ПЕРЕДМОВА.

Окремо стоїть концепція Д.Б. Богоявленської, яка вводить поняття креативної активності особистості, вважаючи, що вона обумовлена певною психічною структурою, яка притаманна креативному типу особистості. Творчість, на думку Богоявленської, є ситуативно нестимульованою активністю, яка виявляється у прагненні вийти за межі заданої проблеми. Креативний тип особистості притаманний всім новаторам незалежно від виду діяльності.

2. Творча здібність (креативність) є самостійним фактором, незалежним від інтелекту (Дж. Гілфорд, К. Тейлор, Г. Грубер, Я.А.Пономарьов). Концепція креативності як універсальної пізнавальної творчої здібності набула популярнсті після публікації робіт Дж. Гілфорда. Гілфорд вказав на принципову відмінність між двома типами розумових операцій: конвергенцією і дивергенцією. Конвергентне мислення актуалізується у тому випадку, коли людині, яка розв’язує задачу, потрібно на основі множини умов знайти єдиний правильний розв’язок. Гілфорд ототожнював здатність до конвергентного мислення з тестовим інтелектом. Дивергентне мислення визначалось Дж. Гілфордом як тип мислення, який йде у різних напрямах. Такий тип мислення допускає зміну шляхів розв’язання проблеми, приводить до несподіваних висновків та результатів (6; 184).

Гілфорд виділив чотири основних параметри креативності:1)оригінальність – здатність продуктувати віддалені асоціації, незвичні відповіді; 2) семантична гнучкість – здатність виявити основну властивість об’єкта і запропонувати новий спосіб його використання; 3) образна адаптивна гнучкість – здатність змінити форму стимула таким чином, щоб побачити у ньому нові ознаки і можливості для використання; 4) семантична спонтанна гнучкість – здатність продуктувати різноманітні ідеї у нерегламентованій ситуації. Загальний інтелект не включається в структуру креативності. Пізніше Гілфорд виділяє шість параметрів креативності: 1) здатність до виявлення і постановки проблеми; 2) здатність до генерування значної кількості ідей; 3) гнучкість – здатність продуктувати різноманітні ідеї; 4) оригінальність – здатність відповідати на подразники нестардатно; 5) здатність удосконалювати об’єкт, додаючи деталі; 6) здатність розв’язувати проблеми, тобто здатність до аналізу і синтезу (там же).

Е.П. Торренс запропонував таку характеристику основних параметрів креативності: 1) легкість оцінюється як швидкість виконання тестових завдань; 2) гнучкість оцінюється як кількість переключень з одного класу об’єктів на інший в ході відповідей; 3)оригінальність оцінюється як мінімальна частота появи даної відповіді в однорідній групі; 4) точність у тестах Торренса оцінюється за аналогією з тестами інтелекту (6; 187).

У більш м’якому варіанті ця теорія доводить, що між рівнем інтелекту та рівнем креативності є незначна кореляція. Найбільш розвинутою концепцією є “теорія інтелектуального порогу” Е.П.Торренса: якщо IQ нижче 115 – 120, інтелект і креативність утворюють єдиний фактор, при IQ вище 120 – творча здібність стає незалежною величиною, тобто немає креативів з низьким інтелектом, але є інтелектуали з низькою креативністю.

Передбачення Торренса відповідає даним Д. Перкінса, згідно яким для кожної професії існує нижній допустимий рівень розвитку інтелекту. Люди з IQ нижче певного рівня не можуть оволодіти даною професією, але якщо IQ вище цього рівня, то прямого зв’язку між інтелектом та рівнем досягнень немає. Головну роль у визначенні успішності роботи відіграють особистісні цінності та риси характеру.

3. Високий рівень розвитку інтелекту передбачає високий рівень творчих здібностей і навпаки. Творчого процесу як специфічної форми психічної активності немає. Цю позицію підтримували і підтримують практично всі спеціалісти у галузі інтелекту (Д. Векслер, Р. Уайсберг, Г. Айзенк, Л. Термен, Р.Стернберг та інші).

Кожній із цих трьох основних загальних здібностей відповідає специфічна мотивація і специфічна форма активності: креативності – мотивація самоактуалізації (за А. Маслоу) і творча активність, інтелекту – мотивація досягнення і адаптивна поведінка, навчальності – пізнавальна мотивація.

Ряд дослідників зводять проблему людських здібностей до проблеми творчої особистості: не існує особливих творчих здібностей, а є особистість, яка володіє певною мотивацією і рисами. Якщо інтелектуальна обдарованість не впливає безпосередньо на творчі успіхи людини, якщо в ході розвитку креативності формування певної мотивації та особистісних рис передує творчим проявам, то можна зробити висновок про існування особливого типу особистості – “Людину творчу” (6; 172).

Продуктивні результати дає систематичний природничонауковий підхід до вивчення психічних особливостей творчої особистості.

