Мета покаранняПроблема мети покарання цікавила багатьох вчених - юристів і філософів, що працювали в галузі кримінального права, протягом всієї історії його розвитку.Багато запропонованих ними концепцій і теорій не призвили до однозначного тлумачення цієї складної проблеми.Проте серед їх множин можна виділити дві основні групи: А) абсолютні теорії покарання (теорії відплати); Б) відносні теорії покарання (теорії досягнення корисних цілей). Представники абсолютних теорій(Кант, Регель та їх послідовники) не бачили в покаранні ніякого іншого змісту, крім єдиної абсолютної ідеї - мети відплати за вчинений злочин. Як практичну реалізацію прихильники цих теорій відстоювали необхідність законодавчого закріплення різних систем пропорційності злочину і покарання,відплати різним злом за заподіяне зло. Прихильники відносних теорій об"днувало те, що вони бачили сенс і корисність покарання в досягненні якоїсь конкретної мети. Так, прибічники теорії залякування (Бентам та інші) і теорії психологічного примушування (А. Фейєрбах) вважали, що покарання повинно стримувати інших осіб від вчинення злочинів, тобто виконувати мету загального попередження.На думку Фейєрбаха, воно має спричинити винному більше невдоволення, ніж те задоволення, яке він одержує від вчинення злочину.Таким чином, застосовуване покарання психологічно впливає на осіб, утримуючи їх від вчинення злочинів. Представники теорії спеціального попередження від-стоювали ідею застосування покарання включно для того, щоб саме винний не вчинив нового злочину. Однобічність цих теорій не могла задовольнити практиків. Тому в середині 19ст. З'являються так звані змішані теорії покарання. Загальним для них є об'єднання ідей декількох абсолютних і відносних теорій про мету покарання. Значний внесок в дослідження цієї проблеми зробили і такі відомі криміналісти, як М.С.Таганцев, С.В.Познишев М.Д.Сергієвський, І.Я.Фойницький, А.Ф.Кістяківський та інші. Ними зокрема відстоювалася ідея диференціації цілей покарання залежно від тяжкості вчиненого злочину та особливостей особи винного.Багато уваги приділялося проблемі мети покарання і в останні десятиліття. У роботах деяких учених радянського часу іпострадянського періоду знайшли подальший розвиток змішані теорії про мету покарання. Слід зазначити, що проблема мети покарання викликала великі суперечки.Всі дослідники визнають цілями загальне і спеціальне попередження злочинів, а на думку М.Д.Шаргородського, вони є єдиними цілями покарання.Інші, крім цих двох цілей, називають метою покарання також виправлення засудженого.Але найбільше дискусій точилося з питання про визнання кари метою покарання. Розробники нового КК вирішили це питання позитивно. При науковому розв"язанні цієї проблеми необхідно виходити з того, що цілі покарання багатогранні. У чинному законі питання про мету покарання вирішене в ч.2 ст.50 КК де вказано, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Наведений текст свідчить про те, що закон виходить із змішаних теорій, тому що називає метою покарання: 1)кару як відплату за вчинене; 2) виправлення засудженого;. 3)попередження вчинення нових злочинів самим засудженим (спеціальне попередження); 4)попередження вчинення нових злочинів з боку інших осіб (загальне попередження). Мета виправлення припускає усунення суспільної небезпечності особи, тобто такий вплив покарання, в результаті якого засуджений під час і після його відбування не вчинить нового злочину. Виправлення полягає в тому, щоб шляхом активного примусового впливу на свідомість засудженого внести корективи в його соціально – психологічну поведінку. Це дуже важливий результат застосування покарання. Досягненням мети виправлення забезпечується самим призначенням покарання, режимом його відбування, залученням до праці, організацією навчанні, професій, переконанням, роз'ясненням кримінального законодавства, заходами виховного характеру та іншою освітньою роботою з засудженим.