ХАБАРНИЦТВО

Хабарництво взагалі поширене в азійських народів, отож і в московському. Датський посол Й. Юст пише (1712): „Московські суди можна підкупити дуже легко. Навіть Найвищий Суд можна, давши канцлерові якихось 20 тисяч руб. хабара. І сам цар бере з того хабара свою пайку“¹⁴⁰. Австрійський посол Й. Корб писав (1701), що немає такого москвина, якого не можна підкупити. Кожний з них за пару рублів складе яку хочте кривоприсягу в церкві на св. Євангелії та хресті¹⁴¹. Те саме свідчать й інші чужинці, що були в Московщині у XV–XX ст. Петро І наказав „сечь розгами“ прилюдно сенаторів князів Г. Волконського й А. Апухтіна за те, що крали державні гроші та брали хабарі.

Московські соціалісти в СРСР усуспільнили все, навіть хабарі. Стала платня, високі нагороди, що їх платить уряд СРСР,– це ніщо інше, як хабарі. Бо платить лише тим, які хвалять, прославляють „великого, геніального вождя“, премудру непомильну Партію (комуністичну), „щасливе життя“, передовий московський народ і т. п. Хабарництво в СРСР поширене – від найвищого урядовця до найнижчого поганяйла в колгоспі – його всі вважають за цілковито природне. Уряд СРСР знає ліпше за будь-кого, що він не лише не має сили винищити хабарництво, а й не хоче, бо історичний досвід показав: хто підносить руку на московські історичні традиції – губить свою голову.

 

ДОНОС

Москвин нікому не вірить. Сусідові, братові, батькам, власним дітям. Кожного підозрює в підступі, у зраді, і тому сам повсякчас готовий зрадити, обмовити, знищити будь-кого, аби порятувати себе. Ніде в світі донос не розповсюджений так широко, як у Московщині. Ніякий уряд у світі, крім московського (монархічного й соціалістичного), не узаконив офіційно доноси.

Москвин ненавидить усіх, хто ослаблює державу, насамперед – „расчленителей“, а найбільше – українців. З цілковитою певністю можна сказати, що не народився ще такий москвин, який не виказав би владі „мазепинця“, „петлюрівця“, „бандерівця“.

„У ХVII ст. донос у Московщині поширився на всі стани, на родину, на церкву. Доносили бояри і жебраки, священики і ченці, виказували батьків діти, чоловіків жінки. Було багато донощиків, що зробили донос ремеслом і лише з нього жили. Вони пролазили на весілля і похорони, на учти і в приватне життя, підслуховували і доносили. Багато тисяч невинних людей вигубив уряд на брехливий донос, бо виказникам добре платив“¹⁴².

„У Московщині існує закон, за яким половину майна злочинця одержує той, хто виказав владі того злочинця. Ніяких свідчень, крім доносу, не вимагається. За брехливий донос не карається. Охочих одержати половину маєтку жертви ніколи не бракувало. Коли ж нема злочину, то його вигадують („пришивают“, як кажуть в СРСР.– П. Ш.). Ув’язнюють невинну людину, катують її у в’язниці і за ціну звільнення вимагають, щоб та людина посвідчила проти небажаної урядові особи. Москвини охоче це роблять, бо здатність брехати у них у крові, а про сумління вони не мають жодного уявлення. Навіть за малі гроші москвин складе кривоприсягу“¹⁴³. Так писав англійський посол в Москві 1588 року. Про це саме в СРСР написано сотні книжок з тисячами фактів: про брехливі доноси, про „пришивання“ провин, про катування в’язнів, щоб посвідчили проти небажаної людини. Найбільший знавець цього всього – уряд СРСР сам офіційно це визнав по смерті Й. Сталіна.

„Донос був головним способом державного контролю, і уряд всіма способами його заохочував в ширину і глибину по всіх землях імперії і в усіх установах. „Фіскал“ (донощик) одержував половину гривни. Петро І наказав усім людям усіх станів виказувати державних ворогів, зрадників, шкідників. Зробив донос патріотичним обов’язком. Для заохочення донощиків віддавали половину майна злочинця та всі його титули і права. Петро запровадив донощиків навіть у церкві, назвавши їх не „фіскалами“, а „інквізиторами“. Петро наказав почепити на зовнішніх дверях кожної державної установи скриньку для листів, щоб донощики могли вільно кидати до них доноси. Підпису й адреси не вимагалося, хіба що донощик хотів одержати нагороду. Павло І 1798 р. наказав зробити те саме¹⁴⁴.

Микола І нагородив срібною відзнакою з написом „За усердие“ одну селянку за те, що вона виказала свого сина, який втік був із війська¹⁴⁵. Отож не дивуймося, що в СРСР стоять пам’ятники хлопчикові Павликові Морозову, який виказав свого батька – „куркуля“.

Московська інтелігенція, т. зв. „народники“, визнавала за обов’язок кожного члена свого товариства стежити за іншими членами і навіть виказувати провідникам підозрілих. І всі визнавали і здійснювали це без примусу, вважаючи донос за чесноту.

Перебравши 1917 р. державну владу, більшовики успадкували і всі московські традиції, зокрема й доносительства, значно його вдосконаливши. Монархічний уряд, принаймні, не карав тих, хто не доносив. Уряд СРСР карає тих, хто НЕ доносить, видав закон, що визначає кари за НЕвиказ¹⁴⁶. Від Івана VI в кожному московському посольстві за кордоном є кілька агентів таємної поліції. Вони стежать за кожним рухом і словом членів посольства, включно з послом.

