Напочатку було Слово. Біла раса
Європеоїди-бореали, ці безстрашні мисливці за мамонтами, успішно розвинули прогресивні якості своїх попередників неоантропів. Головною зовнішньою відмінністю бореалів від неоантропів стали світлі зовнішні покрови (шкіра, волосся, очі). За цією ознакою вони називалися білими, русявими, сонячними. Ключове слово — “білий”. Порівняно з близькосхідніми неоантропами європеоїди були круглоголовішими, вищими і фізично сильнішими. Головною внутрішньою відмінністю стало якісно вище володіння Словом, Голосом. Зростав словниковий запас, вдосконалювалося мовлення. Пізніше біла людина вже не просто навчилася чітко вимовляти слова — вона першою оволоділа СПІВОМ.
· українські “галайко” — крикун; “галакати” — кричати; “галас” — голосна розмова, крик; галайстра — “шумний натовп, купа дітей”; “ґаламаґати” — говорити дурниці; приспів “гала” (“Ой чук та гала, а я в церкві була”, “гала-гігі-гей”, “галя-гиля”)[348]; · сумерське “галя”, “гал” — постійний співак у храмі, дяк[349]; · італійське “гала” — урочисте придворне свято зі співами в Італії і Франції 17—18 століть; · сучасне “гала-концерт” — урочисте пісенне видовище; · французьке “галó” — світлове коло навколо Сонця; · грецькі “гала” — молоко, тобто біле (порівняйте з укр. “набіл” — молокопродукти); звідси “Галактика” — “Молочний Шлях”; “геле” — сонячне світло, “Геліо” — Сонце; · українське “ґалаґан” (буквально “світлоносний”, від гала — світло, ган — гнати, нести) — іскра (“із-ра”, тобто “зі світла”). Усе біле і світле європеоїди вважали добрим і красивим, звідки французьке “галантний” (від galant) — люб’язний, чемний; італійське “belladonna” — прекрасна дама, буквально “біла жінка”. Найкрасивіші жінки в грецькій міфології — Галатея (від “гала” — біла, молочна) і Гелена (Helena, Єлена) — світла, сонячна.
Володіння Голосом-Словом відкрило величезні можливості накопичення і передавання інформації, дало колосальний поштовх у розвитку мислення і соціальної взаємодії. Завдяки йому біла раса вийшла на другий психоінформаційний рівень, вінцем якого стала особлива Божа ласка — здатність читати “Хроніки Акаши” (Загальне інформаційне поле або “Книгу Господню”). Оволодівши Словом, людина почала ясніше мислити і краще розуміти Голос Божий. Тому Слово (мова), Голос (мовлення і його вищий прояв — пісня) вважалися проявом Бога і Божественного Світла. Ця ідея нерозривної єдності між Богом і Словом найпотужніше пролунала в євангелії[350] святого Івана Богослова: “ Спочатку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово... І життя було в нім, а життя було Світлом людей ”. Галілеянин[351] Іван Богослов називає Логосом (Словом) “ другу Особу Пресвятої Тройці, Божого Сина, споконвіку зродженого від Бога Вітця, як слово родиться з думки. Слово — це Божа премудрість, якою Бог Отець пізнає Себе й усе, що є, і тим предвічним актом пізнання родить Слово, Божого Сина, що є безконечним висловом і немов звершеним образом Божого Єства ”[352].
Бореальна традиція трепетного ставлення до Голосу-Слова збереглась у співучості українців, у самоназві “слов’яни” (“носії слова”, на відміну від “німих” — “німців”), у православній традиції славити Бога лише людським голосом (заборона застосування у церкві будь-яких музичних інструментів). У допотопному світі [353] еволюційним локомотивом були європеоїди-бореали. Найбільший їхній здобуток — бореальна мова — починаючи з 25 тис. до н. е. була рознесена по всьому світу в процесі кількох хвиль розселення білої раси. Розвиток ішов за тією самою схемою, як і у неоантропів. Більша частина бореалів розійшлася по всьому світу, змішалася з місцевою людністю і привела до народження багатьох етносів і підрас. Менша частина зберегла максимальну чистоту і зробила стрибок до нової — арійської — раси.
|