Тема 1: Поняття, значення та функції договору.

Термін «договір» є багатозначним і охоплює різні правові явища. В римському праві термін «contractus» походив від дієслова «contrahere», що означає «притягувати».Тривалий час термін «contractus» використовувався як правовідношення. Згодом підстави виникнення зобов’язання в римському праві були поділені на договори і делікти, після чого термін «contractus» почав розглядатися як згода, яка захищається за допомогою позову, на відміну від згоди, що позбавляється такого захисту («pactum»).

В сучасному цивільному праві договір розглядається як юридичний факт, який є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків.

Договір має величезне значення для розвитку економіки держави в умовах ринкових відносин. В таких умовах договір вважається правовим засобом регулювання зв’язків між товаровиробниками, що виступають в майновому обороті як власники. Такі власники (товаровиробники) на власний розсуд здійснюють виробництво продукції, товарів, робіт, послуг та їх відчуження саме шляхом укладення та виконання договорів. Отже, договір сприяє та стимулює розвиток виробництва в цілому, є індикатором акцентів в економічному житті суспільства.

За допомогою договору свої потреби в товарах і послугах задовольняють споживачі, що, в свою чергу, сприяє розвитку господарського обороту та залучення додаткових коштів для розвитку виробництва, що призводить до задоволення потреб громадян. Договір також забезпечує необхідний баланс між попитом та пропозицією, стимулює виробництво конкурентноздатної продукції і впливає на динаміку розвитку ринкових відносин. Вважається, що договір, що заснований на взаємній заінтересованості його сторін, здатний забезпечити порядок і стабільність в економічному обороті, оскільки стимулює його належне виконання та сприяє розвиткові правової дисципліни в економічному обороті. Договір забезпечує можливість саморегуляції цивільних відносин і, як наслідок, має пріоритетне значення.

Крім цього, договір здатний до усунення прогалин у цивільному законодавстві. У зв’язку з цим регулювання цивільних відносин за аналогією закону може мати місце, якщо воно не врегульоване не лише актами цивільного законодавства, а й договором.

Однією із фундаментальних засад регулювання договірних відносин у приватному праві є принцип свободи договору

В українському цивільному законодавстві втілюється вольова теорія співвідношення договору та закону, яка найбільш відповідає сутності приватних відносин. Імперативні приписи, що містяться в актах цивільного законодавства лише тоді обмежують договірну свободу, коли сторони не можуть відступити від них у зв’язку із прямою вказівкою на це в законі.

Функції договору – це ті загальні вимоги, засади, які розповсюджуються на всі види договорів і які певним чином впливають на суспільні відносини. У науці цивільного права передбачається така система функцій договору:

Укладаючи договір сторони повинні керуватися нормами, які присвячені загальним положенням про правочини, про зобов’язання та про договори. Договір як правочин – це дії учасників цивільних відносин, спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Серед правочинів виділяють такі ознаки договору:

 

Література: 1, 2, 3, 12, 23,24, 25, 32.

Тема 2: Зміст договору (договірні умови)

Зміст договору – це сукупність його умов, які визначають права та обов’язки сторін у зобов’язанні, що виникає на підставі договору. Отже, договірні умови – це спосіб фіксації взаємних прав та обов’язків його контрагентів (коли мова йде про зміст договору в якості правовідношення, то мається на увазі права та обов’язки контрагентів).

На відміну від цього зміст договору-правочину складають договірні умови. Договірні умови прийнято об’єднувати в певні групи

З урахуванням принципу свободи договору сторони є вільними у визначенні умов договору, але обов’язкові умови не можуть змінюватися сторонами через наявність в актах цивільного законодавства прямого застереження про це (обов’язковими є умови, обов’язковість яких випливає із змісту зазначених актів або із суті відносин між сторонами).

Необхідно також відрізняти умови договору та його форму: форма – це зовнішнє вираження відповідного договору. За загальним правилом договір вважається укладеним з моменту надання йому відповідної форми, якщо обов’язковість такої форми встановлена законом. Але в тому разі, коли сторони наполягають на певній формі, то надання такої форми відповідному договору – це істотна умова.

Основним критерієм істотних умов є їх узгодженість (означає, що договір є укладеним).

Обов’язковість деяких умов договору є гарантією захисту інтересів «слабкої» сторони (наприклад, обов’язкова умова договору довічного утримання – це умова про забезпечення виконання договору). Крім ЦК України ряд інших законодавчих актів передбачає відповідні істотні умови щодо окремих договорів (наприклад, Закон України «Про іпотеку», «Закон України «Про господарські товариства» тощо).

Свобода включення ініціативних умов обмежується законом тоді, коли це призведе до порушення прав однієї із сторін і відповідні умови, внаслідок цього, будуть вкрай невигідними для одного з контрагентів (такий договір може бути визнаний недійсним як кабальний правочин).

Література: 1, 2, 3, 12, 13, 14, 15, 23, 24, 34.