Духовний імпульс і його розгортання

Для характеристики незайманої чистоти і первозданності Борії цитований вище Юрій Пєтуховужив епітет “глухомань”, який може призвести до викривлених уявлень про тодішній стан Північного Надчорномор’я. Річ у тім, що будь-яка цивіліза­ційна будова має “три поверхи” — три складові:

1) духовно-світоглядну;

2) соціально-організаційну;

3) технологічну.

Розвиток цивілізації завжди починається з духовно-світоглядного імпульсу. В цей час реалізуються найвищі потенції — ті, що пов’язані з самореалізацією людини, з її фізичним, психічним і духовним розвитком. У термінах видатного соціолога Пітирима Сорокіна, це фаза “ідеаційної культури”[218], головними цінностями якої є Бог і людська душа. У цей час для здійснення справ потрібно найменше формаль­ностей, законів, приписів, оскільки людей згуртовує єдиний дух, жива Традиція і закон, який звучить у їхній душі.

Наступна, соціально-організаційна фаза, є більш заземленою і прагматичною. Під час цієї фази (“ідеа­ліс­тич­ної” — за Сорокіним) людська енергія більше спрямовується на питання державотворення, суспільної організації, боротьби за владу, завоювання територій тощо. Це час реалізації інших, більш “земних” потенцій. Внутрішній закон затуманюється, і тоді людей згуртовує не стільки дух, скільки державні закони, організації, соціальні установи.

На останній, технологічній (“сенсорній” — за Сорокі­ним), фазі головними цінностями стають чинники, що забез­печують чисто матеріальні аспекти людського існу­ван­ня. Традиція забувається, про духовні прояви (наприклад, совість) людям стає якось навіть незручно говорити. Форми суспільного життя костеніють, особисте благо ставиться вище за спільне благо. Натомість людська енергія спрямовується у технологічне русло, і спільнота переживає справжній “техно­логічний бум”. На цій фазі реалізуються найбільш заземлені потенції, а головним об’єднуючим чинником стають матеріальні блага, гроші, чуттєві насолодження.

Оскільки прояви цієї фази є матеріальними і наочними, то багатьом здається, що саме тепер цивілізація досягнула найвищого рівня. Проте згодом стає все очевиднішим, що це ілюзія. Різке ослаблення духовного об’єднуючого начала робить спільноту нестабільною, тканина життя розпадається. Тоді у активної частини людей раптом з’являється ностальгія за первозданною духовністю. Таким чином виникають передумови для нового духовного імпульсу і переходу до “ідеаційної” фази НОВОГО ЛЮДСЬКОГО ЦИКЛУ.

Проте цей міжфазовий перехід не є реставрацією минулої духовності, адже те, що було добрим вчора, сьогодні може стати пережитком і гальмом. Життя продовжується лише через смерть і нове народження. Високотехнологічна, але бездуховна цивілізація вмирає. На її місце приходить нова система — неформальна, буйна, сповнена життєвої енергії і здоров’я. Її об’єднуюча сила — праг­нення до святості, її метод — імпровізація. Вона з’являється тихо і непомітно, її помічають лише тоді, коли паросток нового життя “скромно”, але впевнено проламує асфальт старої цивілізації.

— А чи можливий ідеальний варіант, коли відбувається поєднання високої духовності і високих технологій, небесного і земного?

Так, можливий. Річ у тім, що процес “духовність → соціальна організація → технології” розвивається не лише в часі, а й у просторі — від центру до периферії. Тобто в первинному центрі творення цивілізації домінує її духовно-світоглядна складова, яка поступово ослаблюється по мірі віддалення до периферії. Тому на крайній периферії домінують технологічні аспекти цивілізації.

Таким чином виникають два цивілізаційні полюси: духовний у центрі і технологічний на периферії. Цивіліза­ційний прорив відбувається тоді, коли частина високотехно­логічної периферії повертається до високодуховного цент­ру. Або коли технологічна периферія створює інфра­струк­туру, яка пізніше буде по-своєму використана духовним центром [219]. Саме завдяки цьому механізму відбувся цивілі­за­ційний перехід на третій психоінформаційний рівень, у процесі якого виникла нова раса, відома під назвою