Принципи функціонування національної економіки у працях дослідників Стародавнього світу

Специфіка розвитку національних економік з найдавніших часів ви­значалася особливостями викликів, з якими зустрічалися мешканці тих чи інших територій. А отже, першопочаткові умови їх формування залишали чіткий відбиток у розумінні місцевими дослідниками головних ознак наці­ональних економік. Так, у Стародавньому світі неможливим було забезпе­чити цивілізаційний розквіт без активного втручання держави. Кліматичні умови вимагали поєднання зусиль усіх членів громади на шляху до мети. На теренах Шинеару, Єгипту, Індії, Китаю звичайне рільництво, не засно­ване на використанні іригаційних споруд, було приречене. Отже, окремі землероби були змушені об'єднуватися для створення мережі таких спо­руд. Об'єднання самостійних економічних суб'єктів за власною волею у жорстко обмеженому часовому періоді виглядало досить сумнівним. Тож нагальною була необхідність втручання додаткового гравця, в якості якого виступала держава. Саме вона примушувала землеробів створювати і за­безпечувати потрібні експлуатаційні характеристики іригаційних споруд. У свою чергу, це привело до посилення взаємозалежності між окремими суб'єктами національної економіки та інтенсифікації взаємозв'язків між ними. Безумовно, ця специфіка виявляється в економічних працях учених давнини. Так, у пісні про Гільгамеша акцентується увага на ролі держави у створенні сприятливих умов для побудови й використання зрошувальних конструкцій. Аналогічно у «Повчанні писаря сину» та «Повчанні геракле-опольського царя своєму сину» увага звертається на необхідність втручан­ня держави в розвиток національної економіки, потребу існування правля­чої верхівки, як фактора, що консолідує національну економіку, визначає орієнтири її розвитку, виключає можливі загрози.

До подібних висновків приходять і дослідники Стародавньої Індії. У «Законах Ману» констатується, що за відсутності енергійного державного втручання «ні в кого не залишалося б власності, нижчі зайняли б місця ви­щих», наслідком чого стало б гальмування розвитку економіки. Разом з тим, на думку тогочасних мислителів, кордони національної економіки збігаються

НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

з державними, і вона розглядається як тотожна «нашому царству». В «Арт-хашастрі» розглядається роль держави в досягненні прискореного розвитку національної економіки. Саме вона має очолити створення зрошувальних си­стем, оскільки вони є «джерелом врожаю, а поступове отримання вигод від дощу залежить від зрошувальних заходів». За спроби зашкодити іригаційним мережам держава має жорстко карати винуватців. З іншого боку, саме вона повинна забезпечити мирний розвиток національної економіки, запобігти зо­внішнім ворожим втручанням у процес зростання добробуту.

Подібна ситуація склалася і на теренах Стародавнього Китаю. У до­лині Хуанхе поступовий цивілізаційний розвиток призвів до погіршення екологічної ситуації. Освоєння нових територій, включення їх в господар­ську діяльність людини, знищення лісових масивів у верхів'ях ріки поси­лили загрозу нищівних повеней, призвели до загибелі багатьох общин, зна­чно ускладнили умови рільництва. Вийти з антропогенової кризи можна було лише забезпечивши створення іригаційних систем, зарегулювавши Хуанхе. Досягти цього китайцям вдалося лише шляхом активізації діяль­ності держави. Саме про це йдеться в працях видатних китайських мисли­телів Конфуція та Мен-цзи. Посилення державного втручання, створення єдиних правил економічної гри, підпорядкування єдиному економічному центру вимагає представник легізму Шан Ян.

Дещо інша ситуація характерна для розвитку національної економіки на теренах Стародавньої Греції. Активне державне втручання в господар­ську діяльність було притаманне лише тим територіям, де цього вимагали кліматичні виклики. Така ситуація, наприклад, склалася в Лаконії. Подіб­ність зі східними умов сільськогосподарської діяльності потребувала рег­ламентації діяльності населення з боку держави. Наслідком саме цього бу­ли антиринкові, пронатуральні закони Лікурга щодо обмеження зовніш­ньої та внутрішньої торгівлі, фактичного скасування грошового обігу, ні­велювання наслідків майнової диференціації громадян. З іншого боку, це втручання стимулює появу більш тісних взаємозв'язків між окремими суб'єктами спартанської національної економіки, оспіваних Платоном.

Інші кліматичні умови вимагають й іншого ставлення до економічної ролі держави. Орієнтація на торгівлю, ремісництво та судноплавство в

