ТЕМА 1. ПОНЯТТЯ ТА СИСТЕМА ГОСПОДАРСЬКОГО ПРАВА.

Господарська сфера суспільного життя забезпечує суспільство необхідними для задоволення потреб його членів, різноманітних організацій та держави в цілому матеріальними благами. Господарювання у розумінні задоволення господарських потреб певних соціальних груп було притаманно людській спільноті на різних етапах суспільного розвитку та вимагало регулювання виникаючих відносин між її членами, в т. ч. з питань ведення господарських справ.

Концепція господарського (підприємницького) права з'явилася на початку XX в. зарубіжних країнах. Відомий дослідник торговельного (комерційного) права Г.Ф. Шершеневич на початку ХХ ст. виділив три періоди в становленні та розвитку торговельного (комерційного) права: італійський, французький та німецький. Професор А.А. Чувпило, виділяє четвертий етап – сучасний, що характеризується перетворенням торгівельного права в господарське.Так, італійському періодові було притаманне повне панування станових начал; торговельне право має звичаєву природу та різниться за місцевостями. Протягом французького періоду (XVІІ–XVІІІ ст.) становий характер торговельного права хоча і зберігався, втім значна його частина була кодифікована (Франція, Німеччина, Італія тощо). Германському періодові (XІX ст.) притаманне падіння станових начал, купецьке право перетворюється на торговельне та стає приватним нарівні із цивільним, звичаєве право поступається місцем законодавчому регулюванню.

З точки зору предмету регулювання, господарське право – це система правових норм, що регулюють відносини з приводу безпосереднього здійснення господарської діяльності та/або її організації із застосуванням різних методів правового регулювання. Господарські відносини у сфері економіки України становлять предмет господарського права.

Під господарською діяльністю в Господарському кодексі України розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Суспільно корисна господарська діяльність: по-перше, полягає у виробництві продукції, виконанні робіт, наданні послуг не для власних потреб виробника, а для задоволення потреб інших осіб; по-друге, виконується на професійних засадах; по-третє, результати такої діяльності мають реалізовуватися за плату, тобто функціонувати як товар; по-четверте, поєднує як приватні інтереси виробника, так і публічні інтереси (держави, суспільства, значних верств населення тощо).

Господарськими відносинами називають суспільні відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання, а також між цими суб’єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

У свою чергу, господарські відносини, врегульовані нормами господарського права, є господарсько-правовими відносинами.

Коло господарських відносин складають як відносини між рівними суб’єктами, що діють на підставі власного вільного волевиявлення, так і відносини, яким властива публічна (владна) ознака.

Види господарських відносин: господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.

Із викладеного можна зробити висновок, що господарські відносини, в основному, складаються: 1) між суб’єктами господарювання (майново-господарські відносини); 2) між суб’єктами господарювання та іншими учасниками господарських відносин (майново-господарські відносини); 3) між суб’єктами господарювання і органами державної влади та місцевого самоврядування, що наділені господарською компетенцією (майново-господарські відносини); 4) між суб’єктом господарювання та власником, який є засновником даного суб’єкта, або органом державної влади, органом місцевого самоврядування, наділеним господарською компетенцією щодо цього суб’єкта (організаційно-господарські відносини); 5) між суб’єктами господарювання, які разом організовують об’єднання підприємств чи господарське товариство, та органами управління цих об’єднань чи товариств (організаційно-господарські відносини; 6) між суб’єктами господарювання, у разі якщо один з них є щодо іншого дочірнім підприємством (організаційно-господарські відносини; 7) між суб’єктом господарювання і його структурними підрозділами (внутрішньогосподарські відносини); між структурними підрозділами суб’єкта господарювання (внутрішньогосподарські відносини).

Учасниками відносин у сфері господарювання є суб’єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб’єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Суб’єктами господарювання є: 1) господарські організації — юридичні особи, державні, комунальні та інші підприємства, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; 2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Треба звернути увагу, що суб’єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання та права оперативного управління відповідно до визначення цієї компетенції у Господарському кодексі та інших законах.