Московщина завозить щороку тисячі „своїх“. В Україні живе майже 8 мільйонів (18 %) москвинів. Кожний з них мав бути „оком і вухом государевим“, вважати за патріотичний обов’язок шукати „сепаратистов-изменников“ і виказувати їх. Тепер в Україні немає жодної установи, підприємства, де не було б донощиків. Навіть у маленькому селі. Про таку досконалу мережу донощиків монархічним урядам і не снилося. Хоч як гидиться українець доносом, проте може погодитися стати донощиком, якщо його добре припекти вогнем, поламати ребра, загнати голки під нігті і т. п. Але людину твердої вдачі не зломиш, катуючи її фізично. У спогадах і оповіданнях недокатованих українців та чужинців знаходимо тисячі українських імен, що гинули, а донощиками не стали. Висока мораль українця, тверда віра в Бога давали йому силу жертвувати життям своїм, але не життям інших людей. Щоб їх порятувати, українець міг погодитися на власну смерть, служити ворогові – Московщині. Своєї фізичної смерті він уже не боявся: божеволів, або накладав на себе руки. Або з великими душевними муками спускався до моральної безодні, як П. Тичина, М. Рильський, М. Бажан, О. Корнійчук та інші. Свідомість своєї духовної смерті вбила творчий дух багатьох тичин. Москвини інстинктивно передчувають розпад СРСР і в розпуці хапаються за доноси, перевірку, нагляд і кари. Московська імперія – СРСР тисячократно збільшила кількість політичної поліції. За підрахунком Інтерполу (Міжнародна Поліційна Організація) один поліцай припадає: в Англії – на 400 громадян, у Франції – на 347, у США – на 340, у Західній Німеччині – на 294, в Італії – на 238, в Австрії – на 220. Міністр поліції в СРСР І. Щолоков писав у „Правде“, що в СРСР один поліцай припадає на кожні 40 громадян.

 

ГОСПОДАРСЬКА БЕЗПОРАДНІСТЬ

М. Салтиков-Щедрін писав: „Самодури дуже любили наводити всюди порядок. Так що там, де колись росло жито – залишився лише порядок, де ходила всіляка худоба – лишився самий порядок, де росли колись гаї – лишився самий порядок“.

До 1917 р. державні урядовці могли спричинити лише часткову шкоду в економічній діяльності. Петро І наказав вести до Петербурга Вишневолоцьким водним шляхом дубове дерево на будівництво Балтійського флоту. Гори стовбурів гнили і засипалися піском на березі Ладозького озера, бо Петро перебував за кордоном. Довколишні селяни викопували з-під піску те напівзігниле дерево на свої потреби, але місцева влада ловила їх і карала на горло¹⁴⁷.

В Карпатах зогнило 30 % зрубаного дерева, бо його не вивезли¹⁴⁸. На залізничних станціях гниють у купах проти неба мільйони тонн зерна, картоплі, буряків, овочів з тієї самої причини, що й за Петра: начальство з столиці не наказало прислати до тих станцій порожні вагони. Офіційна статистика визнає, що гине 15 %¹⁴⁹ урожаю. І так само, як за Петра, коли люди вибирають з погнилих куп щось поживне, їх засилають на сибірську каторгу за „расхищение социалистического имущества“.

БРЕХНЯ

Ми вже наводили слова Олександра І: „Хто не бреше і не краде, той – не москвин“. А ось що говорить знаний письменник: „Москвин є найбільшим і найнахабнішим брехуном у всьому світі“¹⁵⁰. З новіших часів варто згадати: мільйони людей виморювали голодом, мерців не встигали підбирати, Москва писала: „СРСР – це єдина країна в усьому світі, де люди не знають, що таке бідність чи нестача харчів“¹⁵¹.

Навчений досвідом століть, український народ каже: „Бреше, як москаль“; „Ти, москалю, добрий чоловік, та руки твої злодійські“; „Москаль, мабуть, тоді красти перестане, коли чорт молитися Богові стане“; „Москаль тоді правду скаже, коли вмиється свиня в сажі“; „Коли москаль каже „сухо“, то залізеш в болото по вуха“; „Хоч би москаль з неба – вірити йому не треба“; „Варив чорт з москалем пиво, та й солоду зрікся“; „З москалем дружи, а за пазухою камінь держи“; „Москаль ликом в’язаний, у ликах ходить та й усіх у ликах водить“; „Від чорта відхрестишся, а від москаля не відмовишся“; „Москалики поїли наші волики, як вернуться здорові, поїдять і корови“; „Тату, лізе чорт у хату.– Дарма, дочко, аби не москаль“. Сотні таких приказок має український народ¹⁵². В українських селах молодь влаштовувала таку забаву. Хлопці переодягалися на цигана, єврея та москвина, ходили по хатах та просили дати їм щось на вечорниці, жартом погрожуючи, що покрадуть з городу цибулю чи картоплю. У тому жарті роль злодіїв грали москвин та циган, а єврей – перекупника¹⁵³.

