Діаспора, яка не повернулася
Південні території вже були заселені бореальним і змішаним населенням, тож їх, можливо, доводилося завойовувати. У всякому разі переселенці на південь називали себе “самарами”, тобто “сонячними воїнами”[248]. Це була перша арійська діаспора, тому культура Самари разом з Трипільською культурою є найближчою до першоджерела арійської раси. З цієї причини символіка Самари — це первинна арійська символіка. У Верхній Месопотамії самари надовго не затримались і пішли далі на південний схід, де оволоділи межиріччям (грецькою — “месопотамія”) рік Тигру і Євфрату аж до Перської затоки. Тут треба на хвильку перевести подих і зауважити, що для непідготованого читача арійсько-українські[249] корені сумерів можуть здатися фантастикою. Але Україна якраз і цікава тим, що правда про неї часто перевершує найсміливіші фантазії. Річ у тім, що походження сумерів з надчорноморських степів є визнаним науковим фактом, доведеним такими авторитетними археологами і вченими, як С. Піґґот, Г. Кларк, Г. Лейтгам, В. Чайлд, Р. Седійо, Г. Ру, Г. Генкен, Е. Гок, І. Ліснер, Л. Вуллі та іншими [250]. Нагадаємо, що у 30-ті роки ХХ століття, з розгортанням широкомасштабних археологічних розкопок у Месопотамії і знайденням там добіблійних “глиняних книг”, склалось уявлення, що “історія почалась в Сумері”[251] — наприкінці IV тис. до н. е. Проте згадані книги розкрили і ту обставину, що самі сумери виводили себе з якоїсь Аратти...
По мірі повільного (протягом кількох віків) просування на південь Месопотамії самари-сумери змішувались з місцевою людністю, яка в расовому плані вже була результатом змішування європеоїдів і негроїдів. У результаті такого змішування і під впливом палючого сонця сумери втратили свою бореальну русявість і набули вірменоїдних ознак (про що свідчать їхні зображення), хоча духовний світ ще тривалий час у цілому залишався арійським[255].
|