Детальніше питання про учасників господарських відносин розкрито в лекціях, поданих у підручнику.

Залежно від мети, способу організації та здійснення господарської діяльності виділяють два її види - підприємницьку (комерційну) і непідприємницьку (некомерційну).

Господарська комерційна діяльність здійснюється суб'єктом господарювання як безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг з метою отримати прибуток, яку здійснюють юридичні та фізичні особи, зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.

Отже, ознаками, які вирізняють підприємницьку діяльність від інших видів економічної діяльності, є: ініціативність і самостійність; творчий та інноваційний характер; систематичність; ризиковий характер; цільова направленість на отримання прибутку; самостійна юридична відповідальність.

Непідприємницька господарська діяльність здійснюється для задоволення певних суспільних потреб незалежно від прибутковості такої діяльності: отримання прибутку від такої діяльності відіграє другорядну роль. Некомерційна господарська діяльність здійснюється суб'єктами господарювання державного або комунального секторів економіки у галузях (видах діяльності), в яких відповідно до ст. 12 ГК забороняється підприємництво, на основі рішення відповідного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування. Некомерційна господарська діяльність може здійснюватися також іншими суб'єктами господарювання, яким здійснення господарської діяльності у формі підприємництва забороняється законом.

Методи господарського права - це сукупність способів регулюючого впливу норм господарського права на поведінку суб'єктів господарських правовідносин. Концептуально методи господарського права будуються на двох принципах: загальнодозвільному ("дозволено все, що не заборонено законом"), за яким діють підприємства і підприємці, та зобов'язуючому ("суб'єкти господарського права зобов'язані і мають вчиняти те, що на них покладено законом"). Цей принцип в основному стосується органів державного управління економікою.

Господарсько-правовий метод становить сукупність способів та заходів впливу норм господарського права на господарські відносини для найбільш оптимального їх впорядкування. У господарському праві загалом діють три основні методи правового регулювання. Метод автономних рішень суб'єктів господарських відносин ґрунтується на праві підприємств та підприємців з власної ініціативи приймати будь-які рішення, які не суперечать законодавству України. Метод владних приписів визначає, що діяльність (поведінка) суб'єктів підпорядковується обов'язковим моделям правовідносин, визначеним законодавством. Держава також регулює поведінку суб'єктів господарських відносин шляхом рекомендованих моделей відповідних правовідносин (метод рекомендацій).

Під час вивчення цієї теми також потрібно звернути увагу на понятійний апарат господарського законодавства, визначення якого дано у підручнику з позицій відомих вчених-економістів.

Взагалі під терміном «законодавство» розуміють сукупність законів та інших нормативно-правових актів, що регламентують ту чи ту сферу суспільних відносин і є джерелами певної галузі права. А система господарського законодавства зумовлена предметом регулювання. Предметом господарського законодавства є господарські відносини у спеціальному розумінні, тобто відносини між організаціями щодо виробництва і реалізації продукції, відносини у капітальному будівництві, відносини у закупівлі сільськогосподарської продукції в аграрних товаровиробників, відносини організацій всіх видів транспорту з клієнтами та між собою, відносини у державному страхуванні, зовнішньоекономічній діяльності, планові та господарсько-процесуальні відносини. Господарське законодавство являє собою самостійну галузь — систему нормативних актів, правила яких регулюють господарські відносини щодо організації і здійснення господарської діяльності в галузі суспільного виробництва та обігу.

Необхідно зауважити, що теорія господарського права виходить з того, що як галузь господарське законодавство окреслене лише господарськими відносинами і не включає всіх нормативних актів (фінансового, адміністративного, трудового права тощо), які також регулюють народне господарство. Крім того, нормативно-правовому регулюванню господарської діяльності присвячена ст. 7 ГК, де зазначено, що відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, ГК, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами. Наведемо основні нормативно-правові акти, що є джерелами господарського законодавства, а саме: Конституція України; Господарський кодекс України, що встановлює правові основи господарської діяльності (господарювання), визначає основні засади господарювання в Україні, встановлює загальні принципи господарювання і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання, а також між цими суб’єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання; Цивільний кодекс України, який регулює особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників; а також закони України та нормативно-правові акти Президента України, Кабінету Міністрів України, що регулюють господарські відносини та містять положення, спрямовані на нормативно-правове регулювання господарської діяльності, і становлять джерела господарського законодавства.

