброєнні 50 кулеметів, 21 листопада 1920 р. форсованим маршем від с.Ожеговичі вийшов до Любара, прорвав фронт і 23 листопада продерся в тил Красної армії — на Таращанщину, а потім Уманщину. На початку грудня 1920 р. з’єднався з козаками Гризла, Цвітковського та Дерещука. Гулий-Гуленко прийняв загальне командування повстанцями Уманщини, Звенигородщини й Таращанщини. Загін зріс до 3000 багнетів та 600 шабель. Бої вели з 45 і 47 піхотними совєтськими дивізіями, частинами Першої Кінної армії, бригадою Котовського. Воювали на великому просторі Уманщини, Гайсинщини, Таращанщини та Звенигородщини. “Ознайомившись ближче з повстанчими організаціями, — зазначав Гулий-Гуленко, — я побачив, що вони перебувають у стадії свого максимуму, що всю цю бурхливу масу треба і можна скерувати на будь-яку ризиковану операцію, але за умови, щоб після цієї операції було осягнення мети — з’єднання з фронтом регулярної армії, спокійний від боїв час. Якраз цього вже тоді бракувало”.23) Коли скінчились набої, ситуація різко погіршала. В середині грудня 1920 р. до них дістався кур’єр командування Армії УНР і повідомив, що надій на відкриття фронту немає, що Армія УНР інтернована, перспективи невеселі. “З огляду на такий стан речей мені наказувалось поступити як умови даного часу вимагають, — розповідав Андрій Гулий-Гуленко. — Я наказав повстанцям припинити формування в більші одиниці і розпилитись на дрібні відділи (а по можливості й зовсім) і чекати вказівок з Центру”.24) Гулий пояснював: “Мій наказ про роздріблення загонів був викликаний недоцільністю подальших ширших операцій в Україні, коли вся українська армія була обеззброєна та інтернована в таборах”.25) Більшість повстанців залишилася в рідній місцевості, але два загони — Сірка і Чеховича — вирішили пробиватися за кордон. “Частинам, які побажали перейти організованими військовими одиницями за кордон, — говорив отаман, — я дав відповідні вказівки та маршрути, спочатку розбивши їх на невеличкі відділи (максимум 350 чоловік)”.26) Андрій Гулий-Гуленко вирішив пробиватись з відділом Сірка кількістю коло 350 чоловік до Румунії. Він визначив маршрут: повз Христинівку через Південну Гайсинщину в напрямку до м.Кам’янки, що над Дністром. Метою було прорватися в район Рибниці і перейти румунський кордон. “5 верст на південь від Христинівки відділ Сірка здибався з переважаючими силами всіх родів Червоної армії і в нерівному бою втратив свій обоз та багато раненими, — розповідав Гулий-Гуленко. — Мене в цьому бою було ранено в бік і пуля засіла у грудях”.27)Це було вже шосте поранення Гулого-Гуленка. Щоб не обтяжувати загін Сірка, якому треба було робити великі переходи, Гулий залишився під Христинівкою. Згодом, на підводі, в супроводі козака Олександра Новохацького рушив в бік Румунії. Гулий дістав документи, що він “ранений бандитами” лісничий. Доїхали до с.Слободзеї, що неподалік Тирасполя. Дністер ще не замерз і прийшося лягати в лікарню на цьому, совєтському боці.
|