Глава 2. ІСТОРИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Афінах стає запорукою ослаблення ролі держави (тоталітарної на сучасний погляд). Відсутність іригаційних мереж, менша залежність від кліматичних викликів, другорядність рільництва (значну частину пшениці афіняни ім­портують) зменшує потребу в примушуванні громадян до спільної праці, сприяє зростанню свободи дій індивідуума, забезпечує самостійність у прийнятті господарських рішень. Але держава не усувається повністю від господарської діяльності. Так, реформи Солона стимулюють розвиток під­приємництва, мотивуючи виробників до збільшення обсягу випуску та експорту оливкового масла та забороняючи вивіз пшениці. Проте менший ступінь втручання держави в господарську діяльність, градація соціально­го статусу громадян лише в залежності від їхнього майнового стану забез­печує більш інтенсивний економічний розвиток, відкритість економічних суб'єктів до нововведень, більшу адаптабельність національної економіки до мінливих зовнішніх умов. Арістофан зазначає: «Афіняни полюбляють будь-які нововведення, вміють швидко розібратися в обстановці, виконую­чи те, що задумали. Вони рішучі,... вони люблять їздити до чужих країн», де набувають нових знань, а представники більш традиційних суспільств (спартанці) «думають лише про те, як зберегти наявне, але не спроможні придумати щось нове і виконати необхідне», відставання їх в економічно­му розвитку неминуче. Розвиток торгових взаємозв'язків загострює про­блему ідентифікації меж національної економіки. За одними ознаками її кордони наближаються до кордонів діяльності резидентів держав-полісів, а за іншими — створюється дещо аморфна, але загальна давньогрецька наці­ональна економіка.

Специфічним був розвиток національної економіки Стародавнього Риму. Початкове формування національної економіки на теренах Північної Кампанії потребувало активного втручання держави. Освоєння драглистих низовин Нижнього Тибру було б неможливим без її консолідуючої ролі. Цього ж вимагали демографічні проблеми, що постали перед Римом. Шви­дке зростання населення сприяло появі постійного дефіциту продовольчих продуктів, у першу чергу пшениці. Розв'язання проблеми шляхом військо­вої експансії було б неможливим без участі держави. Саме демографічна напруженість за умов обмеженості ресурсів стала тим фактором, що обу-

 

НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

мовив постійне зростання територіального ареалу римської національної економіки протягом століть. Разом з тим, державне втручання в господар­ську діяльність є досить помірним. Так, гідна відповідь на кліматичні ви­клики дозволила за часів Сервія Тулія відмовитися від общинного земле­володіння. Внаслідок його реформ «усе належить правителю, хоча за зако­ном прописано різним власникам, тобто кожна річ має свого власника. Правителям належить влада над усім, а приватним особам — право влас­ності. Ти не торкатимешся плодів, якщо тобі це не дозволить орендар, на­віть якщо вони й народилися в твоїх володіннях».

Подальший розвиток національної економіки відбувався на ринкових засадах. І тогочасні теоретичні розробки в першу чергу акцентували увагу саме на механізмах підвищення її ефективності. Так, Варрон, розглядаючи рабовласницькі господарства як головну складову національної економіки, пропонує шляхи підвищення їх доходності за рахунок зростання ступеня експлуатації працівників, ефективного розподілу праці між вільними та невільними. З іншого боку, зростання кількості люмпенів-квіритів стає он­тологічною детермінантою появи іншого розуміння подальших шляхів розвитку національної економіки. Брати Гай та Тиберій Гракхи пропону­вали перейти до більш рівномірного розподілу землі, обмеживши володін­ня земельними ділянками 250 га на родину та роздавши люмпенату неве­ликі наділи — до 7,5 га.

Протягом досить значного проміжку часу залишаються не чітко ви­значеними кордони національної економіки Стародавнього Риму. Якщо в царський період вони є достатньо фіксованими, то за часів республіки на­бувають менш окресленогохарактеру. В завойованих провінціях діють вла­сні закони, грошові системи, специфічно розвиваються торговельні відно­сини. Це означає, що на теренах Римської держави функціонує переважно конгломерат національних економік, аніж єдина національна економіка. Лише з часів Октавіана посилення тенденцій до єдності набуває зримих обрисів. Ця тенденція ще більше посилюється під час правління Тиберія й Веспасіана та, з певними перервами, Діоклетіана.

Елліністична цивілізація розповсюджувала свій ареал і на терени су­часної України. Південна смуга нашої держави в ті часи була далеким кра-

Глава 2. ІСТОРИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

єм Ойкумени. Але внаслідок демографічного вибуху в Греції у VII ст. до н.е. тут з'являються перші колонії та утворюються поліетнічні держави полісного типу (Ольвія, Тіра, Пантікапей, Херсонес тощо). Поліси фактич­но виконували роль перевалочних пунктів, саме через них ремісницькі ви­роби експортувалися з Греції на північ, а збіжжя зі степів півночі імпорту­валося у Грецію. Але в III ст. до н.е. українська пшениця стає неконкурен­тоспроможною на ринках Еллади, що призводить до глибокої кризи квазі-національних економік Північного Причорномор'я. Разом з тим, посилю­ється автаркічність полісних економік, їх незалежність, зростає ступінь їх­ньої національності із втратою статусу квазінаціональності. Втім, такі тен­денції поширювалися одночасно з поширенням у полісах мультикультура-лізму, коли місцеві стереотипи поведінки отримували все більшу кількість прибічників. На зламі тисячоліть, як наслідок поразки Мітридата IV, Пів­нічне Причорномор'я опиняється в зоні інтересів Римської держави, а еко­номіки полісів знову набувають статусу квазінаціональних серед числен­них мікронаціональних економік варварських племен. Напади кочовиків наприкінці доби античності призвели до остаточної загибелі полісів.