Джерела господарського права: поняття, види та система. Джерела господарського права потребують визначення їх поняття та обсягу. Зокрема, необхідно показати роль Цивільного та Господарського кодексів, адміністративних актів, корпоративних норм, міжнародного (загальноєвропейського) законодавства, міжнародної комерційної практики та судових актів, звичаїв та ділових звичаєвостей, в регулюванні сучасної господарської діяльності. Розгляд останніх категорій зачіпає такі поняття, як "звичайна ціна", "звичайні вимоги", "розумний термін", "непереборна сила", "недбалість", "несумлінність" тощо. Студенту слід класифікувати нормативні акти в галузі господарювання, систематизувати їх за сферами дії та юридичній силі, навести основні з них. Важливо позначити на окремі акти господарського законодавства Союзу РСР, що діють в Україні, наприклад, Інструкції про прийняття продукції за кількістю та якістю тощо. Крім того, слід визначити роль прийняття Господарського кодексу України на шляху систематизації господарського законодавства.

Господарсько-правові норми: структура, види. Аналіз господарсько-правових норм повинен включати дослідження їх структури, позначення на частоту застосування в них бланкетних диспозицій. Крім того, необхідно навести види господарсько-правових норм, в тому числі розкрити поняття та роль норм-дефініцій, норм-принципів, норм-рекомендацій, норм-приписів, тощо. Важливо розмежувати регулятивні та охоронні норми, загальні та спеціальні норми, імперативні, диспозитивні та заохочуваючі норми, а також норми, що управомочують, зобов'язують чи забороняють. Цікавим є поняття "каучукових" норм як норм невизначеного, еластичного змісту, що містять формулювання, в яких може бути вкладений різний сенс: "добра совість", "дбайливість звичайного підприємця" та ін. Студент має порівняти сферу дії різних видів норм, особливість їх взаємодії в сфері господарювання.

Національно-історичні засади виникнення та розвитку торговельного (комерційного, господарського) права. Розгляд питання про господарське право як самостійну галузь законодавство варто розпочинати з аналізу історичних корінь правових встановлень в галузі господарювання. Це питання має два аспекти: національний та зарубіжний. Національний аспект охоплює аналіз Арабських записів IX-X століть, Договору Олега та Ігоря з Візантією, Руської Правди, Литовського Статуту, Магдебурзького права, наявністю торгівельних норм в Зведенні законів Російської імперії, Цивільному кодексі Української республіки 1922 року, обсяг господарського законодавства Союзу РСР, печаток традицій радянського права на господарському законодавстві України. Зарубіжний аспект вимагає виділення італійського, французького та німецького етапів розвитку торгівельного права, що полягли в основу сучасного господарського права. Студент повинен визначати джерела виникнення торгівельних норм, причини торгівельної (комерційної) систематизації. Задля вирішення цієї задачі мають бути враховані поняття дихотомії права (поділ права на приватне та публічне) та дуалізму приватного права (поділ приватного права на цивільне та торгове). Студенту слід обґрунтовувати причини, що обумовили виділення торгівельного права з цивільного та адміністративного, назвати публічно-правові передумови сучасного господарювання, роль господарських (комерційних, торгових) кодексів в країнах світу, зокрема в Австрії, Аргентині, Болгарії, Бразилії, Венесуелі, Німеччині, Греції, Іспанії, Південній Кореї, Люксембурзі, Мексиці, Польщі, Румунії, Словаччині, США, Уругваї, Франції, Чехії, Чилі, Швеції, Естонії, Японії тощо.

