Теоретико-методологічні засади профілактики правопорушень у дітей молодшого шкільного вікуСьогодення потребує від педагога-практика високого професіоналізму, володіння сучасними технологіями навчання і виховання, бажання та вміння постійно вчитися й самовдосконалюватися, творчого підходу з одного боку і деякої прагматичності та раціоналізму з іншого. Тому завдання сучасного педагога відчувати тенденції інноваційних змін у системі освіти, розуміти сутність й особливості педагогічних технологій, адаптувати їх щодо можливостей й особливостей учнівського колективу, уміти аналізувати та оцінювати ефективність їх використання. Особливо важлива роль в організації профілактики правопорушень дітей належить вчителю початкової школи, що зумовлено віковими особливостями молодших школярів. Дитина цього віку інтенсивно розвивається, організм, який формується, занадто чутливий до будь-яких несприятливих зовнішніх факторів. Учитель початкових класів, як основний організатор навчально-виховного процесу, може систематично і найбільш ефективно впливати на фізичний та морально-духовний розвиток своїх вихованців. Більшу частину дня дитина проводить у школі. Тож основним завданням процесу навчання і виховання є не тільки навчити, сформувати в учнів уміння самостійно аналізувати інформацію, факти і явища суспільного життя, поєднквати знання прав з уміннями їх дотримуватись, робити правильний вибір у складних життєвих ситуаціях, розуміти негативні наслідки проступків, усвідомлювати зв’язки між інтересами особи та наслідками її діяльності. Звернення науковців та практиків до такого інструменту, як технології, є обґрунтованим. Технології дають змогу науково будувати соціально-педагогічну діяльність; сприяють підвищенню її ефективності; забезпечують тиражування, відтворюваність оптимального способу реалізації соціального процесу, тобто можливість здійснення його іншими фахівцями після спеціального навчання. Теоретичне визначення понять «профілактика», «правопорушення» дає підставу розкрити базове поняття дослідження. Термін «профілактика» перекладається з грецької мови як «запобіжний» - система заходів спрямованих на запобігання виникненню й поширенню негативних явищ [40]. З цього виходить, що профілактика повинна проводитися у формі запланованих дій, націлених головним чином на досягнення бажаного результату, але в той же час і на запобігання можливих негативних явищ. Соціальна профілактика - це профілактика, суть якої полягає у виявленні несприятливих психобіологічних умов, психолого-педагогічних чинників, що спричиняють відхилення у психічному і соціальному розвитку дітей, підлітків, молоді, в їхній поведінці, стані здоров’я тощо, а також в організації належної життєдіяльності та дозвілля молоді [7]. Також соціальна профілактика - це свідома, цілеспрямована, соціально організована діяльність по запобіганню можливих соціальних, психолого-педагогічних, правових та інших проблем і досягнення бажаного результату [8]. Саме поняття «профілактика» асоціюється із запланованим попередженням якоїсь несприятливої події, тобто з усуненням причин, здатних викликати ті або інші небажані наслідки. З цього виходить, що профілактика повинна проводитися у формі запланованих дій, націлених головним чином на досягнення бажаного результату, але в той же час і на запобігання можливих негативних явищ. Це комплекс економічних, політичних, правових, медичних, психолого-педагогічних заходів, спрямованих на попередження, обмеження, локалізацію негативних явищ у соціальному середовищі. Профілактика ґрунтується на своєчасному виявленні та виправленні негативних інформаційних, педагогічних, психологічних, організаційних факторів, що зумовлюють відхилення в психологічному та соціальному розвитку дітей і молоді, в їхній поведінці, стані здоров’я, а також в організації життєдіяльності та дозвілля [10]. Парфанович І. І. предметом соціальної профілактики визначає процес сприяння соціальному розвитку особистості людини на різних етапах її віку; соціально-педагогічна діяльність, спрямована на оптимізацію соціального формування і розвитку особистості, усунення соціально-педагогічної проблеми шляхом здійснення профілактичних заходів; покращення соціально-педагогічних можливостей середовища, в якому живе і формується індивід [9]. Суб’єктами соціальної профілактики правопорушень є державні і господарські органи, профспілкові, суспільні організації, трудові колективи, посадовці і громадяни, що беруть участь в діяльності з профілактики негативних явищ в суспільстві. У профілактичній роботі покликані також брати участь засоби масової інформації. Об’єктами соціально-профілактичної дії є ті негативні чинники життєдіяльності людей, які сприяють здійсненню асоціальних дій, а також недоліки у виховній діяльності і стереотипи поведінки, які спричинюють антигромадські вчинки [9]. Об’єкти соціально-профілактичної дії можна умовно підрозділити на чотири основні групи: - негативні сторони в об’єктивних умовах життєдіяльності людей (матеріальна і соціально-культурна база, рівень добробуту і житлово-побутові умови, технічне забезпечення виробництва, технологічний процес, умови праці і т.