Сумери також вірили, що кожна людина має свого заступ­ника перед могутніми богами — на зразок християнського анге­ла-хоронителя.

Сумери любили своїх світ­лих богів, тому що боги любили сумерів. Пізніше, після завою­ван­ня Сумерії семітськими аккадами (у 24 столітті до н. е.), а особливо після виникнення на цій території семітського Вавилонського цар­ства (у 20 ст. до н. е.) світогляд насе­лення Межиріччя суттєво змі­ню­ється. Давні боги почали втра­ча­ти свою первісну святість і набувати невластивої раніше жор­стокості, а то й зіпсованості. Напри­к­лад, сумер­­ська богиня кохання і родю­чості Інанна перетво­рилась на вави­лон­ську Іштар — примхливу богиню кохання, родючості, війн і чвар.

Після Саргона I почи­на­ється епоха державного деспо­тиз­му і рабства. На зміну невеликим господарствам вільних земле­робів приходять величезні рабовласниць­кі царські госпо­дарства. Виробляється вчен­ня про вічність і неперервність царської влади, про при­зна­чення людей бути рабами богів і царів. Шумерська мова перестає бути розмовною. Із образо­творчого мис­тецтва ретель­но вилучається все живе — лиша­ються лише стандартні сцени покло­ніння богам і услав­лення царів-жерців.

Розквітає лихварство, яке все більше розоряє землевласниківВави­лонії. Нера­ці­о­наль­не вико­рис­­тання земель та зрошувальних вод призводить до засолен­ня ґрунту і запустіння колись квітучих районів[268].

У цілому це ознаки “відко­чу­ван­ня назад”, опускання з третього (творчого) на другий (норма­тивний) рівень розвитку, що супроводжувало витіснення сумерів (раса-III) семітськими народами (раса-II).

Цікаво, що Саргон, можливо, був індоєвро­пей­цем, про що говорить його ім’я — Сар-гон: “Сар” означає “цар”, а “гон” — стрімкий, ярий, потужний[269]. Саргон — це, можливо, не особисте ім’я, а титул, так само як Арджуна (ар-гун) або Артур (яр-тур). Вірогідно, як це було не один раз, місцевих семітів Саргон використав як інструмент для досягнення власних політичних цілей. Через півтора тисячоліття подібне зробив русявий Давид, використав­ши ще досить диких кочівників-євреїв як ударну силу для творення своєї імперії. Про цей поширений історичний фено­мен, коли індоєвропейці очолювали культурно нижчі народи інших рас[270], згадувалося у розділі 4.3. “Психологія великих рас”.

Сумери як народ, пізніше як нація-держава, а згодом і як імперія проіснували приблизно 2,5 тисячі років. За цей довгий час вони вдосконалили свою мову і письмо. Але хоч їхня і українська мови за цей тривалий період зазнали великих змін, в сумерійських записах знаходимо сотні слів, подібних до українських, наприклад:

ама мама

пато тато

унк онук, свояк, родич

ґаґ гак

думу думати, радити

ґуру горішній, вищий, верховний

лю людина

Сумерський купець-міняйло називався “ димкар ”, бо ходив від дима (дому) до дима (дим—дім—хата). Цікаво, що в Україні до першої світової війни захожі купці-міняйли також звалися “ димкарі ”, а спідниця звалася “ димка ”, бо придбана у димкаря. Так слово димкар прожило без змін приблизно 7 тисячоліть[271].