Головну відмінність творчої особистості представники глибинної психології і психоаналізу бачать у специфічній мотивації. Відмінність полягає лише у тому, яка мотивація лежить в основі творчої поведінки. З. Фрейд вважав творчу активність результатом сублімації (зміщення) статевого потягу на іншу сферу діяльності: у творчому продукті опредмечується у соціальноприйнятній формі сексуальна фантазія. А. Адлер вважав творчість способом компенсації комплексу недостатності. Психологи гуманістичного напряму (Г. Олпорт та А. Маслоу) вважали, що початкове джерело творчості – мотивація особистісного зростання, яка не підкоряється принципу задоволення: за Маслоу – це потреба в самоактуалізації, повній і вільній реалізації своїх здібностей і життєвих можливостей (6; 174).

Ряд дослідників вважає, що для творчості необхідна мотивація досягнення, інші вважають, що вона блокує творчий процес. А.М.Матюшкін на основі емпіричних даних доходить висновку про переважання у колишньому Радянському Союзі серед творчих працівників не мотивації зростання (пізнавальної і самоактуалізації), а мотивації досягнень (6; 175).

Проте більшість авторів все ж переконані у тому, що наявність будь-якої мотивації та особистісної захопленості є головною ознакою творчої особистості. До цього додають такі особливості, як незалежність та переконливість. Незалежність, орієнтація на особисті цінності, а не на зовнішні оцінки може вважатися головною особистісною якістю креатива.

Творчим людям притаманні такі особистісні риси:

1) незалежність – особистісні стандарти важливіші стандартів групи, неконформність оцінок і суджень;

2) відкритість розуму – готовність повірити своїм та чужим фантазіям, сприйнятливість до нового та незвичайного;

3) висока толерантність до невизначених та нерозв’язаних ситуацій, конструктивна активність у цих ситуаціях;

4) розвинуте естетичне почуття, прагнення до краси (6; 175).

Часто у цьому ряду згадують особливості “Я” – концепції, яка характеризується впевненістю у своїх здібностях та силою характеру.

Найбільш суперечливими є дані про емоційну врівноваженість творчих особистостей. Дослідження показали, що обдаровані діти, чиї реальні досягнення нижче їх можливостей, переживають серйозні проблеми в особистісній та емоційній сфері, а також у сфері міжособистісних стосунків (6; 175). Аналогічні висновки про високу тривожність та погану адаптованість творчих людей до соціального середовища наводяться у ряді інших досліджень (там же).

Дуже важливим напрямком досліджень є розробка концепції дитячої обдарованості. Над концепцією дитячої обдарованості та системою психолого-педагогічних методів роботи з обдарованими дітьми працювали такі видатні психологи, як Л.С. Виготський (4), Д.Б. Богоявленська (1, 2), Ю.З. Гільбух (5), Н.С. Лейтес (8, 9, 10, 11, 12, 20), А.М. Матюшкін (14, 15, 16, 17), В.О. Моляко (18), М.А.Холодна (23), В.С. Юркевич (25, 26), В.Є. Чудновський (24, 25).

Дитяча обдарованість визначається як високий і зверхвисокий рівень розвитку здібностей дитини, який виявляється у дійсних видатних досягненнях у тій чи іншій сфері діяльності. Від обдарованих відрізняють талановитих дітей, тих, результати діяльності яких вже мають соціальну значимість (6; 270). В.О.Моляко під обдарованістю розуміє специфічне поєднання здібностей, інтересів, потреб, яке дає змогу виконувати певну діяльність на якісно високому рівні, що відрізняється від умовного “середнього” рівня. Творча обдарованість, на думку даного вченого, дає змогу успішно розв’язувати творчі завдання, виконувати творчу діяльність більш оригінально, ніж при наявності “простих” творчих здібностей (18; 5). В.О. Моляко вважає обдарованою дитину, яка виділяється серед своїх колег яскраво вираженими успіхами в досягненні результатів на якісно вищому рівні, який перевершує певний умовний “середній” рівень; при цьому важливо мати на увазі, що йдеться не про окремі, випадкові успіхи, а про систематичні, які взагалі притаманні певній діяльності цієї дитини. Коли результати її діяльності будуть ще оригінальними, то можна говорити саме про творчу обдарованість (там же).

Значна кількість літературних джерел присвячена особистісним особливостям обдарованих дітей, але проблема до цього часу залишається заплутаною. Однією із особливостей розвитку інтелектуально обдарованих дітей є дисинхронія розвитку психічних функцій, а саме, відставання у розвитку моторики та емоційна незрілість у порівнянні з іншими дітьми того ж віку. Обдаровані діти зі значними труднощами сприймають абсолютну обов’язковість виконання “умовних” культурних норм спілкування, оскільки їх не можливо обґрунтувати логічно.

Результати досліджень вітчизняних і зарубіжних вчених дають підстави стверджувати, що обдарована дитина – це особистість, яка у багатьох аспектах відрізняється від всіх інших дітей. Саме тому обдаровані діти потребують особливого психолого – педагогічного підходу при навчанні та соціалізації.

Розділ ІІ. Методи діагностики загальних творчих здібностей сучасних школярів