Історія та тенденції розвитку науки господарського права. Спори навколо кодифікації господарського законодавства. Вивчення історії та тенденцій розвитку науки господарського права повинно включати огляд діяльності таких вчених XVIII-XIX століть, як Десницький, Балуг’янський, Ушинський, Янжул. Необхідно згадати, що початківцем господарсько-правових ідей в Радянському Союзі виступив в 20 роках П.І. Стучка. Його підтримали такі вчені, як Гінзбург Л.Я., Пошуканіс, Крілєнко. Їх дослідження продовжили радянські та сучасні вчені: В. С. Мартем’янов, В. В. Лаптєв, В. К. Мамутов, Г. Л. Знаменський, Г. В. Пронська, В. С. Щербина та інші. Слід обґрунтувати причини відсутності кодифікованого господарсько-правового акту в Радянському Союзі, негативну роль Вишинського у визнанні господарського права як самостійній галузі законодавства та права, небажання адміністративно-командного апарату управління економікою встановлювати законодавчі критерії господарської діяльності. Розгляд тенденцій господарсько-правової науки не може обминути спору навколо кодифікації господарського законодавства. Студент повинен розуміти засади спірних положень, обґрунтовувати власну позицію щодо доречності "всеохоплюючого" Цивільного кодексу, специфіки регулювання Господарського кодексу, можливих підстав розмежування сфер регулювання Цивільного та Господарського кодексів виходячи з загальноправового принципу "lex specialis derogat generali" ("Спеціальний закон скасовує дію загального закону").

1. Конституція України від 28 червня 1996 р.: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. - Ст. 141.

2. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р. № 436 //Відомості Верховної Ради України. - 2003. - №18-22. – Ст. 144.

3. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. //Відомості Верховної Ради України. – 2003. - № 40-44. - Ст. 356.

4. Господарське право: Курс лекцій / В.В. Чайковська. – Одеса: Астропринт, 2012. – 408 с.

5. Хозяйственное право: Учебник / В.К. Мамутов, Г.Л. Знаменский, К.С. Хахулин и др.; Под ред. Мамутова В.К. – К.: Юринком Интер, 2002. – 912 с.

6. Господарське право. Підручник / О. П. Подцерковний, О. О. Квасніцька, А. В. Смітюх та ін.; За ред. О. П. Подцерковного. — Х., 2011. — 640 с.

7. Мамутов В.К., Дутов М.М. Господарський кодекс: процес освоєння// Вісник господарського судочинства. – 2005. - №5. – С. 119.

8. Гражданское и торговое право капиталистических стран. учебн. пособие / Под ред. В. П. Мозолина и М. И. Кулагина. – М., 1980 – глави I, II.

9. Знаменский Г. Л. Общественный хозяйственный порядок // Гос-во и право. – 1994. - № 4. – С. 61-69.

10. Абрамов Н., Подцерковный О., Сидоренко М., Фурсин И. Хозяйственный кодекс – два шага к порядку // Юридическая практика. –2002. - № 7. – с. 7.

11. Ющик О.І. Господарський кодекс у правовій системі України//Вісник господарського судочинства.- 2001. -№1. –С. 135.

12. Смітюх А.В. Звичаї як джерело права в контексті нового законодавства України (перспективи застосування господарськими судами)” // Вісник господарського судочинства. – 2004. - №1. – С. 344

13. Кравець І.М. Поняття, ознаки та класифікація суб’єктів організаційно-господарських повноважень.// Вісник господарського судочинства. – 2006. - №3. – С. 201

14. Подцерковний О.П., Ломакіна О.А. Проблеми визначення методів та форм державного регулювання господарських відносин // Підприємництво, господарство і право. – 2002 – № 8. – С. 3-6.

15. Загнітко О., Малига В., Подцерковний О. Цивільний і Господарський кодекси не можна “вимірювати” за коефіцієнтами // Закон & Бізнес. - № 26 від 28 червня 2003 р. – С. 12-13.