Мета спеціального попередження (спеціальна превенція) полягає в такому впливі покарання на засудженого, що позбавляє його можливості знову вчиняти злочини. Запобігання вчиненню нових злочинів з боку засудженого досягається самим фактом його засудження і тим більше - виконанням покарання, коли особа поставлена в такі умови, які значною мірою перешкоджають або повністю позбавляють можливості вчинити нові злочини. Мета загального попередження (загальна превенція) припускає такий вплив покарання, що забезпечує попередження вчинення злочину з боку інших осіб. Ця мета покарання звернена насамперед до осіб, схильних до вчинення злочину. Переважна частина громадян не вчиняють злочинів не під загрозою покарання, а в наслідок своїх моральних властивостей, звичок, громадських, релігійних настанов і переконань. Стосовно таких громадян кримінальне покарання теж впливає позитивно, підвищує правову культуру, виховує нетерпиме ставлення до злочинців, формує відповідний рівень правосвідомості. Досягнення мети загального попередження забезпечується самим оприлюдненням законів, санкції яких попереджують про покарання кожного, хто порушить ці закони, засудженням винного, призначення покарання та його виконанням. Погроза невідворотності покарання і його реалізації ї засобом залякування тих антигромадських елементів, що схильні вчиняти злочини. Частіше за все саме залякування, страх покарання, погроза його неминучості стримують багатьох із них від вчинення злочину. При чому більшою мірою такий вплив справляє невідворотність покарання, а не його суворість. Спеціальне і загальне попередження, як і інші цілі покарання, тісно взаємозалежні. Будь -яке покарання незалежно від його виду і розміру повинно забезпечувати досягнення всіх цілей покарання. ВИСНОВОК Історія розвитку суспільства, держави і права незаперечне свідчить про соціальну зумовленість кримінальних покарань та їх системи. Визначення поняття системи кримінальних покарань тільки як встановленого кримінальним законом, обов'язкового для суду і вичерпного переліку покарань, розташованих у певному порядку залежно від ступеня їх тяжкості на сьогодні явно застаріле, не відповідає рівню сучасних вимог, потребує перегляду й реформування. Відмінною рисою системи покарань являється різноманіття видів покарань, які їх утворюють. Суд при винесені вироку має можливість вибирати таке покарання, яке б в найбільшому ступені відповідало тяжкості злочину і суспільної небезпеки конкретної особи. Система передбачає широкий перелік видів кримінальних покарань, починаючи від таких відносно "м'яких", як громадська догана і штраф, і закінчуючи таким суворим, як позбавлення волі. Окрім поділу покарань на основні і додаткові маємо і інші класифікації, не закріплені безпосередньо в законі. Виходячи з кримінального законодавства, покарання розрізняють в залежності від: • ступеня важливості і порядку призначення; • ступеня суворості тих режимних обмежень, які наступають для засуджених при виконанні покарання; • особливостей суб'єктів, якими вони призначаються; • можливості умовного або умовно-дострокового звільнення від покарання; • можливості призначення покарань умовно; • можливості призначення їх на визначений строк. Перерахований вище поділ покарання має важливе як теоретичне, так і практичне значення. Впровадження нового інституту складу покарання має на меті систематизувати, реформувати і впорядкувати всю інформацію, накопичену нинішнім і минулими поколіннями про покарання, його види і систему й спрямувати здобуті результати на подальший розвиток і підвищення ефективності боротьби зі злочинністю.
