Природовідповідна соціальна організація

Практичним наслідком описаних вище світоглядних засад стали:

· стрімкий розвиток відтворюючого господарства;

· надзвичайна етнотворча потенція;

· збалансовані стосунки між чоловіками і жінками (на території України жінка ніколи не була рабинею);

· відраза до деспотизму (на території України ніколи не було деспотичних держав).

Відраза до тиранії — це архетипова особливість арійського мислення. Згадаймо, що вже індоєвропейський Сумер скла­дав­ся з вільних міст-держав, де князь (“лугаль”) щороку обирався на загальних зборах-вічах (тиранія на цій території виникла лише після знищення сумерської державності семіт­ським Аккадом). Подібний устрій несли з собою пелазги — досить згадати давню Грецію з її демократичними містами-полісами. Арійська традиція людської свободи знайшла своє продовження в державі Антів і Київській Русі, а на Запорізькій Січі стала центральним принципом усієї організації життя. Інша справа, що цією свободою наші предки не завжди вміли правильно розпорядитися, проте іншого шляху не буває: “щоб навчитися плавати — треба плавати”.

Описуючи життя індоєвропейських народів, історики звертають уваги на ще одну спільну характерну рису — становий (феодальний) устрій, обов’язковим елементом якого є обмеження царської влади. Наприклад, з початку II тис. до н. е. суспільство хетів (гетитів, гетів) ділилося на жерців, бояр[305] з військом, купців, ремісників, селян. Хети “ мали деякі звичаї, властиві, як прийнято вважати, суто індоєвропейцям. До та­ких звичаїв належить, наприклад, більш демократичний, ніж у типово східних деспотіях, спосіб урядування. Усе вій­сько хетитів творило асамблею “панкус” (зібрання панів. — І. К.), яка спільно вирішувала всі важливі судові справи, карала злочинців. Влада зосереджувалася в руках невеликої кількості найпо­тужніших родин, які володіли вели­ки­ми землями і присягали на вірність цареві. Такі стосунки з правничої точки зору можна назвати примітивною феодаль­ною систе­мою ”[306]. Державна хетів була “ феде­ра­цією з дрібними князів­ства­ми, провінціями, протекто­ра­та­ми та васа­ла­ми, що давало ассирій­цям [307] змогу за гроші викликати міжусобні війни ”[308]. Подіб­ний устрій зустрічаємо у пелазгів-филистим­лян, у індійських аріїв, антів, русичів та багатьох інших індоєвро­пейських народів.

Зародки цього устрою сягають середини VI тис. до н. е. і випливають з відичного вчення про чотири соціальні функції. На території України воно було втіленим у життя за допомогою чотирьох соціальних підсистем — т. з. варн.

Арійські варнимали такі назви:

1) Брахмани (“люди Брахма”, де Б-РА-х-МА — це скороче­ний запис формули “Бог неба і землі”[309]);

2) Кшатрії (“люди влади”, “мечоносці”, від “кес” — меч);

3) Вайш’ї (господарі, “люди справи”, “ділові люди”);

4) Шудри (несамостійні працівники-виконавці, неповнолітні, не посвячені у професію).

Ці назви варн сьогодні є загальновідомими завдяки поширен­ню відомостей про Індію, де понад 3 тис. тому придніпровські арії сформували суспільство, структуроване на 4 варни[310]. Най­дивовижніше те, що ці ж самі назви є глибоко вкоріненими в українську культуру.