ОРГАНІЗАТОРИ ЖИТТЯ ТА НАПІВКУЛЬТИ

Чому б не створити кадри професіональних та парапрофесіональних «організаторів життя» на найпрості­шому й найбільш насущному рівні? Наприклад, нам, можливо, потрібно декілька психотерапевтів, котрі б ко­палися, немов кроти, в «id» та «ego», і трохи більше інших людей, що можуть, хоч у незначній мірі, допомогти нам тягти разом наше щоденне життя. Серед фраз, які тепер увійшли в широкий ужиток типу «невже-ти-цьому-віриш», є такі: «Завтра вранці я зроблюся організованим» або «Я наведу порядок у своїх вчинках».

Окрім того, впорядкувати чиєсь життя в сьогоднішніх умовах суспільного й технологічного безладдя стає дедалі важче й важче зробити. Розвал нормальних структур Другої хвилі, надмірний вибір стилів життя, планів і освітніх можливостей — усе це. як ми вже бачили, збільшує труднощі. Для небагатих людей економічний тиск нав'язує високий рівень структури. Для середнього класу, й особ­ливо для їхніх дітей, істиною є зворотне. То чому ж не визнати цей факт?

Дехто з психіатрів виконує функцію організаторів життя. Замість років, що будуть проведені в лікарняному ліжку, вони пропонують практичну допомогу по находженню ро­боти, відшуканню подруги чи друга, збереженню чиїхось грошей, додержанню дієти і так далі. Нам потрібно набага­то більше таких консультантів, котрі забезпечують структу­ру, і нам не треба соромитися з приводу того, що ми шукаємо їхніх послуг.

У сфері освіти нам потрібно почати приділяти увагу питанням, які звичайно ігноруються. Ми проводимо багато часу, намагаючись вивчити різноманітні курси: від струк­тури уряду до структури амеби. Але скільки зусиль іде на

вивчення структури щоденного життя — яким чином має розподілятися час, як особа може використовувати гроші, де ті місця, куди можна звернутися за допомогою в суспільстві, котре мало не вибухне від складності? Ми припускаємо, що молоді люди вже знають свій шлях у нашій суспільній структурі. А фактично, більшість має досить невиразне уявлення про те, як організований світ праці або бізнесу. Більшість студентів не має поняття, яким чином побудована економіка їхнього власного міста, або як функціонує місцева бюрократія, або куди подавати скаргу на продавця. Більшість з них навіть не розуміє, як структу-ровані їхні власні школи, навіть університети; не звертає уваги на те, скільки структур змінюється під ударом Третьої хвилі.

Нам також потрібно по-новому поглянути на інституції, які забезпечують- структуру, включаючи культи. Розумне суспільство повинно забезпечити спектр інституцій, роз­ставлених у порядку від тих, котрі побудовані на добро­вільних засадах, до тих, що жорстко структуровані. Нам потрібні класні кімнати відкритого типу, так само як і традиційні школи. Нам потрібні організації типу «легко -прийшов-легко-пішов», так само як і жорсткі монастирські ордени (як світські, так і релігійні).

Сьогодні розрив між тотальною заструктурованістю, яку пропонує культ, і, очевидно, тотальною безструктурністю щоденного життя може бути занадто великим.

Якщо ми вважаємо огидним повне підкорення, котре вимагається багатьма культами, то ми, можливо, повинні б сприяти утворенню того, що можна було б назвати напів-культами, які знаходяться десь посередині між безструктур­ною свободою й міцно структурованою субординацією. Релігійні організації, вегетаріанці та інші секти або угрупо­вання дійсно повинні бути зацікавленими у формуванні общин, в яких помірковане відношення до вищої структури пропонується тим, хто бажає жити в такий спосіб. Ці напівкульти треба буде ліцензувати чи контролювати, аби мати гарантію, що вони не займаються фізичним чи мо­ральним насильством, марнотратством, шантажем або ін­шими подібними справами, і вони повинні бути влаштовані таким чином, щоб люди, котрі потребують зовнішньої структури, могли вступати до них на термін від шести місяців до одного року, а потім залишати їх без утисків чи взаємних звинувачень.

