Організація загальноосвітнього і професійно-технічного навчання засуджених до позбавлення волі

 

Згідно зі ст. 53 Конституції України, кожен громадянин має право на освіту. Пунктом 2 ст. 125 КВК України передбачено, що засудженим, які бажають підвищувати свій загальноосвітній рівень, незалежно від віку, створюються умови для самоосвіти, надається можливість навчання в загальноосвітніх навчальних закладах в установах виконання покарань, проте така можливість ставиться в залежність від наявності матеріально-технічної та науково-методичної бази, а також педагогічних кадрів. Зрозуміло, що усе це не гарантує виконання передбачених положенням даної статті зобов’язань та, відповідно, ставить виконання гарантованого Конституцією України права на освіту в залежність від несприятливих умов.

Зміна, розвиток, виправлення особистості – це не результат механічного впливу середовища на людину. Вирішальним фактором при цьому є активна взаємодія людини із середовищем за допомогою предметної, конкретної діяльності.

У процесі діяльності зовнішні умови перетворюються на внутрішні якості та властивості, що в реальному педагогічному процесі диктує необхідність визначення спрямованості видів діяльності, в яких формується особистість. У цьому контексті простежуються такі об’єктивно існуючі зв’язки, як залежність формування особистості від трудової, суспільної, інтелектуальної, пізнавальної діяльності та ін. Саме тому законодавець основними засобами виправлення та перевиховання засуджених визначив загальноосвітнє і професійно-технічне навчання засуджених. Адже саме в ньому реалізуються вказані види діяльності, що мають суспільно корисну спрямованість та сприяють формуванню і розвитку моральних властивостей і якостей особистості.

Загальноосвітньому та професійно-технічному навчанню приділяється значна увага у зв’язку з тим, що воно є одним з найефективніших засобів впливу на свідомість будь-якої особи, в тому числі й на засудженого. Процес навчання в установах виконання покарань України здійснюється відповідно до Законів України «Про освіту» та «Про загальну середню освіту». У КВК України передбачено, що освіта є обов’язковою лише для неповнолітніх засуджених. Що ж стосується дорослих, то вони можуть здобувати освіту на власний розсуд. У зв’язку з цим стосовно такого заходу впливу серед засуджених спостерігається найменша кількість скарг і відомостей про порушення прав засудженого на освіту [58].

Частиною 4 ст. 125 КВК України передбачено обов’язкову підготовку на курсах професійного навчання для тих засуджених, які не мають робітничої професії, і за якою вони можуть працевлаштуватися в даній колонії.

Для забезпечення отримання неповнолітніми засудженими державного освітнього мінімуму в кожній спеціальній виховній установі функціонують загальноосвітні школи ІІ–ІІІ ступенів, які працюють за навчальними планами середніх загальноосвітніх шкіл. Однак на сьогодні актуальним залишається питання підвищення кваліфікації вчителів цих шкіл, недосконалості та значної застарілості матеріально-технічної бази, відсутність достатньої кількості сучасних підручників і навчальних посібників, необхідного правового врегулювання функціонування загальноосвітніх шкіл спеціальних виховних установ, розробки спеціальних навчальних програм для таких установ. Удосконалення навчально-виховного процесу засуджених неповнолітніх неможливе без наукового супроводу, використання потенціалу працівників наукових установ.

Національним законодавством передбачене обов’язкове навчання засуджених, які утримуються у виховних колоніях у середній загальноосвітній школі, якщо останні не мають середньої освіти. Зарахування учнів до такої школи здійснюється після пред’явлення документів про освіту, проведення тестування їх освітнього рівня та виходу їх із карантину, а розклад занять складається на основі Типових навчальних планів Міністерства освіти і науки України.

На думку В. А. Сластьоніна, дієвим чинником формування у засуджених свідомого прагнення до відновлення їх соціального статусу є створення сприятливих умов для підвищення освітнього рівня за допомогою навчання у вищих навчальних закладах за заочною (дистанційною) формою навчання [59].

Стаття 107 КВК України визначає право засуджених до позбавлення волі на здобуття освіти відповідно до законодавства України про освіту, а отже, і вищу освіту. Тому, на наш погляд, для надання засудженим до позбавлення волі можливості отримати вищу освіту необхідно впровадити в установах виконання покарань дистанційну форму навчання, яка передбачає більше часу для самоосвіти.

