Бореальна мова

Біла раса, як най­більш прогресуюча лінія неоантропів, досягла най­більших успіхів у роз­витку первісної мови. Північна —бореальна— мова формувалася одночасно з бореальною расою.

Коли виникла ця мова?

“ Зарод­ження і форму­вання мови є процесом складним і не має певної дати свого початку. І все ж ціл­ком очевидно, що рання бореальна пра­мо­­ва існувала вже в 35—30 тис. до н. е. ”[175].

Вірогідно, важливою подією в житті бореалів було те, що вони на­вчилися вимовляти звуки “а” і “о” (з’ясовано, що ці звуки були принципово не­до­ступними для па­ле­оантропів[176]), а пізніше і звук “ р ” — найбільш дзвінкий, вібру­ю­чий, енергійний. Можливо, що при цьому у них виникала така ж радість, як і у су­час­них дітей, коли вони починають вимовляти цей звук і застосовувати його де треба і де не треба.

Оскільки освоєння цих звуків було чимось надзвичайним, то слова зі зву­ками “р”, “а”, “о” бореали поча­ли використову­вати для позна­чення всього ра діс­но­го, світлого (ру ся­вого, яр кого), чистого (ра сового, п ор о­дистого), ен ер­ гій­ного (яр о­го, уд ар­ ного, ра зя­чого), бо­йо­вого (сам ар а), сонячного і божест­венного (Ра, Ар, Яр, Яр ило)[177].

Жіноча фігурка з мамонтового ікла. Пізній палеоліт, Костенки-1 (30—20 тис. до н. е.)

За даними антропології, приблизно у 25 тис. до н. е. біла раса (а отже, і бореальна мова) вже сформувалася, тобто витво­рив­ся підвид, добре пристосо­ваний до при­родно-кліматичних умов свого проживання.

Після вдалого присто­суван­ня у більшості випадків почи­на­ється стрімке зростання населення і його поширення на нові землі. І справді, “ у 25—15 тисячоліттях до н. е. ми зустрічаємо кро­маньйонців повсюдно від Піренеїв до Кам­чатки і від льодовиків на Півночі до південних околиць Африки (стоянка Нельсон-бей) ”[178]. Водно­час, тобто починаючи з 25 тис. до н. е., популяція неандер­тальців у Європі різко скорочується. На думку дослідників, однією з причин цього були війни між неан­дер­таль­цями і європеоїдами-кроманьйон­цями.

Невеликі збройні сутички мали місце і між самими європеоїдами. Проте, згідно з даними археології, на бореаль­­ному етапі євро­пеоїди не вели братовбивчих війн. Потужним стриму­ючим чинником була спіль­на мова. Ворожнеча між носіями бор­еальної священно-ритуальної мови була забо­ронена жерцями. “ Війни велись з погра­нич­ними племенами неандер­тальців, представ­никами Гомо еректус, змішаними племенами, тобто з «чужими, темними, поганими, німотними»”[179].

По мірі розселення від расотворчого центру до пери­ферії зростало змішування з місцевими палеоантропами. Водночас у самому центрі, завдяки значному перевищуванню народжуваності над смерт­ністю, підтримувався розвиток “чистої лінії” — відбувався “чистий процес”[180]. Подібно до чистої води поблизу джерела, з якого бере початок озеро. Крім того, навколишні споріднені племена створювали своєрідний “етнічний кокон”, який служив додатковим захистом від змішування.

Ядро білої раси витворилось у приполярному (до літосферного зміщення) Північ­ному Надчорномор’ї, куди прийшла північна хвиля неоантропів. Згодом бореали опанували всю територію навколо Руського (Чорного) мо­ря — т. зв. Циркумпон­тій­ську зону. Далі вихідці з Півночі почали заселяти теплий Близький Схід і Месопотамію (батьківщину неоантропів), витісняючи з цих “райських” територій місцевих первинних неоантропів. Бореали мали достатньо сили для оволодіння цими землями, оскільки були роз­ви­ненішими за неоантропів-автохто­нів. Як пише Юрій Пєтухов, у 25 тисячолітті до н. е. європеоїди, збе­рі­га­ючи основні ознаки неоантро­пів, вже суттєво відрізнялися і від своїх пращурів, що 10 тисячоліть перед тим проживали на Близькому Сході, і від своїх родичів-сучасників, які проживали на тій самій прабатьківщині. Кілька тисячоліть безперервного руху — руху у постійній боротьбі за виживання — перетворили колишніх “розні­же­них” мешканців помірної зони на невибагливих, витривалих і надзви­ча­йно стійких сіверян[181]. Імовірно, що через якийсь час більша частина європеоїдного населення проживала вже на територіях Малої Азії, Близького Сходу і Месопотамії.

Головними причинами особливої життєздатності європеоїдів були:

1) найбільш якісний вихідний людський матеріал (най­вища чистота неоантропів че­рез мінімальні змішування з неандертальцями);

2) найбільш жорсткий природний добір в умовах приполярної Європи.