Історія виникнення і побутування «Повісті временних літ».

визначна пам’ятка історіографії і л-ри Київ. Русі, літописне зведення, складене у Києві на поч. 12 ст. Оригінал втрачений, збереглися лише пізніші списки. Найдавніші з них — Лаврентіївський, переписаний 1377, що охоплює події до 1110, та Іпатіївський (Іпатський), переписаний на поч. 15 ст. з доведенням розповіді до 1117. Відомі три редакції «П. в. л.»: 1-а — складена ченцем Києво-Печерського монастиря Нестором з літописних зведень кін. 11 ст. з доведенням розповіді до 1113; 2-а — ігуменом Видубицького монастиря Сильвестром у 1116; 3-я виготовлена у Видубицькому монастирі 1118 для Мстислава — сина Володимира II Мономаха. «П. в. л.» — перша у Київ. Русі пам’ятка, в якій історія держави показана на широкому тлі світових подій. Висвітлює історію сх. слов’ян та князівської влади, утвердження християнства на Русі, містить оповіді про виникнення слов’ян. писемності, відбиває настрої різних сусп. верств. Записи подаються порічно. Використані перекази, оповідання, повісті, легенди.

Написана мовою, близькою до живої народної з нашаруванням церковнослов’ян. елементів. Стиль лаконічний, місцями урочистий.

Цей твір – один із найвидатніших пам’яток давньоруської літератури, складений в 1113р. Монахом Києво-Печерського монастиря Нестором. В літописі відчувається широкий кругозір Нестора, його глибоке знання слов’янської й грецької літри, а також народної творчості. Літописець Нестор жив у Києві за часів Володимира і Ярослава Мудрого. Описав історію Русі від найдавніших часів до часів князя Ярослава, створив „Несторів літопис”, автор творів: Житія Феодосія, Антонія, Убивство князів Бориса і Гліба. Але Повість.. дійшла до нас не в оригіналі, а лише в переробках наступних літописців і відома в 3 редакціях. Різні редакції відображають різні напрями феодальних групувань. Незважаючи на це, руське літописання було виявом народної свідомості. Нестор Літописець – це чернець Києво-Печерського монастиря. У середині 11 ст. був пострижений в монахи, священиком не став, був обраною особою, авторитетом, йому доручили написати „Житіє Бориса і Гліба”. У своїх літописах намагається дотримуватися логіки часів, дає свою об’єктивну оцінку, свої враження. Описав багато подій церковного і державного життя. Він вважається упорядником „Повісті временних літ”. У своєму літописі він виявляє почуття любові до батьківщини, усвідомлює спільність всіх руських племен. У своєму патріотичному ставленні до Руської землі він зумів піднестись над дрібними, егоїстичними інтересами до рівня усвідомлення інтересів загальноруських. До цього спонукають його передусім завдання оборони Русі від зовнішніх ворогів, що посягали на її цілісність і єдність. Автор літопису відображає настрої передових суспільних верств Київської Русі. Свої думки про благо рідної землі літописець вкладає здебільшого в уста князів, їх радників. У повісті літописець стоїть на боці повсталих киян, тому що причиною зворушення було намагання захистити Київську Русь від степових ворогів, які спричинили серйозного збитку руським силам. У розповіді про суперечки феодалів літописець бере сторону великого князя, він прославляє князя Ярослава, дуже прихильно ставиться до його онука Володимира Мономаха, сумує з приводу князівських міжусобиць. Образ віщого Олега у повісті: 879р. помер Рюрик і передав княжіння Олегові, віддав йому на руки сина свого Ігоря (Ігор ще дуже малий був). 882р. пішов Олег на Смоленськ, взяв город, убив Аскольда і Діра, сам сів княжити у Києві, закладав міста, встановив данину „ради миру". Пішов війна греків, хоча вони закрилися у городі, Олег все одно взяв місто. Греки хотіли отруїти князя, але той не їв. Зобов'язав греків забезпечувати усім русів, але. і русам заборонив грабувати греків. І прозвали Олега Віщим „ бо були руси ще поганими і невігласами".912р. послав Олег мужів своїх другий мир встановлювати з греками. Статті ці зобов'язали по божій вірі і дружбі співпрацювати. Жив Олег, княжачи, у Києві в мирі з усіма державами. Тоді згадав свого коня, Якого наказав годувати (за легендою" від коня свого мав князь смерть прийняти). Через 4 роки згадав його князь, але кінь вже помер. Пішов князь подивитись на Його кістки, але з черепа вилізла змія і вжалила князя. Він розхворівся і помер; 33 роки князював Олег Віщий. Легенда про заснування Києва: У „Повісті временних: літ" наводиться легенда про подорож апостола Андрія по Русі, благословення ним того місця, де пізніше засновано Київ: Апостол Андрій жив понад морем Руським, учив, йшов із Корсуня до Рима. Зупинившись, він дізнався, що поблизу гирло Дніпрове і немов по течії вгору. І за призначенням Божим прийшов, і став під горами на березі. Зранку сказав, що над тими горами благодать Божа, що там має бути город великий. Зійшов на ті гори, благословив їх і хрест поставив.

Далі подасться легенда про Кия, Щека, Хорива та сестру Либідь. Кожному брату належала гора, з цих трьох гір складався Київ, як його назвали за ім'ям старшого брата Кия. Розповідається, що Кий мав добрі відносини з царем, яким - не згадується. Повертаючись від нього хотів осісти в малому місті із родом слов'ян, але не дали йому ті, що жили поблизу^. Повернувся він до Києва. Всі три брати й сестра померли в Києві.

Хрещення України-Руси в Повісті...

У 986р. Прийшли до Володимира болгари, запропонували свою віру, до вподоби йому прийшлася та віра, та не сподобалась заборона пити вино. Прийшли німці зі своєю вірою, за повістю, Володимир відмовився від неї через те, що „й батьки наші не прийняли цього”. Євреї ж свою віру принесли, та через те, що вони „отвергнені богом” насмілюються інших учити відмовився. Тоді греки філософа прислали, розповів він про свою віру. Володимир дав філософу дари і відпустив. Тоді Володимир послав у всі країни випробувати віри: болгари з великим дарами посла відпустили, показали велич і красу, у німців на службі були, але краси ніякої не бачили, а як прийшли у греки, то здивувались від краси служіння, що аж не зрозуміли, чи на небесах, чи на землі були. У 988р. Пішов він на Корсунь, місто закрилося та Володимир пообіцяв хоч роки в облозі стояти. Та потім один з горожан, розповів про колодязі, з яких вода в місто тече. Перекрили місту воду. Взяли Корсунь, то занедужав на очах Володимир. Майбутня дружина порадила негайно охреститись. Повернувшись до Києва, Володимир повелів звернути всіх ідолів: порубати, попалити, а Перуна – прив’язати до хвоста коня, волочити й бити жезлами. Невірні оплакували. Тоді Володимир наказує зібратись усім горожа нам на річці. Так і було зроблено, там усіх і охрестили. Цю подію і вважають датою хрещення України-Русі.