В Румунії

 

В середині січня 1921 року, коли Дністер вкрився льодяним панцирем, перейшли на другий його бік — в Румунію. Прикордонна сторожа затримала їх, але зв’язавшись з румунським командуванням та місією УНР в Бухаресті, звільнила. Наприкінці січня Гулий-Гуленко — через Бендери — доїхав до Бухареста, де відразу був прийнятий в Генеральному штабі Збройних сил Румунії.

Гулий-Гуленко взнав про існування оборонного договору між Польщею та Румунією та координацію дій двох держав у справі допомоги УНР.

Андрій Гулий-Гуленко написав звіт про свій рейд в Україну і передав його генералу Дельвігу, а той зустрівся з військовим аташе французької місії в Румунії генералом Петеном, який дуже цікавився подіями в Україні. Дельвіг детально проінформував Петена про рейд Гулого-Гуленка.

Гулий-Гуленко провів також переговори з генералами Амзою та Горським з приводу організації Інформа­ційного Бюро, за лаштунками якого мав бути прихований Повстанський штаб.

Тут надійшов виклик з Тарнова — від Симона Петлюри. Їхав через Варшаву. В польській столиці (у квітні 1921 року) зустрівся з Юрком Тютюнником, Михайлом Омеляновичем-Павленком та генералом Зелінським. Юрко Тютюнник ознайомив Гулого-Гуленка з планами повстання в Україні.

Вся Україна була розбита на п’ять груп: дві на Правобережжі, три — на Лівобережжі. Лінія між Першою та Другою групами пролягла по лінії Рибниця-Вапнярка-Христинівка-Бобринська-Черкаси.

Групи були розбиті на райони, а райони — на сотенні дільниці.

Південна (Перша) група розділялась на п’ять районів.
1-й (Одеський) очолював Пшонник, 2-й (Балтський) — Заболотний; на чолі 3-го (Єлисаветського) стояв Нестеренко-Орел; 4-м (Олександрійським) керував Деркач, а 5-м (Катеринославським) — Гнибіда.

В Тарнові Андрій Гулий-Гуленко дає звіт Симону Петлюрі та Раді Міністрів на чолі з Прокоповичем, знову отримує призначення Командуючим Південною (Першою) групою. Його підвищують до звання генерал-хорунжого.

В 1921 р. Південна група відновлюється. Терен її дії: Одеський, Тираспільський, Ананьївський, Вознесенський, Миколаївський, Херсонський, Верхньодніпровський, Криворізький, Катеринославський, Єлисаветградський, Олександрійський, Балтський, Ольгопільський та Брацлавський повіти.

Сам отаман так обмалював свій район дій: від Рибниці й Вапнярки до Дніпра по лінії ст.Бобринська-Черкаси до Херсона, затим узбережжям Чорного моря до Аккермана і по Дністру до Рибниці.

Навесні 1921 р. Андрій Гулий-Гуленко — за даними ЧК — повинен був прибути в Єлисаветград “для особистого ке­рівництва запланованої першотравневої демонстрації”.28)“Из показаний становится очевидным, — зазначали чекісти, — грандиозность и широта размаха задуманного, но не выполненного плана восстания”...

В червні 1921 р. Гулий-Гуленко у Бухаресті, де зустрічався з генералами Дельвігом та Горським. Останній виконував обов’язки начальника румунського генерального штабу. В результаті переговорів було дозволено заснувати у Кишиневі Інформбюро. Воно творилось за прикладом штабу Юрка Тютюнника у Тарнові. Тоді ж до Бухаресту прибув генерал Михайло Капустянський — для переговорів “в більш широкому масштабі”. Цей візит мав визначити стосунки між УНР і Румунією.

Потім Гулий працював у Повстанському штабі в Польщі. Зустрічався з військовим представником польського уряду Зелінським та представником Франції при польському уряді генералом Нісселем.

Гулий відмітив солідарні дії Франції, Польщі та Румунії в українській політиці.

Румунське командування взяло на себе зобов’язання організувати роботу Інформаційного Бюро і Повстанського Штабу в Кишиневі, дати можливість використати інтернованих у таборах старшин та козаків, допомогти в оформленні документів та повернути зброю, відібрану при роз­зброєнні Запорізької дивізії.

Штаб у Кишиневі очолив полк. Стефанів (за іншими даними ген.Степанов), начальником Цивільного управління був Поплавський. Працював у штабі й полк. Черненко (Чорний) — очевидно, отаман Чорний Ворон (справжнє прізвище Черненко), який діяв до кінця 1922 — поч.1923 р. на півдні України.

Гулий-Гуленко організував на березі Дністра в районі Рибниці (в сс.Кривуляни та Нападове) пропускні пункти — для передачі в Україну зброї, літератури, переходу зв’язкових...

Повстання планувалось приурочити до початку збору продподатку.

Гулому-Гуленку не давали спокою численні поранення, особливо останнє, під Христинівкою, і у липні він змушений був лягти на операцію в Бухарестському госпіталі.

Інформбюро продовжувало активно вести роботу. Так, на 10 серпня 1921 р. до Кишинева й назад, в Україну, прибуло й відбуло 80 повстанців, зокрема й “повстанці загону під керівництвом Іващенка”. “Треба зазначити, — стверджував Гулий-Гуленко, — що до серпня місяця конспірація і орга­нізація на місцях була повна”.29)

В серпні Гулий-Гуленко взяв участь у військовій нараді в Каліші (Польща), яку скликав Симон Петлюра. Крім них, були присутні: командир 1-ї Дивізії Вовк, 2-ї — Загродський, 3-ї — Удовиченко, 4-ї — в.о. Неліговський, 5-ї — Никонів, 6-ї — Безручко, який водночас виконував обов’язки військового міністра. Були також Юрко Тютюнник та Отмарштейн, який очолював Кінну дивізію.

Вирішено відстрочити повстання на пізніший термін.