Крім підкуплених московським урядом, всі чужинці, що були в Московщині XVI–XX ст., пишуть про брехливість її населення. „Москвини брешуть з неймовірною безсоромністю і нахабством. Ані трохи не зашаріються, коли зловите їх на брехні. Підліших крутіїв за московських міністрів ледве чи знайдете десь у світі. Московські торгівці та ремісники найбезсоромніші ошуканці і шахраї. У Москві злодіїв та ошуканців – юрби на кожній вулиці¹⁵⁴.

„Москвин у брехливості не знає ні меж, ні сорому. Ошуканство він вважає за мудрість, спритних ошуканців шанує. Москвин складе в церкві на хресті кривоприсягу за пару рублів“¹⁵⁵.

„Я бачив у кожного москвина зовні бундючу пиху, а всередині – перелякане рабство. Взагалі, зовнішність москвина найоблудніша за всі його властивості. Тому-то москвини вважають своїм найгіршим ворогом того, хто відкриє личину їхньої зовнішності. Навіть історія є власністю царя, і він її змінює за своєю примхою. Він мало не щодня подає своєму народові історичну правду, оброблену відповідно до вимог того дня“¹⁵⁶. Це писав А.де Кюстін сто років тому. Відомо, що в СРСР час від часу викидаються старі підручники історії і видаються нові без прізвищ „вичищених“ діячів. Кілька разів уже змінювали зміст „історії“ комуністичної партії. Твори невгодних авторів нищили. Навіть перемальовували наново великі картини, прибираючи з них „єретиків“. По розвінчанні Й. Сталіна в історичних працях не згадують про його „геніальність“. По розвінчанні М. Хрущова вже не згадують його жодним словом. Наприклад, АН УРСР видала 1960 р. „Історію УРСР“ О. Касименка. В ній Хрущова підносять до неба, мало що не на кожній сторінці. Та сама АН УРСР випустила 1965 р. друге видання цієї самої книжки і за редакцією того самого О. Касименка, де вже немає слова про Хрущова. Не згадано навіть факту, що він був 10 років губернатором України. Деякі чужоземні бібліотеки (університетські, громадські) передплатили „Большую Советскую Энциклопедию“. По кожній політичній чистці Московщина надсилає всім передплатникам нововидані сторінки з вимогою видерти відповідні сторінки з старої і замінити новими.

Мудрість московського народу каже: „Не обманешь – не продашь“, „С трудов праведных не наживешь палат каменных“, „Наш человек сеет ниву рожью, а живет ложью“ і т. п. Уряд СРСР удержавив та планує брехню, зокрема в личині статистики, яка цілковито служить політиці. Всі господарські явища та заходи міряються гумовою політичною мірою, яку розтягають відповідно до потреб дня, як казав 100 років тому А.де Кюстін. Так Московщина обдурює своїми статистичними „досягненнями“ чужоземних господарників і політиків. Виробничу статистику спритно фальшують керівники підприємств і колгоспів. Адже вони повинні виробити загадану їм „планову“ кількість продукції. Та загальний безлад, канцелярська тяганина численних плановиків ставлять керівникові тисячі перешкод виконати план. Рятуючи свою шкуру, керівник примушений підробляти статистичні звіти. І про це уряд знає, але вдає, що не добачає, бо й сам підробляє, щоб не виявилася правда про „вищість“ соціалістичного планування над капіталістичною „анархією“.

Арифметичний підрахунок не може показати якості. Мало що не у кожному часописі СРСР читаємо про дуже низьку якість виробів. Але й низькоякісну кількість важко виробити, бо сам Держплан тому перешкоджає. За його вказівками підприємство має одержувати потрібну сировину, частини за тисячі кілометрів, хоч те саме є за кількадесят кілометрів. Тому взаємне постачання часто порушується. Всю справу часто рятує хабар. За подвійну-потрійну ціну керівники дістають потрібне. Без тих крутійств промисловість давно зупинилася б, або не давала й чверті того, що дає. Хабарі та подвійні ціни сплачуються з кишені робітників. Ніде у світі не визискують робітників так жорстоко, як у країні здійсненого соціалізму. Лише китайські кулі та африканські дикуни одержують меншу платню. У кожній країні індустріалізація збагачувала всіх людей, зростала їхня купівельна спроможність. Лише в СРСР індустріалізація ожебрачила робітників і селян до рівня значно нижчого, ніж був до 1917 року.

Як це властиве московській владі, брехню переназвали „окозамилюванням“. Не хто інший, як Верховна Рада СРСР законом від 24 травня 1961 визнала: статистика і навіть офіційні промови керівників, ухвали найвищої влади були суцільною БРЕХНЕЮ, окозамиленням. План розбудови господарства 1957 року складався, щоб показати світові „грандіозні масштаби“ досягнень соціалістичного ладу на гучному святкуванні 40-ї річниці СРСР. Відсвяткувавши ту річницю, відкинули (в березні 1959 р.) і той „грандіозний“ план. План розвитку господарства, ухвалений 1961 року на ХХІІ з’їзді КПРС, був окозамилюванням, бо ж передбачав збільшувати промисловість на 15 % щороку. Навіть за фальшованою „статистикою“ промисловість СРСР зростала щорічно лише на 6 % (європейські та американські фахівці вирахували на підставі московських же даних, що зростала не більше як на 3 %). Окозамилювання цього плану виявилося через два роки. Уряд СРСР закупив 1963 року в Канаді 6,8 млн. тонн пшениці, в Австралії 1,8 млн. тонн, навіть у бідній Румунії – 400 тисяч тонн. У Франції купив 80 тисяч тонн борошна, у Західній Німеччині – 35 тисяч тонн. Крім того, в США 2,7 млн. тонн. Разом – 11 мільйонів 800 тисяч тонн¹⁵⁷. А до 1917 р. Україна сама продавала 8,6 мільйонів тонн зерна щороку.

