Ознаки та моделі національної економіки

Національна економіка є певною економічною системою країни в конкретних історичних умовах. На її формування впливають, зокрема, за­гальні закономірності розвитку економіки, що відображають об'єктивні основи формування продуктивних сил, неекономічні особливості країни і умови, в яких вона розвивається.

Так, національні економіки, що розвиваються на однаковому техноло­гічному базисі, як правило, мають близькі економічні системи, можуть різ­нитися певними національними економічними рисами з огляду на нееко­номічні фактори⁴. До них, зокрема, належать:

- природні особливості, тобто розташування, ресурсні можливості, за­паси корисних копалин, розміри та кліматичні особливості території тощо;

- особливості історичного розвитку, коли в кожний конкретний пері­од національна економіка сприймає впливи і тенденції історичного розвитку країни, а також новітніх історичних подій;

- цивілізаційні фактори, що характеризують культурні, релігійні, етні­чні традиції та цінності країни, передаються від покоління до поко­ління та стимулюють або обмежують перетворення, надають їм своє­рідної національної специфіки;

- вихідний рівень становлення і розвитку національної економіки (від­творення на власній або новій основі), в тому числі стан та рівень продуктивних сил, економічний потенціал країни, зрілість передумов формування нової економічної системи;

- особливості політичної організації суспільства, які впливають на ви­бір курсу економічної політики держави.

'Див.: Курс экономической теории: Общие основы экономической теории. Микроэко­номика. Макроэкономика. Основы национальной экономики: Учебное пособие / Под ред. А. В. Сидоровича. — М.: Дело и Сервис, 2007. — С. 520.

Глава 1. НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: ЗМІСТ ТА ОСНОВИ РУХУ

Неекономічні фактори мають різну природу і динаміку. Так, найбільш сталими є цивілізаційні фактори, основи культури, що обмежують свободу вибору економічної системи та інститутів суспільства, включаючи форму державного правління. Під впливом неекономічних факторів елементи економічного устрою, інститути та організації суспільства специфічно упорядковуються, набувають національних форм.

Економічні системи класифікуються за різними критеріями (рис. 1.5):

- за стадією розвитку ринкових відносин виділяють моделі економіки «традиційного» типу; капіталізму (вільного, монополістичного, дер­жавно-монополістичного, змішаної економіки); які централізовано плануються та управляються;

- за соціально-економічним та техніко-технологічним рівнем розвитку виділяють національні економіки розвинуті, ті, що розвиваються, та перехідні;

- за домінуванням певних технологічних укладів виділяють доіндустрі-альні, індустріальні та постіндустріальні економіки;

- за структурою господарства розрізняють аграрно-індустріальні, ін­дустріально-аграрні та постіндустріально-індустріально-аграрні еко­номіки;

- за ресурсною ознакою виділяють трудо-, капітале- та наукоємні еко­номіки;

- за ступенем інтеграції в світову господарську систему виділяють національні економіки закритого та відкритого типів;

- за регіональною та континентальною ознаками національні еконо­міки об'єднуються з урахуванням розташування країн на конкретній території.

Серед розвинутих країн за моделлю координації господарських процесів виділяються ті, що використовують ліберально-капіталістичну модель (США, Великобританія), та ті, що спираються на державно-корпоративну модель (Німеччина, Японія, Південна Корея). При порівнянні національних економік розвинутих країн використовується комплекс «стандартних» зна­чень макроекономічних показників, до якого, зокрема, належать: зростання ВВП — від 2-3% і вище; рівень інфляції — 4-5% на рік; дефіцит державно­го бюджету — до 9,5% ВВП; позитивне сальдо платіжного балансу країни.

Глава 1. НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: ЗМІСТ ТА ОСНОВИ РУХУ

Виокремлення національних моделей економіки дозволяє системати­зувати, а також визначити загальне та особливе в економіках окремих кра­їн. Проте, якщо кілька країн, які знаходяться на одному рівні розвитку, мають схожі національні економічні системи, вважається, що вони мають однакову модель розвитку, або одну національну модель економіки. Так, розрізняють національні моделі економіки північноєвропейських країн (Австрія, Данія, Норвегія, Фінляндія, Швеція); південноєвропейських країн (Греція, Італія, Португалія); країн Латинської Америки; країн Південно-Східної Азії, що швидко розвиваються; більшості країн Африки, які знахо­дяться на південь від пустелі Сахара.

Глобалізація ускладнює визначення характеру та типу економічної моделі, оскільки країни інтегруються в світову економіку, регіональні утворення, що в кінцевому підсумку веде до формування в різних країнах близьких економічних систем.

Національна економіка є комплексним феноменом, який поєднує вза­ємопов'язані загальні риси, притаманні всім економічним системам, особ­ливі ознаки, характерні для економік певної групи країн, та унікальні риси, властиві виключно цій економіці.

Національна економіка України, яка існує в унікальному природно-екологічному, політичному, соціальному і духовному середовищі нової не­залежної держави, вже пройшла певні етапи розвитку:

I етап (1992-1994 pp.) — безсистемна та нерегульована «шокова те­
рапія»;

II етап (1994-1999 pp.) — економічні перетворення за програмою
міжнародних фінансових організацій (МВФ, ЄБРР та інших), у якій домі­
нували заходи «шокової терапії», хоча певні зусилля владних структур
були спрямовані на реалізацію градуалістських заходів.

Поряд з деякими позитивними зрушеннями — відносна макроеконо-мічна фінансова стабілізація, формування власної грошово-кредитної та фінансової системи, ринкової інфраструктури, активізація зовнішньоеко­номічних зв'язків тощо — домінували такі регресивні процеси, як деп­ресія, деіндустріалізація, депостіндустріалізація, криміналізація, значне соціальне розшарування тощо, які значною мірою були детерміновані не тільки спадщиною минулого, але й неадекватною економічною політикою.

НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

Якщо оцінювати реальне співвідношення прогресивних і регресив­них тенденцій у національній економіці України, то чітко визначилися два можливих варіанти її еволюції: 1) перетворення в економіку напівко­лоніального типу і поповнення складу малоперспективної периферії між­народної економіки; 2) поетапне досягнення рівня середньо- та високоро-звинених економік. Зрозуміло, що для України прийнятним є тільки Дру­гий варіант.

Економічна історія Німеччини, Японії, Китаю, нових індустріальних країн демонструє відсутність жорсткої детермінованості тривалої пери-ферізації та переконує в необхідності розробки і реалізації пової інтег­ративної моделі економічних перетворень, головний сенс якої полягає у визначенні власного шляху реформ на основі переважно власних сил і ре­сурсів з огляду на складні суспільні перетворення в цілому.

III етап (1999-2000 р.) еволюції національної економіки України розпочався формуванням і реалізацією інтегративної моделі економічних перетворень. Важливим наслідком такої реалізації є економічне зростання та підвищення авторитету України в світі.