Кшатрії

Назва арійської варни кшатріївзбереглась в українській мові у словах “кіш”, “кошовий”, “шатро” (вій­ськовий намет)[333]. У перекладі з санскриту слово “ кшатра ” означає “влада”[334], а кшатрії (kşatriya) — це “наділені вла­дою”, “люди влади”. Звучання назви варни кшатріїв як слова жіночого роду — “кшатрія” — притаманне українській мові: “референтура” (група, що виконує функ­цію реферуван­ня), “адвокатура” (діяль­ність адвоката), “господарка” (функція ведення господар­ства) тощо.

Кшатрій — священний воїн

Варна кшатріїв набула особливого значення в Козацькій Україні, в результаті чого всіх українців почали називати коза­ками або черкасами (давньоукраїнське “чер-кас” — священний, чар івний воїн). Про прямий генетичний зв’язок між арійськими кшатріями і козака­ми свідчать такі елементи, як кобзарство, “оселедець”, червона китайка, малиновий прапор, бойовий пояс, інститут козаків-характер­ників тощо. “ Багато архаїчних елементів козацької культури, як і україн­ської традиційної культури взагалі, мають дуже глибокі історичні корені, що сягають праіндоєвропейських часів. Багато з них простежуються у культурній традиції арійської Рігвіди, що почала формуватися 6000—5000 р. тому в українських степах. Сліди деяких з цих архаїчних рис є у культурі інших народів індоєвропейської мовної сім’ї” [335].

У скіфські часи для позначення належності людини до варни кшатріїв використовували слово “ксай” (“сай”), наприк­лад, в імені першого скіфського царя Колоксая[336] (“коло” — об’єднання, скупчення-скуфія, союз, держава; “ксай” — цар; тобто Колоксай — “Цар державного об’єднання”). Царське звання було найвищим у варні кшатріїв, від слова “цар” походить “лицар” — шляхетний воїн. У нинішній Україні величезна кількість прізвищ з кшатріянськими “ксай”, “цар”, “кас”: Максай, Сай, Сайко, Сайчук, Сайченко, Саєнко, Цар, Царевич, Царевський, Царенко, Царик, Царинний, Царук, Черкас, Черкасенко тощо. Арійські воїни ще називалися самарами, звідки українські прізвища Самар, Самарай, Самардак, Самаренко, Самарин, Самарич, Самарчук та інші.

Варни кшатріїв і брахманів об’єднує те, що загальне благо вони, згідно зі своєю природою, ставлять вище власного блага. Їхнє призначення — служіння Богу і народу. Ці дві варни являють собою організуюче начало, і їхня сила проявляється лише у тісній взаємодії: “ Влада кшатріїв, яка зміцнюється брахманством і яка отримує поради радників, непереможна і перемагає у вічності, озброєна відповідно до наук ”[337]. Ця ж сама думка про необхідність гармонійної взаємодії варн брахманів і кшатріїв проходить через усю кельт­ську традицію (яка разом з індоарійською традицією безпо­се­редньо випливає з Примордіальної традиції). Найбільш виразно це проявилося в легендах про Мерлина(друїда-брахмана) і короля Артура(кшатрія-лицаря).

Крилатий Тур. Символічне зображен­ня покровителя варни кшартіїв (Ассирія)

Символом варни кшатріїв був могут­ній тур, звідки походить арійський титул “буй-тур” і “яр-тур” (Ар-тур). Оскіль­ки основна актив­ність кшатріїв відбувалася на землях Пів­д­ня України, то вони отрима­ли назву “Земля Тура” (Тав­рія)[338]. Покро­вите­­лем воїн­ства вважався Син Божий в його “силовій іпостасі”, відомий у різних народів під різ­ни­ми іменами, — Рама, Мітра, Баал(“ба” — дитина, “ал”-“ель” — дух, Бог), Аполлон-Гопалан-Гопал, Луг, Один, Перунта багато інших. Нерідко його божест­венну могутність симво­лічно зображали у вигляді Крилатого Тура: людська голова означала, що це боголюдина, крила означали зв’язок з божественним світом, а потужне тіло тура підкрес­лювало його найвищу могутність.

Вайш’ї

Назва цієї варнина санскриті звучить як “ вайш’я ” (vaiçya) – “наділені господарством”, “наділені справою” (порівняйте з “ кшатрія ”). Ця назва збереглась у давньоруському “весь” — село (білоруською — вёска, польською — wieś;). Санскритське слово “віш” — “сільська громада” має свій індійський відповідник — “грама”, тобто сільська община[339]. Це слово має і латинський відповідник — “vici”, що означає “господарство”, “селянський двір”.

