Літературна творчість Феофана Прокоповича

Особливо велике значення – глибоко патріотичний віршований твір – панегірик „Епиникіон или пень победная на провославную победу полтавскую”, написаний 1709 р. Це талановитий лірико-епічний відгук на перемогу російського війська над шведськими загарбниками, що їх підтримав гетьман Мазепа. Цей панегірик вперше надрукований 1709 р. в Києві разом з проповіддю Панегірикос, яка була виголошена Пркоповичем під час вітання Петра І з Полтавською перемогою у Софіївському соборі Києва. Прокоповия прославляє Петра І, засуджує Мазепу. У 174 віршованих ряджках автор оспівує і звеличує перемогу. Поет просить Славу, щоб та розійшлася по всьому світі, оспівує Петра як захисника Росії та України від ворожої навали. А закінчується панегірик уславленням рос. зброї, могутності рос. держави. Вірш „Епиникіон” написаний книжною українською мовою, 13-стопними силабічними віршами. Це один із найкращих творів Прокоповича, і один із найкращих віршів початку 18 ст. Прокопович поступово відходить від традиційної на той час силабічної системи віршування до тонізованих віршів. Лірична поезія За могилою Рябою – це найперша спроба тонізації силабічного вірша. Поет висловлює тут патріотичну впевненість у майбутній перемозі росіян над тисячною армією на річці Прут 1711 р. Прокопович відтворює реалістичну картину бою, оскільки сам був очевидцем. Останній вірш збірки присвячується успішному закінченню будівництва Ладозького каналу, початого при Петрові І. Використовуються події з історії Риму.

Вірш „запорожець..щійся” був написаний під час проживання автора а Москві і Санки-Петербурзі. У цьому вірші автор подає образ запорожця який розкаюється що брав участь у антимонархічних виступах, сповідається.

16. Сатирично-гумористичні вірші 18 століття. Попередницею літературної сатири 18 століття на Україні була сатира народна. На елементи сатиричного зображення дійсності можна потрапити у полемічних трактатах Івана Вишенського та інших полемістів у драматургічних і віршованих творах. Як окремий жанр українська сатирична поезія оформляється у 18 столітті. Твори української соціально-політичної сатири можна розділити н 2 групи: 1.сатирично-гумористичні віршовані оповідання чи новели фольклорного походження; 2.сатирично-викривально-політичного характеру. Велику популярність у свій час здобув анонімний вірш «Отець Негребецький», що дійшов до нас у багатьох списках 18-19 століття. У вірші висміяні такі притаманні служителям церкви риси як пияцтво, брехня. Шахрайство. Основний персонаж – п’яниця і пройдисвіт піп Негребецький, який пропив 100 золотих, зібраних парафіянами нібито для одержання привілею на свято. Після трьох тижнів пиятики розповідає людям всілякі небилиці про пригоди, які нібито з ним трапилися на шляху до самого Бога, куди він прямував за привілеєм. За його словами. Він впав з неба до земного долу через дірку, а привілей залишив на небі. І знов просить у людей гроші. Поряд з такими гумористичними рядками зустрічаємо сатиру на попівство і вище духовенство. Вигадані Негребецьким пригоди починаються його зустріччю з секретарем біскупа, який каже, що для одержання привілею на свято 100 червонців мало і пояснює, що треба дати і консисторії, і канцеляристам. Так викривається хабарництво священнослужителів різного рангу, їх розпусне життя за рахунок трудового народу. Автор застосовує травестійний спосіб зниження біблійних персонажів: святий Петро частує отця горілкою і закускою. Картина раю набуває земних рис. Комізм у тому, що Бог – приятель попа-шахрая. Твір близький до народних сатиричних віршів і творчості мандрівних дяків. До сатирично-гумористичних віршів також відносять «Вірш про Кирика», «»Пословица за мужика Гаврила» та інші. «Вірш про бідного селянина Кирика і Ненажерливого попа» - гостра сатира на попівство. Автор великого віршованого твору розробляє конкретний факт, переосмислений у легендарно-казковому дусі. Підчас жнив у кріпака Кирика помирає дитина. Поміщик виганяє усіх на панщину, ніхто не може допомогти з похованням дитини, а піп, дізнавшись, що селянин до осені не зможе заплатити за похорон, виганяє його. Кирик сам ховає дитину, а якийсь старець допомагає знайти йому «котелець з грішми», які викрадає піп, переодягшись у вовчу шкуру. У покарання до попа шкура прилипає так, що він не може її віддерти, поки йому не помагає старець. До гумористичних творів відноситься також оповідання «Про Марка Пекельного» - розповідь про вчинки козака Марка, який забрався у пекло, щоб приборкати чортів. Твір наближається до різдвяних і величних віршів мандрівних дяків.

17. Збірка Г. Сковороди «Сад божественних пісень»

Цей поетичний збірник містить удосконалені ідеї гуманізму, правди. Це глибока, щира сповідь благородної чутливої душі, літопис її складних переживань. Він закликає до самопізнання та морального вдосконалення, оспівує красу природи, відбива явища соціального життя, критикує суспільні та індивідуальні недоліки. У цій збірці пролунав голос поета-мислителя.

У поетичних творах сковороди звучать мотиви смутку, туги людини, яка не знайшла справжнього шляху, прагне, але не може розірвати тісного кола буденності для вищого, розумного життя. Поета гнітить, обурює навколишня дійсність, соціальна несправедливість. Але поет шукає виходу, поет прагне внутрішнього щастя, яке доступне кожному, бо залежить не від багатств, не від чинів – щастя полягає в пізнанні себе, у гармонійному розвитку природних здібностей, у чистоті сумління та в спокої душі. Сковорода дуже вдало зумів оцінити і поетично підкреслити красу звичайної природи і простого сільського життя, красу полів, степів, лісів. У цій збірці відбиваються окремі найхарактерніші риси українських трудових пісень, пов’язаних з працею, життям простої людини, з красою рідної природи.

У поезії „Ой ти, птичко, жовтобоко” використовується поширений у пісенному фольклорі засіб психічного паралелізму, для замолювання картин природи тут використовується поширені народно-пісенні образи: пташка, яка звиває гніздо у небезпечному місці коло води. Поет використовує ці образи для втілення своєї думки про небезпечність використання для людини примарного високого становища і про вагу в суспільстві низького простого стану. У віршах поета помітне часте вживання рим як виключно жіночих, так і чоловічих рим. Сатиричний вірш „Всякому городу нрав і права”, у якому поет майстерно розвінчує цілу галерею панівних класів: поміщиків, купців, лихварів, шкільну систему. А також всіляке бенкетування та пияцтво, картярство. Своїми думками і почуттями поет шукав співзвучності з античною філософією та поезією. Так у його поезіях часто звучать мотиви творчості Горація, які імпонували йому за ідеями та настроями. Також поет користується ідеями представників доби Відродження. Певна частина творів збірки має духовний характер. Ці твори більш-менш пов’язані із життєвими проблемаим, з народною обрядовістю. Образ Христа – символічне втілення справедливості, честі. Кожний вірш саду був співвіднесений з біблійним висловом, винесеним в епіграф. Помітне надзвичайне багатство строфіки: структура кожного вірша оригінальна та неповторна. Вірші насичені думками по неприступність наслідування поезії чужих зразків, бо поезія потребує природного таланту.