16. Подцерковний О. Два роки з моменту прийняття Господарського кодексу України: деякі підсумки та перспективи // Юридичний вісник України. – № 10 від 12-18 березня 2005 – С. 8-10. Подцерковный О.П.

17. Подцерковний О.П. Савук І.П. Правові принципи планування господарської діяльності // Правова держава. – 2005. – № 8. – С. 72-77..

18. Подцерковний О.П. До питання про співвідношення положень Цивільного та Господарського кодексів (на прикладі регулювання грошових зобов’язань) //Економіка та право. – 2005. - № 3. – С. 65-68 (0,3 д.а.).

19. Подцерковный О. Хозяйственная компактизация // Юридическая практика. – № 1-2 от 8 янв. 2008. – С. 1, 22-23.

20. Подцерковний О.П. Про необхідність підвищення уваги до методології тлумачення господарського законодавства // Право України. // Право України. – 2010. – № 4. – С. 265-274.

21. Подцерковний О.П. Загальні та спеціальні норми: проблеми виявлення та вирішення конкуренції // Вісник господарського судочинства. – 2009. – № 6. – С. 34-43

22. Подцерковний О.П. Від торгового права до господарського: періодизація галузевого розвитку // Актуальні проблеми держави і права: Збірник науковий праць. 2009. – № 48. – с. 295-303

23. Мілаш В. До питання про шляхи вдосконалення господарсько-правового регулювання відносин, що виникають у сфері ринкового обміну.// Підприємництво, господарство і право. – 2006. - № 8 – С 73.

24. Кравець І. Ретроспектива інституту суб’єктів організаційно-господарських повноважень в Україні. // Підприємництво, господарство і право. – 2006. - № 10 – С 35

25. Пашков В. Ознаки господарських правовідносин у контексті забезпечення вітальної безпеки. //Підприємництво, господарство і право. – 2008. - № 4 – С 16

26. Віхров О., Віхров С. Суб’єкти організаційно-господарських повноважень як учасники відносин у сфері господарювання. //Підприємництво, господарство і право. -2008. - № 12 – С 120

27. Коростей В. Господарське законодавство-основа ефективної економіки.// Право України. – 2005. № 8 – С. 48

28. В.Коростей. Господарське право України як галузь права: проблеми та їх реалізація.// Право України. – 2005. - № 12 – С 72

29. Лаптев В. В. Предмет и система хозяйственного права. – М., 1969. – 175 с.

30. Богатых Е. А. Гражданское и торговое право. Учебное пособие. – М.: Контакт, 2000. – 532 с.

31. Знаменський Г. Л. Хозяйственное законодательство Украины: формирование и перспективы развития. - К.: Наукова думка, 1996.

32. Знаменський Г. Співвідношення загального і спеціального законодавства: методологічний аспект // Вісник Академії правових наук України. – 2003. - № 1. - С. 22-25.

33. Мамутов В. К. Конституция и развитие хозяйственного законодательства // Предпринимательство, хозяйство и право. – 1997. - № 1. – С. 3-6.

34. Мамутов В. К. Сближение современных систем правового регулирования хозяйственной деятельности // Гос-во и право. - 1994. - № 6. – С. 83-86.

35. Мамутов В. І знову про загально цивілістичний підхід // Право України. – 2000. - № 4. – с. 93-94.

36. Мамутов В. К. Экономика и право. – К, Ірінком Інтер, 2003.

37. Пронская Г. О профессионализме и нравственности в научном споре. // 3акон и бизнес. - 1997. - 37-38.

38. Розовський Б. Про одну велику "неправду", або як не можна вести дискусію // Право України. – 2001. - № 1. С. 127-129.

39. Опришко В. В законі повинен превалювати державний інтерес та інтереси суспільства. // Закон і бізнес - 29 квітня 1998 р.

40. Вінник О. Пам'ятник магдебурзькому праву в Києві // Підприємництво, господарство і право. – 2001. - № 1. – с. 3-5.

41. Саниахметова Н.А. Признаки предпринимательства // Підприємництво, господарство і право. – 2001. – № 8. – с. 6-8.