Обробка і аналіз результатів

1. Підрахуйте, скільки ви знайшли у себе реальних якостей (Р).

2. Підрахуйте кількість ідеальних якостей, виписаних вами (І), а потім обчисліть їх відсоткове відношення:

П = Р/І *100%.

Результати зіставляються з оціночною шкалою.

Психодіагностична шкала

Стать	Рівні самооцінки
Неадек-ватно низький	Низький	Нижче середнього	Середній	Вище середнього	Високий	Неадек-ватно високий
Чол.	0-10	11-34	35-45	46-54	55-63	64-66
Жін.	0-15	16-37	38-46	47-56	57-65	66-68

У запропонованих варіантах дослідження самооцінки її рівень і адекватність визначаються як відношення між «Я-ідеальним» і «Я-реальним». Уявлення людини про себе, як правило, здається їй перекон­ливим незалежно від того, ґрунтується воно на об'єктивному знанні чи на суб'єктивній думці, є воно дійсним чи хибним. Риси, які людина при­писує собі, не завжди адекватні. Процес самооцінки може проходити двома напрямками: 1) шляхом порівняння рівня своїх домагань з об'єктивними результатами своєї діяльності і 2) шляхом порівняння себе з іншими людьми.

Проте, незалежно від того, чи лежать в основі самооцінки власні міркування людини про себе, чи інтерпретації ставлення інших людей, са­мооцінка завжди носить суб'єктивний характер, при цьому її показника­ми можуть виступати адекватність і рівень.

Адекватність самооцінки виражає ступінь відповідності уявлень людини про себе об'єктивним основам цих уявлень. Так, наприклад, не­адекватність в оцінюванні свого зовнішнього вигляду може бути викли­кана як орієнтацією людини на зовнішні стандарти, оцінки, так і викрив­леними уявленнями про ці оцінки або незнанням їх.

Рівень самооцінки відбиває зв'язок між оцінюванням справжніх та ідеальних уявлень про себе. Адекватну самооцінку з тенденцією до за­вищення можна віднести до позитивного ставлення до себе. Низька са­мооцінка, навпаки, може бути пов'язана з негативним ставленням до се­бе, з відчуттям власної неповноцінності.

Висновок про адекватність і рівень самооцінки будуть надійними, якщо результати збігаються за різними варіантами методики або підтвер­джуються спостереженнями. У процесі формування самооцінки важливу роль відіграє співвід­ношення образу «Я-реального» з образом «Я-ідеального». Другий фактор, важливий для формування самооцінки, пов'язаний з інтеріоризацією оцінок і соціальних реакцій інших людей, а також з по­зицією, обраною людиною в системі суспільних та міжособистісних сто­сунків.

Самооцінка і ставлення людини до себе тісно пов'язані з рівнем до­магань, з мотивацією та з емоційними особливостями особистості. Від самооцінки залежить інтерпретація придбаного досвіду й очікування людини стосовно самої себе та інших людей. Внутрішня суперечливість і викривленість уявлень про себе можуть породжувати в людини страждання, відчуття провини, сорому, образи, огиди, гніву. Для гармонізації системи самоставлення є методи психоло­гічної корекції та розвитку, один з яких - соціально-психологічний тре­нінг.

Самооцінка може бути оптимальною і неоптимальною.

При оптимальній, адекватній самооцінці суб'єкт правильно співвідносить свої можливості і здібності, достатньо критично ставиться до себе, прагне реально дивитися на свої невдачі і успіхи, прагне ставити перед собою досяжні цілі, які можна здійснити на ділі. До оцінки досягнутого він підходить не лише зі своїми мірками, але і прагне передбачати, як до цього поставляться інші люди: товариші по роботі і близькі. Іншими словами, адекватна самооцінка є підсумком постійного пошуку реальної міри, тобто без дуже великої переоцінки, але і без зайвої критичності до свого спілкування, поведінки, діяльності, переживань. Така самооцінка є найкращою для конкретних умов і ситуацій. До оптимальної відносяться самооцінки «високий рівень» і «вище середнього рівня» (людина заслужено цінує, поважає себе, задоволена собою), а також «середній рівень» (людина поважає себе, але знає свої слабкі сторони і прагне до самовдосконалення, саморозвитку). Але самооцінка може бути і неоптимальною - надмірно завищеною або дуже заниженою.