Визнавши існування окозамилювання, влада дозволила пресі писати про окремі його з’яви. „Дехто з керівників прикривав хиби та нестачі в сільському господарстві та в промисловості гучними словами, обіцянками, що їх ніколи не виконував, окозамиленням, нереально високими зобов’язаннями і подібним шахрайством“¹⁵⁸.

„Голова колгоспу Сорокін записував до прибуткових книжок молоко, що його не мав, а потім виписував те молоко на годівлю телят, поросят, яких не було взагалі в колгоспі. Навіть записував, що 20 % молока випили доярки та скотарі. Голова райвиконкому Бризгалов дав премію цьому колгоспові за збільшення надоїв молока. Інший колгосп звітував, що засіяно 100 га кукурудзи, а перед жнивами одержав посвідку, що та кукурудза загинула“¹⁵⁹.

Керівники колгоспів, районів, областей фальсифікують у звітах мільйони центнерів зерна, городини, мільйони голів худоби, свиней, курей, що їх виростили, виплекали колгоспи... лише на папері. Мільярди квадратних метрів новобудов існують лише у звітах.

Окозамилювання бачимо у всіх без винятку галузях життя: у літературі, мистецтві, науці, політиці, господарстві, законах, наказах, з’їздах. Всі „замилюють“. Поруч із хабарем окозамилювання стало головним способом врятувати голову в тому безладді, що називається „планове господарство“.

І тут можна простежити давню московську традицію. Скажімо, в Московщині був 1603 року великий голод. Цар Борис Годунов не хотів, щоб про нього дізналася Європа і заборонив голодним та голодранцям виходити вдень на вулиці в тих містах, де жили чужинці. В Москві, крім того, влаштував походи добре зодягнутих, здорових людей під вікнами іноземних посольств.

За часів голодомору України 1933 року в Москві перебував французький прем’єр-міністр Е. Еріо. В Європі ширилися чутки про голод в Україні. Отже, москвини хотіли, щоб той на власні очі переконався, що ніякого голоду нема. У Києві тисячі людей чистили, фарбували стіни будинків на Хрещатику та виставляли на вітринах усілякі товари. В день приїзду Е. Еріо влада видала комсомольцям, комуністам новенький одяг і вивела їх на Хрещатик вітати гостя. Проїхавшись Хрещатиком та поївши-попивши на розкішному прийомі, Еріо повернувся до Франції і офіційно заявив, що жодних ознак голоду в Україні не бачив. За часів голодомору не дозволялося поїхати до України жодному іноземному кореспондентові, крім тих, які продали своє перо Московщині і писали до американських газет, що ніякого голоду в Україні немає.

Коли Катерина ІІ захотіла подивитися на Україну, її фаворит Потьомкін набудував на Дніпрових берегах театральні лаштунки гарних сіл, великих мостів тощо. Катерина була дуже задоволена „достижениями“, і дала йому в нагороду 42 тисячі десятин козацької землі, обернувши вільних селян на кріпаків.

Ще одна форма брехливості в СРСР. У всьому світі новоухвалений закон стає правосильним і обов’язковим лише по його оприлюдненні. Із 7 тисяч законів, ухвалених Верховною Радою СРСР, оприлюднено лише кілька сот. З 390 тисяч указів уряду СРСР оприлюднено лише кілька тисяч¹⁶⁰. Позначку „секретно“ мають 95 % документів уряду після 1917 р. За московськими законами і до, і після 1917 р. „секретні“, НЕоприлюднені закони є правосильні й обов’язкові. Така от „правосвідомість“.

Москвини від першопочатків своєї держави замкнули кордони, щоб європейці не дізналися про справжню Московщину. Упродовж своєї історії москвини постійно замилювали очі іноземцям. Саме цій меті слугує багато оприлюднених законів. Найліпшим прикладом є оприлюднена Конституція СРСР. У ній немає слова правди, кожне з них треба читати навпаки: якщо написано „має право“, треба читати „НЕ має права“. Наприклад, право народів СРСР вийти з Союзу. Або право вільного слова, зборів, молитви, відкритого суду та інших „прав“. Європейські та американські науковці написали тисячі книжок про СРСР, виходячи з документів, що їх Московщина оприлюднила, щоб обдурити чужинців. І дуже часто їй це вдається. Це теж давня традиція Московщини, але в СРСР значно вдосконалена. Царська і більшовицька Москва обдурила чи купила малоросів брюховецьких, кочубеїв, галаганів, яворських, ягужинських, розумовських, безбородьків, гоголів, драгоманових, винниченків, скоропадських, скрипників, чубарів, любченків, тичин, корнійчуків, шелестів, кириченків і т. п. А по Другій світовій війні зуміла надбати мільйони малополяків, малочехів, малоболгар, маломадяр, малонімців, малофранцузів, малоіталійців, малоанглійців, малоамериканців, мало-... не всіх народів, в особі отих піків, торезів, кадарів, гомулок, тольяттів, димитрових, берутів, фостерів.

