Пасивний транспорт іонів

У відсутності градієнта концентрації перенос зарядже­них частинок (іонів) може відбуватися при наявності електрич­ного поля, тобто градієн­та електричного потен­ціалу (E = – dj /dx).

Густина електричного струму іонів за законом Ома:

, (6.19)

де g – коефіцієнт електропровідності середовища. Як відомо, густина електричного струму дорівнює:

j = qcυ, (6.20)

де с – кількість носіїв заряду (іонів) в одиниці об’єму середовища: υ – швидкість, з якою рухаються носії (іони) під впливом електричного поля; q – заряд носія (іона).

Оскільки υ = bE = – bdj /dx, де b – рухливість іона, a , де z – ва­лентність іона, то вираз для густини струму набуває вигляду:

. (6.21)

Згідно з визначенням густини струму

, (6.22)

де

. (6.23)

Заряд dQ, що проходить через площину S за час dt:

 

dQ = q×dN, (6.24)

 

де dN – кількість іонів, що перетинають площину S за час dt. Об’єднавши вирази (6.22), (6.23) і (6.24), одержимо:

. (6.25)

Згідно з визначенням густини потоку речовини:

. (6.26)

Порівнюючи (6.25) і (6.26) одержимо вираз для густини потоку іонів, обумовленого градієнтом електричного потен­ці­алу:

. (6.27)

Рухливість іона пов’язана з коефіцієнтом дифузії спів­від­ношенням Ейнштейна

,

де F – число Фарадея, Т – абсолютна температура, R – газова стала. Тоді (6.27) набуває вигляду:

.

При наявності як градієнта концентрації іонів, так і градієнта потенціалу електричного поля, густина потоку іонів дорівнює:

. (6.28)

Рівняння (6.28) відоме як електродифузійне рівняння Нернста-Планка, що описує пасивний транспорт зарядже­них частинок (іонів).

Виконавши деякі елементарні перетворення, рівняння Нернста-Планка можна подати в іншому вигляді:

(6.29)

Тут враховано ту обставину, що (1 /с) dc/dx = (d ln c) /dx. Крім того, під знак похідної (градієнта) внесено постійну величину – хімічний потенціал розчинника , який є однаковим по обидві сторони мембрани і тому не залежить від координати, по якій виконується диференціювання. Величина, яка стоїть у дужках, тобто

зветься електрохімічним потенціалом (див. розділ 7.1). Його фізичний зміст полягає в тому, що він визначає вільну енергію Гібса з розрахунку на один моль у присутності розчиненої речовини і електричного поля. Другий доданок RT ln С визначає вклад розчиненої речовини (осмотич­ний вклад) в електрохімічний потенціал, у той час як останній доданок ZFj характеризує вклад електричного поля. Враховуючи означення електрохімічного потенціалу, рівняння (6.29) можна подати у вигляді:

. (6.30)

Рівняння (6.30) відоме як рівняння Теорелла. Згідно з ним, рушійною силою пасивного транспорту іонів виступає градієнт електрохімічного потенціалу, у той час як рушійною силою пасивного транспорту незаряджених молекул є градієнт концентрації.

Мал. 6.26. Види пасивного і активного транспорту через мембрану: 1 – проста дифузія через мембрану; 2 – дифузія через канали; 3 – дифузія за допомогою переносників; 4 – активний транспорт.

Процес простої (або звичайної) дифузії відбувається повільно і погано контролюється клітиною. За таким меха­ніз­мом здійснюється транспорт кисню, вуглекислого газу та шкідливих для клітини речовин (наприклад, ядів). При звичайній дифузії молекула дифундуючої речо­вини рухається крізь мембрану без утворення комплексів з іншими моле­кулами.

Для більш швидкого переносу речовин, необхідних для життєдіяль­ності клітин, в ході еволюції виробились інші типи пасивної дифузії: пере­нос через канали (пори) і перенос за допомогою переносників. Ці типи дифузії відомі під назвою полегшеної дифузії (мал. 6.26).

Розглянемо більш детально пасивний транспорт речо­вин крізь кана­ли. Канали – це білкові утворення, що мають діаметр 6–10 Å (1 Å (ангстрем) = 10^–10 м). Згідно з деякими даними, білкові канали покривають ~ 0.1% поверхні мем­брани. Слід підкреслити, що канали – не статичні, а динамічні утворен­ня. Один з механізмів їх утворення – процес латеральної дифузії. Коефі­цієнт проникності мембрани при пасивному транспорті через канали:

,

де п – кількість каналів на одиницю площі мембрани, r – радіус каналу, L – довжина каналу (товщина мембрани), D – коефіцієнт дифузії речо­вини у воді. Згідно з гіпотезою Мулінза найкраще проходять крізь канали ті іони, радіус яких в оточенні одного шару молекул води близький до радіуса каналу.

Швидкість пасивного транспорту крізь мембрани збіль­шується на декілька порядків у присутності переносників – молекул, що володіють дуже високим рівнем селективності. Наприклад, переносник, який полег­шує транспорт глюкози крізь мембрану, ніяк не впливає на транспорт амі­нокислот. Найбільш детально полегшений транспорт крізь біологічні мембрани було вивчено на прикладі переносу іонів іоно­фор­ними антибіотиками типу валіноміцину. Було встанов­лено, що валіноміцин вибірково збільшує проникність мембран для іонів К⁺. Шість карбонільних груп валіно­міцину формують порожнину, в яку потрапляє іон К⁺. У вільній молекулі валіноміцину атоми складноефірних карбонільних груп спрямовані до зовнішньої поверхні молекули. При утворенні комплексу з іонами К⁺ у молекулі виникають додаткові іон-дипольні взаємодії з атомами кисню карбонільних груп. Молекула набуває форми браслету, діаметром близько 8 Å, у центрі якого розта­шо­ву­єть­ся іон К⁺.

На мал. 6.27 показано конформаційну зміну молекули валіноміцину при створенні комплексу з іоном К⁺. Іони Na⁺ надто великі для порожнини у молекулі валіноміцину, вна­слідок чого різниця у проникностях для іонів К⁺ і Na⁺ становить: . Таким чином, основою селектив­ності при переносі іонів за допомо­гою переносників, так само, як і при переносі через канали, є принцип структурної відповідності.

Мал. 6.27. Просторова структура валіноміцину (а) та його комплексу з іоном (б).

Транспорт за допомогою переносників може відбува­тись внаслідок дифузії переносника разом з речовиною (рухомий переносник) (мал. 6.28а), а також і шляхом естафетної передачі від однієї молекули перенос­ника до іншої (. 6.28б).

Мал. 6.28. Транспорт іонів за участю переносників: а) рухомий переносник, б) естафетний перенос.

Для пасивного транспорту за допомогою переносників характерний ефект концентраційного насичення швидкості переносу: зі збільшенням концентрації швидкість переносу сповільнюється, тому що всі пере­носники виявляються пов’язаними з певною долею іонів.