Створення можливості отримання вищої освіти в місцях позбавлення волі є необхідним елементом ресоціалізації та виховання засуджених, а також одним із шляхів попередження рецидивної злочинності. Реалізувати це, на сьогоднішній день, можливо за допомогою надання права цій категорії осіб на дистанційне навчання і отримання відповідних дозволів з Міністерства освіти і науки та Державного департаменту України з питань виконання покарань. Окрім того, необхідно внести відповідні зміни до КВК України та Закону України „Про освіту”.

Також доречно було б внести зміни до ч. 4 ст. 126 КВК України, де передбачено, що заохочується і враховується при визначенні ступеня виправлення засуджених лише їх загальноосвітнє і професійно-технічне навчання, а прагнення отримати засудженим вищу освіту на законодавчому рівні не підтримується.

Це питання потребує законодавчого врегулювання, адже, з одного боку, право здобути вищу освіту, зокрема дистанційну, засуджені мають, однак досі законодавчо не відпрацьовано, як це можна втілити.

На думку М. П. Стурова, саме завдяки освіті, а не лише покаранню, можна краще й ефективніше допомогти засудженому стати самостійною та самодостатньою особистістю, переосмислити свої життєві цінності та погляди, виробити підходи до здорового способу життя. Тож головним завданням установ Державної кримінально-виконавчої служби України є радикальне переосмислення ролі освіти як основного компонента процесу виправлення та ресоціалізації засуджених, підвищення її ефективності.

Слід відзначити, що чинне законодавство значною мірою сприяє і самоосвіті. Так, відповідно до КВК України особам, які бажають підвищувати свій загальноосвітній рівень, незалежно від віку створюються умови для самоосвіти. При цьому згідно з ч. 3 ст. 126 КВК України засудженим, які займаються самоосвітою, адміністрація колонії створює необхідні умови для занять у вільний від роботи час.

Соціологічні дослідження стану правової культури та правосвідомості засуджених до позбавлення волі осіб свідчать про відсутність у них пізнавального інтересу, соціально-правової активності, нормативного мислення, шанобливого ставлення до рідної мови, культури, традицій, а висока етика міжлюдських стосунків взагалі втратила значення. Зарозуміле ставлення деякої частини підлітків до себе та оточуючих проявляється у відкритій неповазі до людей, незалежно від їх віку та соціального статусу, що призводить до порушення не лише дисципліни, а й прав і свобод людини і громадянина. Тому загальноосвітнє та професійно-технічне навчання засуджених спрямоване, перш за все, на виховання в них поваги як до суспільних цінностей, так і до самого суспільства.

Основні напрямки реформування професійно-технічного навчання засуджених визначено Законом України «Про професійно-технічне навчання». Основним завданням такого навчання засуджених є забезпечення їх права на здобуття професійно-технічної освіти відповідно до їх покликань, інтересів і здібностей, перепідготовку та підвищення кваліфікації; задоволення потреб економіки країни у кваліфікованих і конкурентоспроможних на ринку праці робітниках. Професійно-технічне навчання забезпечує формування в засуджених професійних знань, навичок, умінь, сприяє підвищенню їх культурного та духовного рівня. Досить важливим фактом є також те, що всі засуджені після закінчення професійно-технічних училищ одержують свідоцтво про набуття професії загальнодержавного зразка, де відсутня згадка про їх злочинне минуле.

Із зазначеного вище можна зробити висновок, що основним завданням української освітньої політики повинно стати забезпечення доступності освіти на підставі збереження її фундаментальності, відповідності актуальним та перспективним потребам особи, суспільства і держави.

Не викликає сумніву той факт, що саме завдяки освіті, а не покаранню, можна краще й ефективніше допомогти засудженому стати самостійною та самодостатньою особистістю, переосмислити свої життєві цінності та погляди, виробити підходи до здорового способу життя. Тож головним завданням установ Державної кримінально-виконавчої служби України є радикальне переосмислення ролі освіти як основного компонента процесу виправлення та ресоціалізації засуджених, підвищення її ефективності.