Московський монархічний уряд мав у світі лише кілька сотень чужинців (не рахуючи чехів, сербів, болгар), що служили Московщині, та й тим Московщина мусила платити. Московський соціалістичний уряд має десятки мільйонів таких своїх п’ятих та шостих колон. Всі брюховецькі, драгоманови, скрипники разом не варті Московщині й частки такого малоамериканця, як міністр закордонних справ США Дін Раск, з його політикою підтримки „единой, неделимой России“. І таких американців є чимало на найвищих посадах, а до них ще додамо журналістів, редакторів, професорів, радіокоментаторів, письменників, ба навіть священиків разом з єпископами, які щиро слугують „матушке России“ не гірше за самих москвинів. Уряд США дав московським емігрантам мільйон доларів на окозамилювання (московське видавництво у США). У 200 університетах США на кафедрах слов’янознавства москвини та москволюби замилюють очі десяткам американських студентів (завтрашніх політиків). Перебравши владу, президент Дж. Кеннеді одразу зняв заборону ввозити книжки, журнали, часописи з СРСР. По кількох місяцях Московщина подесятерила висилку до США свого окозамилювання. Американські університети та міські бібліотеки купують оте окозамилення за мільйони доларів. Отже, нема чого дивуватися, що Московщина так часто дурить американців.

Отже, у жовтні 1917 року відродилася, по короткому занепаді (1855–1917), стара НАЦІОНАЛІСТИЧНА Московщина з її старою традиційною державою. Це підтверджують і самі визначні москвини, кажучи: „Більшовицька реакція є закінченням доби європеїзації Московщини“¹⁶¹. Національний інстинкт москвинів нехибно вказав їм на джерело їхньої слабості, на їхню найбільшу державницьку помилку – Петрове „вікно в Європу“. І вони знову замурували 1917 року це вікно... „Московщина повернулася назад до XVI ст. до „Пыточного Приказа“, до опричнини, до Соловків, до шукання „измены и подноготной правды“. Кремль, що пам’ятав іванів, малют, годунових і „тишайших“, знову вступив на історичний кін у знаних візантійсько-азійських шатах соціалістичного православ’я – большевизму. І сучасні князі московські в СРСР, шукаючи нових форм старого московського імперіалізму, старанно відбудовують ідеї Івана ІV про ІІІ Рим та всілякі „електрифікації“ Петра І“¹⁶².

По 1917 році немосковські народи імперії, звільнившись з її обіймів, БИЛИ ЇЇ, доки стало сили. Вогонь ненависті до „матушки“, що горів у їхніх душах, спалахнув таким величезним полум’ям, що спалив те зненавиджене ім’я на немосковських землях імперії. Не здолавши спалити ті немосковські землі, змушені були москвини сховати стару ненависну назву за якоюсь личиною. Обрали найбрехливішу з найбрехливіших маску СРСР. Але кожна московська дитина знає, що „матушка Россия“ лишилася непорушною, незмінною. Після євреїв москвини є найфанатичнішими націоналістами-шовіністами з усіх народів. У Московщині всіх політичних барв, всіх громадських станів, і „матушка“ Андрія Боголюбського ХІІ ст. і „матушка“ Микити Хрущова були ВЛАСНИЦЕЮ не лише їхнього тіла, але й ДУШІ. Заради неї приносяться жертви людською кров’ю, муками (чужими і своїми) у всіх століттях московської історії аж посьогодні. „Ми, москвини, віримо в державу, як у Бога, і тому вважаємо великим злочином сумніватися у праві держави робити все, що вона захоче“¹⁶³.

 

http://moskovstvo.narod.ru/MOS/8.htm

 

≤’. “ќ–„ј яЋќ≤—“№ ћќ—»Ќј

ћосковська людина маЇ слабку мозкову систему.

јкадем≥к ≤. ѕавлов

 

ћосковський народ не маЇ ан≥ нат¤ку на творчу зд≥бн≥сть.

√. ”спенський

 

ћосковська нац≥¤ не дала жодноњ творчоњ ≥дењ.

ѕ. „аадаЇв

 

“ќ–„»… ƒ”’

„ому не кожна осв≥чена людина може написати бодай слабенького в≥рша чи створити хоч ¤кусь мелод≥ю? „ому з тис¤ч людей, що ск≥нчили консерватор≥њ, лише дес¤тки стають знаними композиторами? „ому серед дес¤тк≥в тис¤ч професор≥в Ї лише сотн≥ справжн≥х науковц≥в, досл≥дник≥в, винах≥дник≥в? „ому серед сотень тис¤ч пол≥тик≥в бачимо лише дес¤тки великих державних муж≥в? „ому з м≥льйон≥в людей з ун≥верситетською осв≥тою маЇмо лише тис¤ч≥ добрих письменник≥в? ≤ навпаки, чому багато ген≥альних творц≥в св≥товоњ культури вийшли з нижчих верств сусп≥льства, часто не маючи осв≥ти, не маючи ¤коњсь допомоги? «в≥дки творц≥ св≥товоњ культури одержували свою силу? “ворча сила ви¤вл¤Їтьс¤ ще в дитинств≥. Ћес¤ ”крањнка почала в≥ршувати на сьом≥м роц≥ житт¤. ћаленький “арас розмальовував шмат паперу,Ц голодна, холодна, кр≥пацька сирота. ћ≥льйони розумних, спостережливих людей щодн¤ бачили, ¤к ДтанцюЇУ накривка на посудин≥, коли кипить вода. “а лише в голов≥ хлопц¤ ƒж≥ма атта зродилас¤ думка: Д“а це ж Ц силаУ. цю хвилину й народилас¤ парова машина, тобто ≥де¤ паровоњ сили, ≥де¤ використати ту силу. „ому ж ц¤ ≥де¤ не зародилас¤ в головах тис¤ч розумн≥ших, спостережлив≥ших за хлопц¤, дорослих людей? «в≥дки Ћес≥, “арасики, ƒж≥ми одержували здатн≥сть “ќ–»“» нов≥ ≥дењ? ’то чи що дав ту силу люд¤м ≥ то не вс≥м, а лише обранц¤м? ≤ хто визначаЇ тих обранц≥в?

