Байки Г. Сковороди

Заслуговує на особливу увагу. Роль Г.Сковороди як першого укр. байкаря, автора збірки "Байки Харківські", він глибоко осмислив і використав її потенційні можливості, прив’язав її до національного ґрунту і суспільного життя України другої половиниXVIII.ст. Байки Сковороди досягли на той час високого рівня щодо худ. форми.Наприкінці 60-х і на початку 70-х років XVIII ст.. письменник працював над створенням збірника байок. У цей час він мешкав у "лежащих около Харкова лесах, полях, садах, селах...", тому й назвав байки "Харківськими". Першу частину з 15 байок Сковорода написав трохи раніше, а в 1774р.,живучи в с Бабаях поблизу Харкова, він написав ще 15 байок і подарував весь збірник з 30 байок своєму приятелеві Панасу П’янкову. Автор образно, навіть афористично визначає жанрову сутність, активність і цілеспрямованість байки, стверджуючи, що в тематичній основі байки лежить важлива суспільна істина. Усі байка Сковороди написані прозою. В них він відновив їх античний, езопівський напрям. Тому в байках передусім звучать філософські мотиви, спрямовані на осмислення сучасних письменникові проблем життя. Особливо цікавою частиною сковородинських байок є їх "сила" – мораль. Стильові особливості нагадують ритмічну і синтаксичну організованість прислів'їв. В окремих байках "сила" є синтезом групи тематично споріднених прислів'їв та приказок.

Значну групу своїх байок Сковорода присвятив прославленню праці на благо суспільства. Помітна нерівномірність між основним змістом байки і "силою". Мораль втричі більша за фабулу. Шершень кепкує з Бджоли, яка постійно трудиться, збираючи мед. А сам він хвалиться своїм становищем, яке дозволяє йому жити за рахунок чужої праці. Бджола ж відповідає йому, що її покликання збирати мед. А без роботи вона не мислить свого життя.

У байці "Жайворонки" йдеться про черепаху, яку орел даремно вчив літати – вона приземлилась з великим шумом і треском. У байці виразно проводиться ідея "сродної" праці. Цим же ідеям присвячені й байки "Оселка и нож", "Собака и Кобьіла", "Жабьі”. \Байки Сковороди здебільшого виконують сатиричну функцію, іноді дуже гостру і актуальну. Такою є, наприклад, байка "Олениця и кабан". Тут письменник спрямовує вістря сатири проти тих, хто носить дворянські титули і шкодить суспільству.

У байці " Голова і Тулуб" викривається самодурство і бундючність панства. Тулуб, одягнений в дорогі шати, хизується цим перед Головою. Подібні мотиви звучать у байці "Ворона і Чиж".

У ряді байок ("Чиж и Щиглик", "Щука и рак") письменник ніби попереджав представників панівних класів, що жити за рахунок трудового народу небезпечно. Порушує байкар й інші проблеми суспільного життя. Він засуджує прагнення деяких людей до дешевої слави і популярності („Сова і Дрозд"), таврує мракобісів, прославляє дружбу ("Соловей, Жайворонок и Дрозд").

Письменник майстерно і з почуттям міри поєднує народну мудрість із власною оцінкою зображуваного. Часто фольклорні твори були для байкаря своєрідним орієнтиром у х-ці зображуваних явищ і подій. Переважна більшість байок Сковороди твори демократичного спрямування, в яких автор закликає людей до розумного життя, чесності, скромності, засуджує паразитизм, невігластво.

19. Мандрівні дяки. Були вихідцями з середніх та нижчих верств суспільства. Це були переважно студенти Київської академії та інших шкіл, які не маючи коштів для продовження навчання влаштовувалися на посади вчителів. Дяків. Писарів і мандрували з місця на місце, виконуючи роль носіїв тодішньої освіти і культури. Головна їх заслуга у тому, що вони пристосовували важку шкільну премудрість до розуміння народу. Франко розцінював творчість мандрівних дяків як демократичну течію в ул 17-18 ст. вони розважали населення віршами, співали, ставили вертепні п’єси, діалоги та інтермедії. Були своєрідним і характерним для України 18 століття побутовим явищем народного життя. Певний інтерес становить автобіографія одного мандрівного дяка – Іллі Турчиновського, який описав своє життя. Він розповідає про своє навчання в різних школах, про мандри по Україні та Білорусії, згадує про те, як писав діалоги, інтермедії, які розігрувалися перед глядачами. Потім він став попом у рідному містечку. Літературна спадщина мандрівних дяків складалася, головним чином, з пародійних та бурлескно-травестійних творів, які дійшли до нас анонімними. У своїх творах вони своєрідно відображали настрої широких верств українського народу, його побут, використовували деякі фольклорні засоби зображення, народний гумор і живу розмовну мову. Майже всі твори написані на теми Євангельських легенд, але іноді набували антицерковного звучання.

20. Шкільна драма. Шкільний театр виступав частиною педагогічного процесу. Кожен викладач мусив писати драми, а учні – виконувати їх, або хоча б слухати. Велика роль у розвиткові шкільного театру належала Київській академії. В її стінах було написано і поставлено чимало різдвяних драм, але дійшло до нас небагато. Майже ніяких свідчень про традиції шкільного театру немає. Майже нічого невідомо про будову сцени, декорації, гру акторів. Дещо дають самі тексти драм та авторські ремарки. З них дізнаємося, що в деяких п’єсах декорації зображували хату Іакова («Торжество єства людського»), палац Ірода з престолом і ложем; ясла, до яких приходили пастухи й царі («Комедія на день Різдва Христового» Ростовського). Після зникнення шкільного театру з’являється так звана вертепна драма. Найдавніша драма, зіграна у Львові та виконана школярами – містерійна (історія про Іоанна Хрестителя).