На основі неадекватно завищеної самооцінки у людини виникає неправильне уявлення про себе, ідеалізований образ своєї особистості і можливостей, своєї цінності для оточуючих, для загальної справи. В таких випадках людина йде на ігнорування невдач задля збереження звичної високої оцінки самого себе, своїх вчинків і справ. Відбувається гостре емоційне «відштовхування» всього, що порушує уявлення про себе. Сприйняття реальної дійсності спотворюється, ставлення до неї стає неадекватним - чисто емоційним. Раціональне зерно оцінки випадає повністю. Тому справедливе зауваження починає сприйматися як причіпка, а об'єктивна оцінка результатів роботи - як несправедливо занижена. Неуспіх уявляється як наслідок чиїхось підступів або обставин, жодною мірою не залежних від дій самої особистості, що несприятливо склалися.

Людина із завищеною неадекватною самооцінкою не бажає визнавати, що все це - наслідок власних помилок, ліні, недоліку знань, здібностей або неправильної поведінки. Виникає важкий емоційний стан - афект неадекватності, головною причиною якого є стійкість складеного стереотипу завищеної оцінки своєї особистості. Якщо ж висока самооцінка пластична, міняється відповідно до реального положення справ - збільшується при успіху і знижується при невдачі, то це може сприяти розвитку особистості, оскільки їй доводиться прикладати максимум зусиль для досягнення поставлених цілей, розвивати свої здібності і волю.

Самооцінка може бути і заниженою, тобто нижчою за реальні можливості особистості. Звичайно це призводить до невпевненості в собі, боязкості і відсутності прагнень, неможливості реалізувати свої здібності. Такі люди не ставлять перед собою важко досяжну мету, обмежуються рішенням буденних задач, дуже критичні до себе.

Дуже висока або дуже низька самооцінка порушують процес самоуправління, спотворюють самоконтроль. Особливо це помітно відбувається в спілкуванні, де особистості із завищеною і заниженою самооцінкою виступають причиною конфліктів. При завищеній самооцінці конфлікти виникають через зневажливе ставлення до інших людей і неуважне поводження з ними, дуже різких і необґрунтованих висловів на їх адресу, нетерпимості до чужої думки, прояву зарозумілості і зазнайства. Низька критичність до себе заважає їм навіть помітити, як вони ображають інших зарозумілістю і незаперечністю думок.

При заниженій самооцінці конфлікти можуть виникати через надмірну критичність цих людей. Вони дуже вимогливі до себе і ще більш вимогливі до інших, не прощають жодного промаху або помилки, схильні постійно підкреслювати недоліки інших. І хоча це робиться з найкращих побажань, все ж таки стає причиною конфліктів внаслідок того, що не багато хто може терпіти систематичне «пиляння». Коли в тобі бачать тільки погане і постійно вказують на це, то виникає неприязнь до джерела таких оцінок, думок і дій.

Вище згадувалося про афект неадекватності. Цей психічний стан виникає як спроба осіб із завищеною самооцінкою захистити себе від реальних обставин і зберегти звичну самооцінку. На жаль, це призводить до порушення стосунків з іншими людьми. Переживання образи і несправедливості дозволяє відчувати себе добре, залишатися на належній висоті у власних очах, вважати себе потерпілим або скривдженим. Це прославляє людину в її власних очах і виключає незадоволеність собою. Потреба в завищеній самооцінці задовольняється, і відпадає необхідність змінити її, тобто впритул зайнятися самоуправлінням. Це не найкращий спосіб поведінки, і слабкість подібної позиції виявляється негайно або через деякий час. Неминуче виникають конфлікти з людьми, які мають інші уявлення про дану особистість, її здібності, можливості і цінність для суспільства. Афект неадекватності - це психологічний захист, він є тимчасовою мірою, оскільки не вирішує головної задачі, а саме: корінної зміни неоптимальної самооцінки, виступаючою причиною виникнення несприятливих міжособистісних стосунків. Психологічний захист підходить як прийом, як засіб рішення простої задачі, але не підходить для просування до головних, стратегічних цілей, розрахованих на все життя.