ƒосл≥дник природи та њњ закон≥в переконуЇтьс¤, що досконалу гармон≥ю м≥ль¤рд≥в ≥стот та речей в≥д бактер≥њ до планети могла сотворити лише ¤кась Ќайпремудр≥ша ѕремудр≥сть. ≤њ називають Ѕогом. ” досконал≥й всесв≥тн≥й гармон≥њ њњ “ворець визначив кожному твор≥нню своЇ м≥сце. Ћюдина маЇ розбудовувати свою культуру ≥ цив≥л≥зац≥ю, щоб п≥знати ≥ л≥пше розум≥ти закони свого “ворц¤ ≥ жити так, аби не порушувати всесв≥тньоњ гармон≥њ. ўоб усе виконувало своЇ призначенн¤, “ворець даЇ в≥дпов≥дн≥ органи, засоби, силу д≥¤ти так, а не ≥накше. ≤ с≥х обТЇднав у сесв≥тню √армон≥ю Ѕожественноњ раси.

≥домо, що два р≥дн≥ брати не однаков≥. ≥д самого початку видно р≥зницю вдач≥, розуму, зд≥бностей, нахил≥в. ќтже, нав≥ть д≥ти одн≥Їњ матер≥ чи батька народжуютьс¤ неоднаков≥. ќтже, вираз Двроджен≥ зд≥бност≥У Ї глибоко правдивим. ќдначе, Ѕог дав людин≥ ≥ в≥льну волю. Ћюдина вже сама визначаЇ, ¤к з вроджених зд≥бностей скористатис¤: на добро люд¤м ≥ соб≥, чи на зло, а може ≥ не ви¤вл¤ти, занедбати дан≥ њй Ѕогом зд≥бност≥. јле ¤к по¤снив нам —ин Ѕожий, за зловживанн¤ ≥ занедбанн¤ даних зд≥бностей Ѕог караЇ. Д ому б≥льше дано, з того б≥льше й вимагатиметьс¤У,Ц каже закон Ѕожий. Ќе на зле, а на добре даЇ Ѕог зд≥бност≥ людин≥. ѕон¤тт¤ ДтворитиУ означаЇ не лише будувати, робити, працювати, зд≥йснювати, виконувати ≥ т. п., синон≥мом ДтворитиУ Ї ДнароджуватиУ. “им-то й кажемо: Днародилас¤ ≥де¤У, Днародилас¤ думкаУ. ќтже, творити Ц це породити щось таке, чого ще не ≥снувало. Ѕуд≥внич≥ цив≥л≥зац≥њ будують з матер≥алу, що вже ≥снуЇ. “ворц≥ ж культури мус¤ть створити нову ≤ƒ≈ё, тобто те, що дос≥ не ≥снувало. ÷е Ц чудо. ј чудо може творити ¤кась ЌјƒЋёƒ—№ ј сила. ћ≥кроскоп≥чн≥й порошинц≥ у всесв≥т≥ Ц людин≥ несила творити чуда. ≤ справд≥, вс≥ велик≥ творц≥ св≥товоњ культури: поети, письменники, музиканти, мал¤р≥, скульптори, науковц≥-досл≥дники, винах≥дники Ц вс≥ вони св≥дчать у своњх життЇписах, що творили вони Ћ»Ў≈ тод≥, коли приходило до них Ќј“’Ќ≈ЌЌя. Ќе знати зв≥дки прил≥тали до њхньоњ св≥домост≥ нов≥ ≥дењ, нов≥ думки, нов≥ прекрасн≥ образи, нечувана ще мелод≥¤. Ќ≥би хтось незримий сто¤в за плечима ≥ п≥дказував. «а таких хвилин рука письменника чи композитора ледве встигала записувати. они св≥дчать також, що коли не було натхненн¤, лише марнували години, дн≥, тижн≥, м≥с¤ц≥, н≥чого не створивши. Ќауковц≥, винах≥дники також св≥дчать, що ¤кось раптово (часом у сн≥) розвТ¤зка сама приходила до голови, ≥ вони хапалис¤ њњ записати, доки не Дв≥длет≥лаУ.

Ќезаперечним ≥сторичним фактом Ї те, що велик≥ творц≥ культури були глибоко побожними людьми. ѕобожн≥сть Ц не т≥льки виконанн¤ церковних обр¤д≥в. ÷е той стан душ≥, що породжуЇ непереборний пот¤г до всього високого, великого, красивого, що охоплюЇ слово ДЅогУ. ўира (часом ≥ не висловлена) молитва Ц це ™ƒЌјЌЌя людськоњ душ≥ з тим великим, високим. Д√либока в≥ра в Ѕога ≥ щира молитва заспокоюЇ нерви ≥ тривогу, проган¤Ї страх ≥ журбу, поборюЇ все те, що спричин¤Ї половину вс≥х хвороб т≥ла, розуму ≥ душ≥. √либоко щира, побожна людина н≥коли не мала нервових чи розумових хвороб. с≥ моњ понад 35-р≥чн≥ пац≥Їнти захвор≥ли лише тому, що втратили в≥ру в Ѕога. “≥, що повернулис¤ до Ѕога Ц вил≥кувалис¤. “≥, що не повернулис¤ Ц не вил≥кувалис¤У¹⁶⁴.

