ОСОБИСТІСТЬ МАЙБУТНЬОГО

директор Центру європейської культури, у своєму блиску­чому есе описав перші спроби передбачити прихід людської істоти нового типу. Наприкінці вісімнадцятого століття це був, наприклад, «американський Адам» — людина, що заново народилася в Північній Америці і котра, за припу­щенням, не має пороків і недоліків європейця. В першій половині двадцятого століття поява нової людини передба­чалась в гітлерівській Німеччині. Нацизм, писав Герман Раушнінг, «це щось більше, ніж релігія: це воля до створен­ня надлюдини». Цей стійкий «арієць» мав бути частково селянином, частково воїном, частково Богом. Одного разу Гітлер зізнався Раушнінгові: «Я вже бачу нову людину. Вона відважна й жорстока. Я стояв з острахом перед нею».

Образ нової людини (деякі навіть говорять про «нову жінку», якщо не вважати її за вторинну ідею) також постійно присутній у комуністичній ідеології. Радянські вчені ще продовжують говорити про прихід «соціалістичної людини». Але якраз саме Троцький є тим, хто найбільш пишномовно і яскраво писав про майбутню людину. «Лю­дина стане незрівнянно сильнішою, мудрішою і більш чутливою. Її тіло стане більш гармонійним, u рухи — більш ритмічними, її голос — більш мелодійним. Її спосіб життя набуде якості драматичної повноцінності. Пересічна лю­дина досягне рівня Арістотеля, Гете, Маркса».

Відносно недавно, десять чи двадцять років тому, Франц Фанон сповістив про прихід ще одного різновиду нової людини, яка матиме «нову свідомість». Че Гевара говорив про свій ідеал людини майбутнього, що вона матиме ба­гатий внутрішній світ. Кожен образ є чимось іншим.

Ще Решле переконливо довів, що по той бік більшості цих образів «нової людини» приховується цей вельми ста­рий знайомий. Благородна Первісна людина, міфічне ство­ріння, наділене всіма видами прекрасних якостей, які циві­лізація начебто зіпсувала або витравила. Решле правильно ставить під сумнів цю романтизацію первісного стану, нагадуючи нам, що режими, які свідомо проголошують і виношують ідею «нової людини», як звичайно, вже призвели до тотальної руйнації на шляху свого прямування.

Тому було б нерозумно проголошувати додатково, ще один раз про народження «нової людини» (якщо не розу­міти під цим те, що тепер, під час розквіту генетичної інженерії, має страхітливий, суто біологічний смисл). Ця ідея натякає на прототип, єдину ідеальну модель, яку вся

цивілізація прагне здійснити. А втім в суспільстві, що швидко рухається до демасифікації, більше немає нічого однакового.

Проте було б так само нерозумно вважати, що фунда­ментальна зміна матеріальних умов життя залишить недо­торканою особистість, або точніше, соціальний характер. Як тільки ми модифікуємо глибинну структуру суспільства, то ми також змінюємо людей. Навіть, якщо хтось вірить в якусь незмінну людську природу (загальноприйнята точка зору, яку я не поділяю), то все ж суспільство заохочує й примушує з'явитися певні характерні риси й накладає покарання за інші, що веде до поступових змін у розподілі рис характеру в населення.

Психоаналітик Еріх Фромм, котрий, мабуть, найкраще написав про соціальний характер, визначив його як «ту частину структури характеру, яка є спільною для більшості членів даної групи». В будь-якій культурі, говорить він нам, існують широко розповсюджені риси, котрі утворюють соціальний характер. У свою чергу, соціальний характер формує людей так, що «їхня поведінка є не предметом свідомого прийняття рішення стосовно того, якому со­ціальному прикладові наслідувати, а є бажанням діяти так, як вони мусять діяти, і водночас знаходження задоволення в діяльності, яка узгоджується з вимогами культури».

Тому те, що робить Третя хвиля, це не створення якогось ідеального супермена, якогось героїчного різно­виду, що гордо проступає серед нас, а є продуктом дра­матичних змін рис, нав'язаних суспільством, — не нова людина, а новий соціальний характер. Отже, наше завдання полягає не в тому, аби ганятися за міфічною «людиною», а в тому, щоб знайти риси, які напевно будуть оцінені майбутньою цивілізацією.

Ці характерні риси не просто виростають (або є на­слідком) із зовнішнього тиску на людей. Вони з'являються від тиску, який існує між внутрішніми прагненнями чи бажаннями багатьох індивідів і зовнішніми потягами або спонуками суспільства. Але одного разу сформувавшись, ці '" розподілені характерні риси відіграють впливову роль в ¹ економічному й соціальному розвиткові суспільства.

Наприклад, прихід Другої хвилі супроводжувався поши­ренням Протестантської Етики, яка робила наголос на ощадливості, завзятій праці й відстроченій винагороді — якості, котрі надавали великого імпульсу завданням еко­номічного розвитку. Друга хвиля також принесла зміни в

систему відносин «об'єктивне—суб'єктивне», в індивідуа­лізм, ставлення до авторитету й щодо здатності мислити абстрактно, бути уважним і мати уяву.

Для того, аби селяни працювали з машинами в системі індустріальних продуктивних сил, вони повинні одержати зачатки писемності. Вони мусять бути освіченими, інфор­мованими й відповідним чином сформованими. Вони мають усвідомити, що можливий інший спосіб життя. Тому велика кількість людей потребувала здатності уявляти себе в новій ролі і в нових обставинах. Їхня свідомість має бути звільнена від найближчої реальності. Отже, в той час, як до деякої міри необхідно було демократизувати сферу спілку­вання й політики, індустріалізм також сприяв демократи­зації уяви.

Наслідком таких психокультурних змін було поширення видозмінених рис — нового соціального характеру. І сьо­годні ми знову стоїмо напередодні подібного психокультур-ного перевороту.

Фактом залишається те, що ми стрімко віддаляємось од Другої хвилі. Оруеллівська одноманітність стає на переш­коді при узагальненні стосовно виникаючої психіки. Тут навіть більше, ніж будь-коли, якщо ми маємо справу з майбутнім, можемо спиратися лише на умоглядність.

І все ж ми можемо говорити про потужні зміни, які спроможні вплинути на психологічний розвиток суспільства Третьої хвилі. А це вже веде нас до чарівних запитань чи навіть висновків щодо тих змін, котрі зачіпають виховання дітей, освіту, період юності, працю й навіть спосіб форму­вання свого власного іміджу. І все це неможливо змінити без глибинної трансформації всього майбутнього соціаль­ного характеру.