Бароко і розвиток української літератури 17-18 ст.

У суспільно-світоглядному аспекті українське бароко запо­чаткувалося при з'єднанні ренесансної традиції, що її культивувала "католицька Русь", і місцевої середньовічної на формах, створених у Київській Русі-Україні. На Україні можна виділити 3 періоди епохи бароко. В Україні першим письменником, у якого знаходяться риси барокового стилю, можна вважати І. Вишенського, його довгі тріади, нагромадження паралелізмів, смислові антитези, стиль промовця чи ліпше пророка, майже неймовірне нагромадження формальних прикрас. Отже, 1 періодом епохи бароко вважається 1-ша третина 18 ст., який дістав назву раннє бароко. Особистість: М. Смотрицький. Віхи: заснування Київської братської школи (1615 р.), відновлення православного єпископату 1620р., книга Захарія Копистянського. 2-ий період – Зріле бароко (1630-1710 р.) – ця епоха - справжній початок бароко (М. Смотрицький, проповіді та почасти вірші Кирила Транквіліона), що почалося якось непомітно, панує надзвичайно довго та вперто, майже все 18 ст. В укр. школах вищого типу навчають барокової поетики та плекають барокову поезію. Події: створення Києво-Могилянської колегії, Хмельниччина, створення Гетьманської держави, виступ гетьмана Мазепи. Це період розквіту книгодрукувань, театру.

3-ій період - Пізнє бароко (20-90 рр. 18 ст.). Останній період бароко створив власний стиль, двірський, легкий, граціозний, іграшковий, розважальний, який на Україні майже не розвинувся, адже було посилення русифікації, заборона укр. театру. Укр. бароко було епохою засвоєння не лише сучасного, а й старого: наздоганяли прогаяне за століття, на Україну приходили численні переклади літ-ри та навіть твори отців церкви в новому мовному одязі. Низове або народне бароко, що розвивалося в тісній взаємодії з фольклором. На ґрунті низового бароко виникли жартівливо-пародійні різдвяні і великодні вірші, вертепна драма, шкільні інтермедії, а у 18 ст. – бурлеск і травестія, гумористичні віршовані оповідання і соціальна сатира.

10.Творчий шлях Мелетія Смотрицького. Максим (Мелетій) народився у селі Смотричах близько 1577 року. Навчався і виховувався в Острозькій гімназії, згодом у Віленській єзуїтській академії. Працював на педагогічній ниві, був членом Віденського братства і за його дорученням виступав з полемічними творами, спрямованими проти гонителів православ’я. У 1617 році постригся у ченці, до чого його примусила особистісна драма – викрадення його нареченої Алісі Гулевичівни. Був висвячений у сан єпископа вітебського і мстиславського, архієпископа полоцького у 1620. у 1600 служив домашнім учителем у князя Соломирецького під Мінськом, згодом поїхав за кордон на 4 роки. Повернувшись, перейнявся значною мірою протестантизмом, про що свідчить перша книга «Антиграфи, або відповідь на скрипт ущипливий» - неполемічний твір проти унії. З понад 20 творів польською мовою останні (з 1623) написані на виправдання свого ренегатства у зв’язку з потаємним, а потім й офіційним переходом до унії. Знаменитим став завдяки створеній ним Граматиці 1618, написаній книжною староукраїнською мовою. найпомітнішим твором вважається «Тренос» 1610 року М. Смотрицького, написаний польською мовою під псевдонімом Теофіл Ортолог. «Тренос» був реакцією на сумні події 1609 року у Вільні, коли Київський уніатській митрополит Іпатій Потій збройно захопив троїцький братський монастир і почав громити православні святині. «Трени» - антична поезія, схожа на голосіння (Тренос – плач руської церкви). Це роздум про життя українсько-білоруської церкви, про її майбутнє. У трактаті «Апологія» 1628 року відбилися враження від подорожі до східних країн. У творі знайшли 105 антиправосланих тез, за що Смотрицького засудили. Після цього він переходить до уніатства. Пише у цьому ж році «Протестацію», де звинувачує православних полемістів (і навіть свій псевдонім під «Треносом»). Останній твір «Екзетезіс» - відповідь православним.

11. Творча спадщина Іоникія Галятовського. Народився на початку 17 століття. Закінчив Києво-Могилянську колегію у 1649 році. На Волині він прийняв чернецтво, потім був ігуменом Куп´яницького монастиря. У 1659 році стає ректором Києво-Могилянської колегії. Творчу діяльність розпочав у 40х рр 17 століття. Визначався як освітній та релігійний діяч. Для його творів характерна поетика прозового бароко. У 1659 році видає свою знамениту книгу проповідей. «Ключ розуменія» з теоретичною частиною «Наука або Способ звоження казання». Книга призначалася для священників законних і світських. У 1664 році змушений був покинути колегію і поневірятися по різних монастирях України та Литви. Помер 2 січня 1688 року і похований у Чернігові. І. Галятовський був проповідником. У 1659 році виходить перше видання «Ключи розуменія», через рік виходить «Казання приданим до книги Ключ розуменія названої» у 1663 році. У 1665 році у Львові виходить третє прижиттєве видання, підготовлене до друку самим письменником з поправками. Жанровий характер проповідей включав можливість широкого відображення в них життя тогочасного суспільства. Виступив проти чвар між слов’янами, не один раз засуджував жадобу козацької старшини до наживи. Гостро висміював п’яниць, недбайливих попів і всіляких грішників. Відповідно до вимог теорії красномовства написав велику книгу проповідей про різні чудеса богородиці Марії під назвою «Небо новоє» (1665). У 1676 році видає у Новгороді-Сіверському ще одну книгу «Скарбниця потребная или Чудеса пресвятої богородиці» про чудо Євецької ікони Божої Матері, ця книга була ніби доповненням до «Неба нового». У 28 виданнях книг вміщено оповідання про 445 різних чудес богородиці під час її народження. Перебування у церкві, народження Ісуса Христа. Оповідання про чудо Євецької ікони Богоматері у «Скарбниці» переважно фольклорного походження. Ще у 1664 році Галятовський взяв участь у полеміці з польським єзуїтами Пражмовським і Пекарським у присутності короля Яна Казимира. З полемічних творів, написаних тодішньою книжною ум, слід назвати такі. Як «Месія правдивий» 1669 і Боги поганскіі» 1686. у 1686 році видає ще одну книгу про «чудеса» Богородиці польською мовою. за порадою Барановича Галятовський взяв участь у полеміці з єзуїтами Обоймою, Піховичем і дав їм гідну відповідь, написавши досить велику книгу «Старий костьол» 1678 року. Проти єзуїтів за прикладом «нової міри» Барановича, письменник написав ще один трактат «Фундамента» 1683 року. Трактат «Лебеді» 1678 року були ідеологічною зброєю проти магометанства і приписів Корану. Полеміка у трактаті «Лебеді2 ведеться між лебедем – уособленням християнства і яструбом – втіленням книжного магометанства. Проти єретиків видав книгу «Alphabetum nozmaitum heretykom» 1681.