Примордіальна Традиція

Перехід на другий рівень відкрив перед європеоїдами принци­пово нову можливість, яка у неоантропів знаходилась у зарод­ковому стані. Йдеться про спроможність свідомого контакту з Творцем. Сутність цього феномену ми розкриємо у наступних публікаціях, а поки лише скажемо, що важливим моментом цього контакту була (і є досі) здатність доступу (“підключення”) людини до Загального інформаційного поля (“Ефірних хронік”, “Хронік Акаши”[189] або “Книги Господ­ньої”). Саме з такого роду підключенням пов’язані феномени яснобачення, телепатії, одкровення тощо.

Ця мутаційна зміна, базована на реалізації потенцій Третьої сигнальної системи (див. “4.4. РАСА-I: Неоантропи”), дозволяла отримувати знання “неземного” походження у вигляді образів та інтуїтивних ідей (завдяки Третій сигнальній) і розуміти їх (завдяки Мові). Саме тому “Слово” — це і мова, і знання, і наука. Володіння Словом було головною відмінністю європеоїдів. У цьому сенсі вони були “галами” і “слов’янами”[190] — носіями мови і вищих знань (про виникнення суперетносу слов’ян див.: “2.3.6. Слов’яни — гали нової епохи”).

Здатність “підключатися” до згаданої “Вселенської біблі­отеки” є дарованим згори додатком до можливостей дру­гого психоінформаційного рівня, особливою Божою ласкою, яка значно прискорила розвиток людства. Нагадаємо, що другий рівень, на відміну від першого, дозволяє ефективно засвоювати і застосовувати чужий досвід (див.: “4.3.3. Психоінформатика і вертикальна типологія”).

Знання “неземного” походження, що дійшли до нас з мороку тисячоліть, позначаються терміном Приморді­аль­на Традиція [191] (тобто “первинна традиція”). Що про неї відомо?

По-перше, те, що ці знання не могли бути створені тодішніми людьми, дуже часто в них навіть не було для цього практичної потреби (наприклад, знання про відстань від Землі до Сонця чи алгебраїчні рівняння з кількома невідомими). Принципи Аюрвіди (відичної медицини) — це принципи медицини майбутнього, до якої лише підбира­ється сучасна наука. Інший приклад — знання про космічні цикли та їх тривалість, уявлення про Сина Божого як іпостась Святої Трійці, здатну безпо­середньо контактувати з людьми. Вищою формою цього кон­такту мало бути прийняття Сином Божим людського тіла від земної матері. Рекон­струк­ція стародавніх міфів приводить до висновку, що завдяки “Ефірним хронікам” багато тисячоліть тому вже було відомо про майбутній прихід Спасителя.

По-друге, “ існують достовірні свід­чен­ня про те, що Примордіальна Тради­ція нинішнього циклу прийшла з гіпербо­рійських регіонів ”[192]. Гіпербóрією[193] називали Північ­не Надчорномор’я, яке стосовно Месопотамії (батьків­щини неоантропів) знаходилося точно на півночі, “на льодовій кромці” (в античні часи з Гіпербóрією ототожнювали Скіфію).

По-третє, за твердженням Рене Генона, корені Примор­діальної Традиції сягають в минуле на 25 тисячоліть. Це збіга­ється з нашим уявленням, що вихід на другий психоін­фор­маційний рівень відкрився лише тоді, коли біла раса в цілому завершила своє формування. Саме в цей час вона досягла фізичних і психічних параметрів, необхідних для засвоєння і збереження Знань.

4.5.6. Перша і друга хвилі “русявої діаспори”

Як ми вже знаємо, починаючи з 25 тисячоліття до н. е. почи­на­ється перша хвиля стрімкого розселення європеоїдів (“кроманьйонців”, “русів-бореалів”) в усіх доступних напрям­ках. Володіючи значною перевагою у розвитку, вони легко проходили через середовище місцевих народів. У результаті протягом історично короткого часу практично вся Євразія (за винятком Південно-Східної Азії) стала європеоїд­ною. Нагада­ємо, що “ у 40—10 тисячо­літтях ні в Сибіру, ні в Середній Азії, ні на півострові Індостан монголоїдів не було. Вони з’являться там значно пізні­ше. І тому, коли йдеться про стоянки палеоліту, мезоліту і навіть неоліту на Далекому Сході, у Прибайкаллі, на Уралі, в Семиріччі, на Тібеті, у долинах Інду, то маються на увазі виключно європе­о­ї­ди і, частково, євро­пеоїдно-неан­дер­та­лоїдні мети­си, тобто змішані протоетноси. З цієї причини ми цілком обґрунтовано говоримо про існування у верхньому палеоліті (тоб­то у 35 тис. — 8 тис. до н.е. — І. К.) другого етнічно-культурно-мовного ядра русів-боре­а­лів у Сибіру, третього — в Середній Азії, четвертого — в долині Інду” [194].