≤нший л≥кар п≥дтверджуЇ: Дћолитва Ц це сила така ж реальна, ¤к ≥ земний магнетизм. ” своЇму л≥карському досв≥д≥ ¤ бачив чимало людей, ¤ким не помогли жодн≥ л≥ки, а вил≥кувала щира молитва. ѕод≥бно до рад≥ю, молитва Ї джерелом снаги (енерг≥њ). ѕобожна людина, мол¤чись, звертаЇтьс¤ до невичерпного джерела снаги Ц до Ѕога, щоб посилити свою ослаблу. ≥рючи в те джерело Ц в Ѕога, людина по щир≥й молитв≥ справд≥ почуваЇтьс¤ сильн≥шою, здоров≥шою ≥ то не лише душевно, а й ф≥зично. “ак молитва може вил≥кувати (≥ часом вил≥ковуЇ) нав≥ть ≥ ф≥зичн≥ хвороби, а душевн≥ та розумов≥ Ц напевно. —амозрозум≥ло, вил≥куЇ лише дуже щира молитва. ћи, л≥кар≥, не вважаЇмо л≥куванн¤ молитвою за чудоУ¹⁶⁵.

“ворч≥сть Ц не що ≥нше, ¤к молитва, злет душ≥ до праджерела њњ сили Ц до њњ “ворц¤. Ќаш≥ т. зв. Дшевченкознавц≥У, власне, Ќ≈ знали “. Ўевченка. они роками досл≥джували все в житт≥ поета, аж до др≥бниць його спроб оженитис¤, але джерела його пророчоњ сили не змогли збагнути, бо сам≥ живилис¤ ≥де¤ми матер≥ал≥стичного св≥тогл¤ду. √либину Ўевченковоњ побожност≥ простацьки по¤снювали впливом села, читанн¤м церковних книжок тощо. ўойно ƒ. ƒонцов показав нам справжнього “араса-ѕророка, вказавши на саме джерело безсмертноњ його сили в нашому народ≥¹⁶⁶.

“ой, хто в≥дкидаЇ Ѕога, викидаЇ з≥ своЇњ душ≥ все Ѕожественне, насамперед Ц ≤–”. ј в≥ра Ц крила душ≥. Ѕез нењ душа не може полинути в небо, в безмежне царство ƒуху; жалюг≥дно борсаЇтьс¤, лише намагаючись творити. ј з порожнього не наллЇш. ѕорожн¤, Ѕ≈«Ѕќ∆Ќј ƒ”Ўј Ц яЋќј. ÷е ≥ бачимо у москвин≥в. Ќаведемо к≥лька приклад≥в.

ћосковськ≥ ем≥гранти, та й де¤к≥ наш≥, по¤снюють творчу безпл≥дн≥сть, ¤лов≥сть в —–—– браком свободи творчост≥. ÷е, звичайно, нев≥гластво. ћосковськ≥ письменники, митц≥, науковц≥ та т≥, хто слугуЇ ћоскв≥, мають у —–—– найл≥пш≥ умови дл¤ творчост≥ (лише московськоњ). ќдержують платню, часом б≥льшу за м≥н≥стерську. с≥ видавництва Ц державн≥, отже, платить њм держава. Ћише за три роки (1955Ц1958) держава дала до т. зв. Ћ≥тературного фонду 237 млн. рубл≥в. «а грош≥ фонду збудовано 15 будинк≥в творчост≥, на утриманн¤ ¤ких витрачаЇтьс¤ 4 млн. рубл≥в щороку. ѕочаткуючим письменникам заплачено 3,5 млн. рубл≥в. Д“ворч≥ в≥др¤дженн¤У одержали 4 тис¤ч≥ 200 письменник≥в, а воно оплачуЇтьс¤ по 50 рубл≥в на день. ѕисьменники мають власн≥ (лише дл¤ них) пол≥кл≥н≥ки, щор≥чний в≥дпочинок на курортах, мають власн≥ будинки, авто, грош≥ в банку¹⁶⁷. ™дине обмеженн¤ Ц не критикувати лад в —–—–, ѕ–—. ћосковська культура дом≥нуЇ. —–—– видано ≥ перевидано твор≥в старих ≥ нових московських письменник≥в, перекладено з чужих мов, видано словник≥в, написано наукових праць про московську мову, проведено наукових досл≥джень московськоњ ≥стор≥њ, господарства ≥ т. п. за останн≥ 50 рок≥в б≥льше, н≥ж за вс≥ попередн≥.