Деякі люди можуть вважати це корисним: жити в межах напівкульту протягом деякого часу, потім повертатися до зовнішнього світу, потім знову повертатися в організацію на деякий час і так далі, розподіляючи життя між прина­лежністю до вищої, нав'язуваної структури й свободою, яку пропонує більш сприятливе суспільство. Чи може це бути для них неможливим?

Такі напівкульти також передбачають потребу у світ­ських організаціях, які знаходяться десь між свободою громадського життя і військовою дисципліною. Чому б численним громадським сервісним службам, можливо, організованим містами, шкільними системами або навіть приватними компаніями, щоб виконувати корисні для суспільства функції на контрактній основі, не наймати молодих людей, котрі могли б жити разом за суворими дисциплінуючими правилами й котрим би платили заро­бітну плату за армійською шкалою. (Аби довести ці пла­тіжні чеки до розмірів найпоширенішої заробітної плати, треба, щоб члени служб отримували додатково рекомендації для навчання або тренування в університеті.) «Служби прибирання», «громадські санітарні служби», «парамедичні служби», або служби, призначенні для догляду за людьми похилого віку, — такі організації могли б приносити високі дивіденди як суспільству, так і індивідові.

На додаток до забезпечення корисними службами й різними рівнями структурованого життя подібні організації також могли б допомагати привносити дуже потрібний смисл у життя їхніх членів — не якусь фальшиву містичну або політичну теологію, а простий ідеал служіння суспіль-ствові.

Однак поверх усіх цих заходів нам потрібно буде інтег­рувати особистісний смисл із ширшими, значно місткі­шими світоглядами. Не досить того, що люди усвідомлюють (або вважають, що вони усвідомлюють) свій невеликий внесок у суспільство. Вони також повинні мати якесь відчуття, хай навіть невиразне, того, як вони припасовані до значно ширшого порядку речей. Оскільки Третя хвиля наближається, нам потрібно буде сформулювати всеохоп-люючі інтегративні світогляди — послідовні синтези, а не просто мозаїчні фрагменти, — які зв'яжуть різні компо­ненти один з одним.

Жоден окремо взятий світогляд не може охопити всієї істини. Тільки звертаючись до складних і тимчасових мета­фор, ми можемо одержати цілісну (все ще неповну) картину

світу. Але визнати цю аксіому не те ж саме, що сказати:

життя безглузде. Справді, якщо життя є безглуздям в якомусь космічному сенсі, ми можемо (і часто так і ро­бимо) конструювати смисл, добуваючи його із пристойних суспільних відносин і змальовуючи самих себе як частину значно ширшої драми — історії, що послідовно розгор­тається.

У побудові цивілізації Третьої хвилі ми повинні йти далі організації атаки на самотність. Ми маємо також розпочати роботу по створенню впорядкованої структури й формуван­ню життєвої мети. Для того, щоб значення, структура та спільнота були придатні для майбутнього життя, вони повинні будуть мати взаємопов'язані передумови.

Процес праці, спрямований на досягнення цих цілей, допоможе нам зрозуміти, що сучасна агонія: соціальна ізоляція, знеособленість, відсутність життєвих структур і почуття безглуздя, від яких страждає так багато людей, є швидше розпадом минулого, ніж вказівкою на майбутнє.

Однак для нас буде недостатньо просто змінити су­спільство. Як ми за допомогою наших власних щоденних рішень і дій створюємо цивілізацію Третьої хвилі, так само й цивілізація Третьої хвилі, в свою чергу, створює нас. Нова психосфера, що з'являється, фундаментальне змінить наш характер. І саме до цього —до особистості майбутнього — ми тепер перейдемо.