Друга потужна хвиля розсе­лен­ня європеоїдів припа­дає на 15—8 тисячоліття до н. е. Цілком можливо, що воно було викликане демографічним вибухом унаслідок тимчасового потепління 18—15 тис. до н. е. і наступним похоло­дан­ням з новим наступом скандинавського льодовика. Цей етап добре просте­жу­ється завдяки тому, що євро­пе­о­їди оволоділи куль­турою “геомет­ричних мікролітів”. Це маленькі кам’яні ножоподібні пластини у фор­мі трапецій, трикутників, ромбів. З них виготов­ляли надзвичайно гострі і міцні ножі, тесаки, наконечники списів, гар­пуни, серпи тощо. Технологією мікролітів володіли виключ­но європеоїди: “ Вони є всюди, де живуть індоєвро­пейські народи, але їх немає там, де немає цих народів ”[195]. Крім того, “ карта поширення геомет­ричних мікролітів точно збігається з поши­ренням сільського господарства ”, — очевидно, через те, що саме з гострих як бритва мікролітів виготовляли первісні серпи[196].

Поселення європеоїдів 12—9 тис. до н. е. (протоміста Зарзі, Заві Чені, Шанідар) — носіїв культури геометричних мікролітів, виявлені в горах Загросу (північний Ірак). Уся організація їхнього життя говорить про тісний зв’язок з їх­ньою північною батьківщиною: “ У Зарзі знайдені матеріали, які дозво­ляють говорити про прихід носіїв цієї археологічної куль­тури з півночі, із-за Кавказу — з руських степів ”[197]. “ Тут маються на увазі степи Північного Надчорномор’я— землі, з незапам’ятних часів заселені русами-бореалами і пізніше русами-індоєвропейцями ”[198].

Загальновизнаним науковим фактом є те, що першим містом в історії людства був Єрихон(Ярихон, Яригон) — нинішній Ярихо в Палестині. Значно рідше згадується інший твердо з’ясований факт — Ярихон з 9 тис. до н. е. заселяли євро­пе­оїди-бореали, які безроздільно панували на Близь­кому Сході до появи на цих територіях семітів наприкінці 2 тис. до н. е. Мешканцями Ярихону були “ європеоїди достатньо високого зросту, які мали “кроманьйонську” комплекцію. Дані антро­по­логії дозволяють зробити висновок, що вони не мали домішок неандертальців. Усього в місті проживало не менше 3 тисяч людей. Вони вже вели достатньо розвинуте сільське госпо­дарство (вирощували пшеницю, ячмінь, виноград, інжир та інше), займалися полюванням. Їм вдалося одомашнити газель, буйвола, дикого кабана (прасеміти і семіти не вміли обробляти свиняче м’ясо і тому ніколи свиней не розводили; свинарство є ознакою індоєвропейської культури тваринниц­тва). Вели торгівлю зерном, коштовним камінням, сіркою. Розкопки показали прямий зв’язок культури місцевих європеоїдів з культурою європеоїдів-бореалів. Фактично Ярихон був фор­пос­том тодішньої цивілізації” [199].

Сьогодні Ярихон розкопано не більше ніж на 12%. Подаль­ші дослідження першого міста європеоїдів-бореалів заморожені. Річ у тім, що всі археологічні розкопки на Близькому Сході протягом останніх десятиріч проводяться і фінансуються в рамках “біблійної археології”, тобто пріо­ритет надається об’єктам з історії юдейсько-семітської етнічної групи. Якщо ж дос­лід­ники виявляють городище, селище, стоянку, місто індоєвро­пей­ців, то роз­коп­ки заморо­жуються і навіть вже отримані відомості не публікуються у наукових виданнях. Отри­мати ліцензію на розкопки археологічних культур індо­євро­пейців у наш час практично немож­ливо. На це існує негласна забо­рона. Сьогодні Ярихо-Єрихон передано під юрисдикцію Палестинської автоно­мії. Вже розкопане навіть не законсерву­вали, башти Ярихо, це перше і основне диво світу, віддані на руйнування і знищення[200].

Єрихон — перше місто європеоїдів на Близькому Сході, але далеко не єдине. “ На землях нинішньої Палестини, Сирії, Іраку, Ливану, Йорданії, частково Ірану і Туреччини існувало багато вогнищ куль­ту­ри, землеробства, виробництва, які можна вва­жа­ти археологічними культу­рами єри­хон­ського типу ”[201].