Портрет українського селянина. В. А. Тропінін. Кінець 1830-х — поч. 1840-х років

Варну вайш’їв складали самостій­ні виробники, власники свого госпо­дар­ства: землероби, скотарі, купці, ремісники. Саме ця варна була основою економічної могутності держави, складала її “середній клас”. Якщо використовувати сучасну тер­мі­нологію, то вайш’ї — це люди, які мають свою справу, свій “бізнес”, одним словом, “бізнесмени”. Англійське слово business man (від business — діло, заняття; man — люди­на) походить від староанглій­ського bisig – активність, діловитість. Очевидна близькість коренів “весь”, “віш”, “vic” і “bis” (звуки “б” і “в”, а також “ш” і “с” нерідко переходять одне в одне, наприклад, Варвара і Barbara). Отож сучасне слово “бізнес-мен” — це повний відповідник арійському “весі-ман” (ділова людина, господар, ґазда). Про це свідчать і синоніми слова “ господар ”, які прямо вказують на діловитість і самостійність: “ Власник землі, заможний селянин, хлібороб, господар своєї долі, сам собі пан, сам собі голова ”[340]. З ним пов’язане слово “ госпóда ” — “ дім, домівка, оселя, хата, господарство ”[341]. Все це дозволяє набли­зи­тися до стародавніх уявлень про село. Арійське село (весь, віш) — це осере­док ділових людей (якими в той час вважались селяни — вайш’ї) і діло­вої актив­но­сті (сільського гос­по­дар­ства, тор­гівлі та ремесел). Арій­сь­кий селянин-вайш’я з волом і плугом сприймався в ті часи так само “кру­то”, як нині сприймається бізнесмен зі своїм “мерседесом” і мобільним теле­фоном. Прізвища вайш’їв здебільшого позначали їхню профе­сійну спеціа­лізацію: Бондар, Бортник, Пасічник, Коваль, Крамар, Кушнір тощо. Дуже поширеним в Україні було і є ім’я Вася (діловий) або, що те ж саме, Василь (діловий дух).

Вайш’ї разом з брахманами і кшатріями належали до “двічі народжених” (на санскриті — dvijáti). Людина, яка не долучилася до знань, вважалась духовно сплячою і не здатною до свідомих та самостійних дій. Людина ж, яка засвоювала знання (духовні і професійні), неначе прозрівала і переживала нове народження. Фактично “друге народження” означало посвячення в специфіку діяльності однієї з трьох вищих варн і входження до неї (прийняття в корпорацію брахманів, кшатріїв або вайш’їв). Звання “двічі народженого” — це неначе диплом про середню спеціальну або вищу освіту. Воно давало право діяти в складі варни — діяти вільно, творчо та ініціативно.

У міру ускладнення суспільного виробництва в рамках вар­ни вайш’їв відбулось виокремлення функції управління ви­ро­б­ництвом (менеджменту). Внаслідок чого в сучасному сус­піль­стві варна вайш’їв розділяється, як уже наголошувалося вище, на варну Бізнесменів (мене­джерів) і Спеціалістів (кваліфікованих фахівців, здат­них до самостійної діяльності в рамках їхньої спеціалізації).

Шудри

Варну шудр(çudra) становили люди, які лише готувалися до самостійної діяльності, або (як з часом виявлялося) не мали до неї природних здібностей. Ця варна “непосвячених” вважалась невід’ємною складовою соціального організму і була середовищем, з якого “черпали кадри” варни двічі народ­жених. Урешті-решт, усі люди в дитинстві є “шудрами” і лише в міру дорослішання виявляють хист або до науки, або до військової справи, або до бізнесу чи конкретної професії. А дехто лишається на рівні дитячої несамостійності все життя.

Оскільки шудри не мали знань або здібностей до ведення власної справи, вважалось, що вони можуть нормально жити і працювати лише під опікою та керівництвом трьох вищих варн у ролі найманих працівників або слуг.

Як згадка про цю варну в Україні й досі поширені прізвища Шудра, Шудря, Шудрик, Шудрак, Шудрин.

Протягом віків первісне значення цього слова було затерте, лишився лише натяк на щось нижче, нешляхетне, профанічне. Словом “шудра” на Івано-Франківщині нині називають неохайну людину, а в словнику Грінченка читаємо: “ Шудра — наложниця, незаконна жінка ”.