Оскільки самооцінка складається під впливом оцінки оточуючих і, ставши стійкою, міняється важко, то змінити її можна, змінивши ставлення оточуючих (однолітків, однокласників, співробітників, викладачів, рідних тощо). Тому формування оптимальної самооцінки сильно залежить від справедливості оцінка всіх цих людей. Особливо важливо допомогти людині підняти неадекватно занижену самооцінку, допомогти повірити в себе, в свої можливості, в свою цінність.

Дані методики дозволяють вирішити ще декілька дослідницьких і практичних задач. Ось деякі з них:

1. Існує декілька форм активності людини: спілкування, поведінка, діяльність, переживання. Особистість можна розглядати і як суб'єкт самоуправління. Оскільки одночасне здійснення всіх цих форм активності утруднене, то особистість виявляє цікавість до однієї-двох сфер свого життя. Дійсно, кожний спостерігав людей, які живуть «в світі людей», «в замкнутому світі», «в світі справ» і «в світі відчуттів». Природно припустити, що при виконанні методики люди вибирають більше якостей в тій сфері, яка їх більше цікавить (у третьому варіанті методики). Це і дозволяє взнати, в якій області лежать їх інтереси, їх переваги. З цією метою потрібно підрахувати, скільки було виписано «ідеальних» якостей за кожним з чотирьох блоків і порівняти між собою одержані числа. Провідним буде той рівень активності людини, де найбільше зібрано «ідеальних» і «реальних» якостей, а також їх відсоткове співвідношення.

2. Можна одержати уявлення про ціннісні орієнтири якої-небудь групи, відмінної від інших за віком, статтю, професією: для цього потрібно підрахувати, скільки осіб вибрали ту чи іншу якість і з яким рангом значущості. Якщо це число перевести у відсотки, то відкривається цікава можливість порівнювати між собою групи за перевагою властивостей особистості, за ступенем важливості для неї окремих властивостей. Ранжування цих властивостей за кількістю людей, що обрали цю властивість, показує, яке місце належить їй в цілісній системі уявлень про особистість.

3. Можна одержати уявлення про те, чим відрізняється кожна конкретна людина від інших людей за своїми ціннісними орієнтаціями. Для цього потрібно створити усереднений «портрет» ціннісних орієнтації групи, в яку вона входить. Потім потрібен якісний аналіз обраних нею якостей і тих властивостей особистості, які найчастіше зустрічаються в групі в цілому. Так, на фоні групових переваг, вдається виявити індивідуальні особливості.

За матеріалами:

· Практикум по возрастной психологи: Учеб. Пособие./ Под. ред. Л.А.Головей, Е.Ф.Рыбалко. – СПб.: речь, 2002. – С.561-563.

· Методики психодиагностики в спорте: Учеб. пособие для студ.пед.ин-тов по спец. 03.03. «Физ.культура» / В.Л.Марищук, Ю.М.Блудов, В.А.Плахтиенко, Л.К.Серова. – М.: Просвещение, 1990. – С.127-128.

· Учебно-методические рекомендации по психодиагностике личности (часть 1) для слушателей спецфакультета практических психологов в системе народного образования ХГУ / Сост.: Е.Ф.Иванова, И.М.Мельник. – Харьков: ХГУ, 1993. – С.3-7.

· Практикум для школьных психологов зоны радиоэкологического контроля. / Сост. М.М.Заброцкий, В.А.Чемоданов, В.Н.Трохименко. – Киев, 1992. – С.11-14.

· Столяренко Л.Д. Основы психологи. Ростов н/Д.: Фенікс, 1997. – С.474-483.