Уважно прочитайте , визначте, які типи вправ є найдоцільнішими. Яка методика їх застосування?

Оперативний метод. Слугує для засвоєння теоретич­ного матеріалу з мови, а також для формування орфо­графічних та граматичних умінь і навичок. Він має вияв у вправах аналітичного та конструктивного плану, що відповідно спрямовують дії учнів. Наприклад, під час опрацювання фонетичного матеріалу учні виконують ряд аналітичних завдань (підкреслюють букви, що по­значають голосні або приголосні звуки, роблять фоне­тичний аналіз слова тощо), спрямованих на засвоєння знань з мови. Подібні аналітичні дії виконують і під час вивчення тем «Будова слова», «Частини мови». Викори­стовуються аналітичні завдання й під час формування орфографічних та граматичних умінь і навичок.

Крім аналітичних, широко використовують і конст­руктивні вправи. Прикладом таких вправ є списування зі вставлянням літер, дописуванням або зміною закінчень, вправи на конструювання словосполучень і речень. Ос­танні є перехідними між вправами, спрямованими на за­своєння знань, і вправами для формування частково мов­леннєвих умінь та навичок. Так, вправи типу «Побудуйте словосполучення з поданих слів: берег, річка, на» або: «По­будуйте словосполучення, дібравши іменники жіночого або чоловічого роду на -а, -я: розмовляти з подарувати...» потребують застосування знань з граматики; одночасно вони мають позитивний вплив і на формування вмінь гра­матично правильно вживати слова у мовленні. Таке саме спрямування мають і вправи на відновлення деформова­них речень, складання речень за опорними словами тощо.

Серед конструктивних вправ у методиці навчання другої мови окремо виділяють вправи, підпорядковані формуванню частково мовленнєвих умінь і навичок, що стосуються усного мовлення. Такими є підстановчі та трансформаційні вправи.

Підстановчі вправи потребують підстановки (заміни) окремих слів, словосполучень у запропоновану вчителем фразу. Наприклад, для активізації лексики вчитель дає таке завдання. «Повторіть речення, яке я скажу, а потім, повторюючи його, називайте слова — назви предметів (малюнків), які я показуватиму, або слова, які я назива­тиму».

Учитель:

— На столі лежить книжка. — Учні повторюють. Потім показує олівець і кладе на стіл, книжку приби­рає. Учні промовляють:

— На столі лежить олівець. — Учитель може ска­зати «Червоний». Учні повторюють: «На столі ле­жить червоний олівець».

Такі вправи використовуються й для засвоєння гра­матичних форм. З цією метою вчитель може виконува­ти дії з предметами. Наприклад, щоб учні засвоїли фор­ми іменників у місцевому відмінку однини, вчитель кладе книжку або будь-який інший предмет на стіл: «Книжка лежить на столі». Учні повторюють фразу. Вчитель кладе той самий предмет на парту і за­питує: «А тепер?» Учні відповідають: «Книжка ле­жить на парті» і т. д. Як бачимо, використання підстановчих вправ, що належать до активних методів на­вчання, тісно пов'язане з репродуктивним методом (першу фразу вчителя учні повторюють). Це є яскравим підтвердженням думки, що різні методи навчання тісно переплітаються.

Прикладом підстановчих вправ може бути й гра «Так або ні». Учитель демонструє малюнок або пред­мет і ставить до дітей запитання. Перед цим він робить відповідні пояснення.

— Я показуватиму предмет або малюнок і стави­тиму запитання. Якщо я правильно назву предмет (дію, ознаку), ви скажете «так» і повторите те, що я сказав(ла). Якщо ж я назву предмет або малюнок не­правильно, ви скажете «ні» і дасте правильну від­повідь.

Далі він показує малюнок білочки й запитує: «Це зайчик?» Учні відповідають. «Ні, це білочка» і т. д.

Підстановчі вправи корисні тим, що активізуються не окремі слова, а слова, вжиті у мовленні; це дає змогу одразу формувати мовленнєві вміння.

Трансформаційні вправи передбачають певну трансформацію (перебудову) репліки вчителя, зміну її структури, що спричиняє змінювання граматич­них форм, заміну слів чи словосполучень антоніма­ми або синонімами. Такі вправи особливо корисні під час формування вмінь діалогічного мовлення. Прикладом трансформаційних вправ є такі, коли вчитель робить коротке повідомлення, що сто­сується одного з учнів (повідомлений факт має бути дійсним) і пропонує іншому уточнити цей факт, пе­репитавши.

Наприклад, учитель повідомляє: «Галинка ходила в кіно». Потім пропонує комусь із учнів запитати, коли саме вона ходила. Ще комусь — з ким вона ходила в кіно, який фільм дивилася, чи сподобався їй фільм та ін. Як бачимо, цією вправою можна залучити до розмо­ви велику групу дітей. Завдяки їй діти вчаться не лише відповідати, як у діалозі «учитель — учень», а й самим запитувати.

Іншим прикладом трансформаційних вправ є такі, коли вчитель запитує про щось учня чи ученицю, а потім перепитує когось іншого, щоб той відповів.

— Іванку, ти прочитав казку «Колобок»?

— Так, прочитав.

Учитель звертається до іншого школяра:

— Степанку, що відповів Іванко?

За допомогою таких вправ в учнів формується вміння відповідати, будуючи складну синтаксичну конструкцію («Іванко відповів, що він прочитав казку...»).

Трансформаційні вправи стимулюють розвиток комунікативного мовлення. Вони так само, як і підстановчі, добре розроблені і використовуються в методиці навчанні іноземних мов. Експериментальне навчання підтвердило ефективність цих вправ і під час за­своєння української мови як другої.

Мовленнєва комунікація розпочинається з продуку­вання найменших одиниць — слів, словосполучень (реплік). Тому підстановчі й трансформаційні вправи є перехідною ланкою від оперативної до комунікативної діяльності учнів. Ці вправи називають ще умовно мов­леннєвими, їх рекомендується використовувати на по­чатковому етапі формування усного українського мов­лення учнів.