Список використаної літератури. 1. Конституція України. - К., 1996. 2. Афифи А., Зйзен С. Статистический анализ. Подход с использованием ЗВМ.- М., 1982. 3. Багрий-Шахматов Л.В. Система уголовных наказаний и исправительно-трудовое право: Учебное пособие /Под ред. проф. Н.А. Стручкова.- М. 1969. 4. Багрий-Шахматов Л.В. Уголовная ответственность и наказание.- Минск, 1976. 5. Бажанов М.И. Назначение наказания по советскому уголовному праву.- К., 1980. 6. Бойко; Я.Ю. Кондратьєв; С.С. Яценко. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. - К., 1997. 7. Гальперин И.М. Наказание: социальные функции, практика применения.- М., 1983. 8. Загоруйко И.Т., Елкина В.Н., Лбов Г.С. Алгоритмы обнаружения змпирических закономерностей.- Новосибирск, 1985. 9. Карпец И.И. Наказание. Социальные, криминологические и правовые проблемы- М., 1973. 10. Кригер Г.А. Наказание и его применение /Отв. ред. В.Д. Меньшагин.- М., 1962. 11. Коробеев А.И. Советская уголовно-правовая политика: Проблемы криминализации и пенализации.-Владивосток, 1987. 12. Курс советского уголовного права. Общая часть /Отв. ред. Н.А. Беляев, М.Д. Шаргородский.-Л., 1970. 13. Никифоров Б.С. К вопросу об изучении зффективности уголовно-правовнх мер борьбы с преступностью // Зффективность уголовно-правовнх мер борьбы с преступностью.- М., 1968. 14. Ной И.С. Вопросы теории наказания в советском уголовном праве.- Саратов, 1967. 15. Панов Н.И. Юридическая терминология и ее значение для разработки нового уголовного законодательства //Актуальные проблеми формирования правового государства: Краткие тезиси докладов и научных сообщений республиканской научной конференции, 24 - 26 октября 1990г.-Харьков., 1990. 16. Пионтовский А.А.. Курс советского уголовного права.- М., 1970. 17. Сагатовский В.Н. Основания общей теории систем.- М. 1974. 18. Советское уголовное право. Общая часть /Под ред. Г.А. Кригера, Н.Ф. Кузнецовой, Ю.М. Ткачевского.-М., 1988. 19. Стучков. Советская исправительно-трудовая политика и ее роль в борьбе с преступностью.-Саратов., 1970. 20. Уемсв А.И. Системний подход и общая теория систем.- М., 1978. 21. Цветинович А.Л. Дополнительные наказания: функции, система, виды.- Куйбышев, 1989. [1] Кригер Г.А. Наказание и его применение /Оте. ред. В.Д. Меньшагин.- М., 1962.- 70с. [2] Багрий-Шахматов Л.В. Система уголовных наказаний и исправительно-трудовое право: Учебное пособие /Под ред. проф. Н.А. Стручкова.- М., 1969.- 76с.; Карпец И.И. Наказание. Социальные, криминологические и правовьіе проблеми.- М., 1973.- С. 228; Бажанов М.И. Назначение наказания по советскомууголовному праву.- К., 1980.-216с.; Гальперин И.М. Наказание: социальные функции, практика применения.- М., 1983.- С.206 та ін. [3] Советское уголовное право. Общая часть/Под ред. Г.А. Кригера, Н.Ф. Кузнецовой, Ю.М. Ткачевского.- М., 1988.-С.208. [4] Курс советского уголовного права. Общая часть /Оте. ред. Н.А. Беляев, М.Д. Шаргородский.- Л., 1970.- Т.2.-С.208. [5] Карпец Й.Й. Наказание. Социальные, правовые и криминологические проблеми.- М., 1973.- С.152. [6] Советское уголовное право. Общая часть/Под ред. Г.А. Кригера, Н.Ф. Кузнецовой, Ю.М. Ткачевского.-М., 1988.-С.218; Багрий-ШахматовЛ.В. Уголовная ответственность и наказание.- Минск, 1976.- 139с. та ін. [7] Багрий-Шахматов Л.В. Уголовная ответственность и наказание.- Минск, 1976.- С. 139. [8] Коробєєв А.Й. Советская уголовно-правовая политика: Проблеми криминализации и пенализации.- Владивосток, 1987.-С. 15.11 Цветинович А.Л. Дополнительные наказания.- Куйбышев, 1990.- С.210-212 [9] Панов Н.И. Юридическая терминология и ее значение для разработки нового уголовного законодательства [10].Актуальные проблемы формирования правового государства: Краткие тезиси докладов и научных сообщений республиканской научной конференции, 24 - 26 октября 1990г.- Харьков., 1990.- С.210 - 212 [11] Сагатовский В.Н. Основания общей теории систем.- М., 1974.- С.5. [12] Афифи А., Зйзен С. Статистический анализ. Подход с использованием ЗВМ.- М., 1982.- 488с.; Загоруйко И. Т., Елкина В.Н., Лбов Г.С. Алгоритмы обнаружения змпирических закономерностей.- Новосибирск, 1985.- 110с. [13] Уемов А.И. Системный подход и общая теория систем.- М., 1978.- С.21. [14] Уемов А.И. Системный подход и общая теория систем.- М., 1978.- С. 22-64. [15] Уемов А.И. Системный подход и общая теория систем.- М., 1978.- С. 24 -51.. [16] Цветинович А.Л. Дополнительные наказания: функции, система, виды.- Куйбышев, 1989.- С.32 [17]. Пионтовский А.А.. Курс советского уголовного права.- М., 1970.-с.56.
|