«а таких спри¤тливих обставин московськ≥ письменники не створили н≥чого неперес≥чного. ÷е стосуЇтьс¤ й ≥нших галузей культури. Ќав≥ть у техн≥ц≥ не дали жодноњ великоњ ≥дењ. ўо мають Ц або викрали в ≥ноземц≥в, або створили немосквини, ¤к от ѕетро апиц¤, ¤кий збудував перший в —–—– атомний реактор. Ќав≥ть не в —–—–, а в јнгл≥њ, зв≥дки його привезли до ћосковщини разом з ѕ. апицею. ѕерш≥ ракетн≥ двигуни в —–—– збудував 1957 року украњнець (з ∆итомирщини) —ерг≥й орольов (до пр≥звищ багатьох украњнц≥в у ћосковщин≥ додаЇтьс¤ к≥нц≥вка ДовУ). јвтобуд≥вельну промислов≥сть у —–—– розбудували ≥ноземц≥: н≥мецьк≥ ≥нженери та майстри почали 1921 року виробл¤ти там броньовики, ≥тал≥йськ≥ 1928 року Ц вантажн≥ автомоб≥л≥. јмериканець √. ‘орд почав 1929 року будувати своњ автомашини в Ќижньому Ќовгород≥.

ћосковщина витрачаЇ м≥льйони золотих рубл≥в на куп≥влю р≥зних машин за кордоном, скаж≥мо в јнгл≥њ Ц електронних прилад≥в до ракет на 6 млн. фунт≥в стерл≥нг≥в. упуЇ устаткуванн¤ до великих п≥дприЇмств. Ћише за три роки (1961Ц1963) ћосковщина вивезла до ™вропи золота на 885 м≥льйон≥в долар≥в.

“ворчу ¤лов≥сть москвин≥в бачимо й у в≥льному св≥т≥. ”крањнц≥-ем≥гранти без будь-¤коњ допомоги, лише на пожертви роб≥тник≥в та фермер≥в, створили у —Ўј б≥льше, н≥ж москвини з американською допомогою. «гадати хоч би ”крањнський Ќародний —оюз з його культурною д≥¤льн≥стю. ј це м≥льйонне товариство створили ≥ розбудували нав≥ть не ≥нтел≥генти, а звичайн≥ прост≥ роб≥тники та сел¤ни. Ѕ≥льша частина ≥нтел≥генц≥њ прийшла до —оюзу аж по 1948 р. ”крањнц≥-переселенц≥ мають власн≥ видавництва, часописи, школи, культурн≥ товариства, набудували на сотн≥ м≥льйон≥в долар≥в своњх церков, будинк≥в тощо.

”крањнських д≥тей, ¤к≥ одержують в американських школах найвищ≥ нагороди та стипенд≥њ, можна рахувати на тис¤ч≥. ”крањнц≥в за походженн¤м Ї багато серед професор≥в в ун≥верситетах, науковц≥в у досл≥дних установах. ј це за т≥Їњ умови, що украњноф≥л≥в серед американц≥в набагато менше, н≥ж москвоф≥л≥в.

ѕриклад≥в московськоњ творчоњ ¤ловост≥ можна наводити безл≥ч Ц ¤к у духовн≥й, так ≥ в матер≥альн≥й д≥¤льност≥, ¤к масштабних, так ≥ на побутовому р≥вн≥, ¤к це спостер≥гали окрем≥ письменники. √л≥б ”спенський розпов≥дав про одне московське село, головним прибутком ¤кого був продаж с≥на. ѕо дороз≥ до м≥ста була невелика баюра, отож возити с≥но на продаж можна було лише взимку, коли те болото замерзне. јле сел¤ни потребували грошей ще до зими ≥ тому продавали с≥но м≥сцевим глита¤м за 5Ц10 коп. за пуд. √литањ продавали його взимку у м≥ст≥ за 30Ц40 коп. —ело могло насипати дорогу через те багно сп≥льними силами за 2Ц3 дн≥. Ќе робило цього за дес¤тки рок≥в, а в≥ддавали с≥но глита¤м за п≥вдарма. јж нарешт≥ ¤кийсь начальник застр¤г у тому болот≥, розгн≥вавшись, наказав селов≥ насипати дорогу. “од≥ насипали¹⁶⁸.

ћосковський ≥нтел≥гент пише: Дћен≥ дуже сподобавс¤ начальник пол≥ц≥њ за те, що п≥д час пожеж≥ в≥н дав мен≥ доброго стусана в потилицю, щоб ¤ не сто¤в, а помагав гаситиУ¹⁶⁹.

√либоко безбожницький московський народ позбавлений творчого духу. ” вс≥х царинах культури ≥ цив≥л≥зац≥њ творили в московськ≥й ≥мпер≥њ немосквини. стар≥й (Ѕрокгауза ≥ ≈фрона) ≥ нав≥ть у вкрай сфальшован≥й рад¤нськ≥й енциклопед≥њ знайдете тис¤ч≥ пр≥звищ творц≥в московськоњ культури. —еред них переважна б≥льш≥сть Ц немосковськ≥. Ќав≥ть т≥, хто мають московськ≥, ви¤вл¤ютьс¤ немосквинами чи нап≥вмосквинами, коли досл≥дити њхн≥й родов≥д. “. зв. ДрусскуюУ культуру творили пушк≥ни, гогол≥, лЇрмонтови, бортн¤нськ≥, чайковськ≥, гл≥нки, брюлови, боровиковськ≥, венец≥анови ≥ т. п. они творили ≥ саму московську мову. ћосковська мова Ц м≥шанина ф≥нських, татарських, украњнських, н≥мецьких, французьких мовних елемент≥в. ажемо Ќ≈ про м≥жнародну техн≥чну та суто наукову терм≥нолог