д.); - негативні сторони в організаційно-управлінській діяльності державних і суспільних органів самоврядування (система загальної і спеціальної освіти, соціально-побутове обслуговування, засоби масової інформації, установи культури, ідейно-виховна і культурно-масова робота); - негативні сторони в міжособистісних відносинах і поведінці людей у процесі трудової діяльності, в побуті і відпочинку, а також у сімейних і родинних стосунках; - негативні явища в правосвідомості і соціально-правовому мисленні. Коло об’єктів соціально-профілактичної дії надзвичайно широке. Тому конкретні об’єкти соціально-профілактичної дії визначаються в процесі попереднього вивчення соціального становища в регіоні, галузі народного господарства, трудовому колективі [11]. На практиці соціально-педагогічної діяльності застосовується трирівнева модель профілактики, кожний рівень якої запроваджують залежно від того, на якому етапі розвитку перебуває проблема правопорушень та її вплив на якусь соціальну групу. Первинна профілактика має переважно інформаційний характер, оскільки спрямована на формування в особистості неприйняття та категоричну відмову від певних стандартів поведінки та негативних звичок. Її змістом є: надання інформації про наслідки асоціальних дій, ризикованої поведінки; роз’яснення правових норм щодо різних аспектів асоціальної поведінки; популяризація переваг здорового способу життя; формування навичок культурного проведення дозвілля; створення умов для самореалізації особистості в різних видах творчої, інтелектуальної та громадської діяльності [12]. Вторинна профілактика має на меті обмежити поширення певних негативних явищ, що існують у суспільстві чи окремій соціальній групі. Тому соціально-педагогічна діяльність у межах вторинної профілактики зосередже- на в різноманітних осередках допомоги особистості: кризових центрах, центрах відновного правосуддя в громаді, шкільних службах порозуміння тощо. Вторинна профілактика має наступні завдання: - розвиток активних стратегій поведінки, що допомагає подолати проблему; - підвищення потенціалу особистісних ресурсів. Виконання програм вторинної профілактики повинно здійснюватися спеціально навченими професіоналами – соціальними педагогами, а за потребою і психотерапевтами, психологами, педагогами і мережею непрофесіоналів – членів груп само- і взаємодопомоги, консультантами. Ефект від програм вторинної профілактики більш швидкий, але менш універсальний і діючий, ніж від первинної [12]. Третинна профілактика – це робота, яку здійснюють з постраждалими та спрямована на попередження її рецидивів. Тому соціально - педагогічна діяльність в межах третинної профілактики зосереджується в різноманітних осередках допомоги особистості: реабілітаційних центрах, соціальних центрах, анонімних кабінетах, громадських приймальнях [12]. Третинна профілактика є переважно індивідуальною і направленою на попередження переходу сформованої проблеми в її більш важку форму, наслідків у вигляді стійкої дезадаптації. При проведенні третинної профілактики різко зростає роль професіоналів – соціальних педагогів, психотерапевтів, терапевтів, соціальних працівників і психологів, а також непрофесіоналів – консультантів, членів соціально-підтримуючих груп і співтовариств. Таким чином, соціальна профілактика є комплексом конкретних соціальних заходів (соціально-педагогічних, психологічних, організаційних, управлінських, культурно-виховних і інших), здійснюваних з метою попередження негативних явищ, зменшення їх кількості аж до повного викорінення шляхом виявлення і усунення причин і умов, які сприяють протиправній поведінці. Правова профілактика є саме тим видом соціальної діяльності, який безпосередньо покликаний попередити і не допустити порушення соціального механізму правової регуляції. Тому істотна роль належить педагогічній профілактиці. Виховання та освіта в загальноосвітніх установах, знання неповнолітніми основ законодавства, де основне завдання - формування у підростаючого людини практики загальнолюдських цінностей: любові, миру, ненасильства, істини, віротерпимості тобто раціонального підходу до змін у суспільному житті. Необхідно також навчити молоде покоління орієнтуватися в складних життєвих умовах, прищеплювати етичні норми, виховувати патріотичні почуття, до рідного краю, Батьківщини, культурі. А. Венгеров вважає, що правопорушення — це поведінка у вигляді дії чи бездіяльності, яка має протиправний характер, спрямована на порушення заборон, невиконання обов'язків, передбачених нормою права [3]. Правопорушення має протиправний характер та спрямоване проти різних інтересів, які охороняються державою, а саме: особистих, суспільних, державних та інших. Воно може спричиняти цим інтересам фізичну, майнову, моральну, соціальну, духовну шкоду. Узагальнивши викладене слід підкреслити, що правопорушення — це протиправне, винне, суспільно небезпечне або шкідливе діяння (дія або бездіяльність) деліктоспроможного суб'єкта, яке спричиняє шкоду інтересам суспільства, держави або особи [3]. Термін "правопорушення" застосовується в широкому розумінні та об’єднує поняття як злочину, тобто діяння, окресленого в Кримінальному Кодексі України (ККУ), так і правопорушення, відповідальність за яке настає в адміністративному порядку. Визначення поняття "злочин" міститься в статті 11 ККУ.Злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину [4]. Адміністративне правопорушення – посягання на громадський і державний порядок, державну власність, права та свободи громадян, на встановлений порядок управління, навмисна чи необережна дія або бездіяльність, за яку законом передбачена адміністративна відповідальність. Злочин становить собою більшу суспільну небезпеку, ніж адміністративне правопорушення. Покарання за скоєння злочину має право виносити тільки суд, який своє рішення закріплює вироком. Особа, винна в скоєнні злочину несе, покарання та визнається злочинцем. При адміністративній відповідальності такого немає. До осіб, які вчинили адміністративне правопорушення, застосовуються адміністративні стягнення, що можуть накладатися адміністративними комісіями, службами в справах неповнолітніх, органами внутрішніх справ. Таким чином, поняття "правопорушення" є досить широким. До нього належать як злочин, так і адміністративне правопорушення. Правопорушення – термін, який найчастіше вживають на позначення порушень, вчинених малолітніми та неповнолітніми. Протиправна поведінка - така поведінка особистості, яка порушує встановлені суспільством та закріплені в нормативних документах юридичні норми й об'єктивно завдає шкоди окремим людям, спільнотам, установам, суспільству загалом. Поняття протиправна поведінка поєднує злочинну поведінку, яка зводиться до порушення кримінального (карного) законодавства, делінквентну - порушення некарних юридичних норм. Профілактику правопорушень серед молодших школярів та неповнолітніх С.Г. Поволоцька у своїй роботі «Діяльність органів внутрішніх справ по профілактиці правопорушень серед неповнолітніх» визначає як соціально-управлінську діяльність суб'єктів профілактики, яка здійснюється в умовах тісної взаємодії та координації їх діяльності, спрямованої на виявлення та усунення (нейтралізацію) причин і умов скоєння правопорушень неповнолітніми, а також здійснення позитивного впливу на поведінку неповнолітніх шляхом формування в них правосвідомості, суспільно-корисних навичок та інтересів [5]. Законодавче визначення терміну «профілактика правопорушень серед дітей» вперше було передбачено в Законі України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» від 24 січня 1995 року. Стаття 3 Закону встановлює: «Під профілактикою правопорушень серед дітей слід розуміти діяльність органів і служб у справах дітей, спеціальних установ Проблему профілактики правопорушень серед дітей розглядають переважно як частину педагогічної діяльності, зокрема, у межах навчальних закладів. Проте причини правопорушень вказують, що для подолання злочинності серед дітей та неповнолітніх виховної роботи лише в межах навчальних закладів недостатньо. [13]. Заходи правового виховання, спрямовані на профілактику правопорушень, можна розподілити на такі напрями: - надання правових знань педагогами під час викладання певних предметів; - проведення вікторин, тематичних уроків (для молодших школярів); - зустрічі з працівниками правоохоронних органів, які можуть відбуватися за місцем навчання дітей або за місцем роботи правоохоронців (екскурсії до відділів міліції, постів ДАІ, організацій) [14]. У науковій літературі описано різні методи, що можуть використовуватися з метою правового виховання дітей та неповнолітніх. Серед них: роз'яснення, розповіді, бесіди, читання творів, лекції, дискусії, диспути з правових питань, «круглі столи» з правових питань та інші вербальні методи, інтерактивні методи - ігри, рольові ігри, вправи, тренінги, конкурси. Фактором ризику щодо можливості скоєння правопорушень неповнолітніми є не тільки брак правових знань, а й відсутність системи дозвілля, проведення часу без певної мети та заняття. Відповідно, існує напрям профілактики, спрямований на організацію дозвілля. Отже, профілактична діяльність щодо попередження правопорушень серед учнів молодшого шкільного віку може проводитись як у рамках навчального процесу, так і в позашкільний час. Форми та методи роботи мають відповідати віку дітей, викликати в них зацікавлення та спонукати до роздумів. Таким чином, профілактика правопорушень серед дітей молодшого шкільного віку та неповнолітніх - це процес усунення з життя причин і умов, що сприяють відхиленню в поведінці підростаючого людини і вчиненню злочинів, а також створення соціально-педагогічних умов формування високоморальної особистості.
|
